Документ 995_220, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 17.12.1993, підстава - 3735-XII
( Остання подія — Набрання чинності для України міжнародного договору, відбулась 20.07.1994. Подивитися в історії? )

                            Конвенція 
про боротьбу з незаконними актами,
спрямованими проти безпеки морського
судноплавства 1988 року
(укр/рос)

( Конвенцію ратифіковано Постановою ВР
N 3735-XII ( 3735-12 ) від 17.12.93 )

Дата підписання Україною: 02.03.1989 Дата ратифікації: 17.12.1993 Дата набуття чинності для України: 20.07.1994
Держави - учасниці цієї Конвенції, беручи до уваги цілі і принципи Статуту Організації
Об'єднаних Націй ( 995_010 ), що стосуються підтримання
міжнародного миру і безпеки та розвитку дружніх відносин і
співробітництва між державами, визнаючи, зокрема, що кожна людина має право на життя, на
свободу і на особисту недоторканість, як це зазначено в Загальній
декларації прав людини ( 995_015 ) та Міжнародному пакті про
громадянські і політичні права ( 995_043 ), будучи глибоко занепокоєною ескалацією в світі актів
тероризму в усіх його формах, що піддають небезпеці або
позбавляють життя невинних людей, становлять під загрозу основні
свободи та серйозно зневажають гідність людської особи, вважаючи, що незаконні акти, спрямовані проти безпеки
морського судоплавства, загрожують безпеці людей і майна, серйозно
порушують морське сполучення та підривають віру народів світу в
безпеку морського судоплавства, вважаючи, що подібні акти є предметом серйозного занепокоєння
всього світового суспільства, будучи переконаними в настійній необхідності розвивати
міжнародне співробітництво між державами у розробці й прийнятті
ефективних і практичних заходів для запобігання всім незаконним
актам, спрямованим проти безпеки морського судоплавства, та
переслідування і покарання осіб, які їх вчинили, посилаючись на резолюцію Генеральної Асамблеї Організації
Об'єднаних Націй 40/61 від 9 грудня 1985 року, яка, поряд з іншим,
"настійно закликає всі держави в односторонньому порядку та в
співробітництві з іншими державами, а також відповідними органами
Організації Об'єднаних Націй сприяти поступовому усуненню причин,
що лежать в основі міжнародного тероризму, та приділяти особливу
увагу всім ситуаціям, включаючи колоніалізм, расизм і ситуації,
пов'язані з масовими і брутальними порушеннями прав людини і
основних свобод, а також ситуації, що склалися внаслідок іноземної
окупації, що можуть викликати міжнародний тероризм та погрожувати
міжнародному миру і безпеці", посилаючись далі на те, що резолюція
40/61 "беззастережно засуджує як злочинні всі акти, методи і
практику тероризму, де б і ким би вони не здійснювалися, і в тому
числі ті, які становлять під загрозу дружні відносини між
державами та їх безпеку", посилаючись також на те, що в резолюції
40/61 Міжнародній морській організації пропонується "вивчити
проблему актів тероризму на борту або проти морських суден з метою
внесення рекомендацій щодо відповідних заходів", беручи до уваги резолюцію Асамблеї Міжнародної морської
організації А. 584(14) від 20 листопада 1985 року, яка закликає
розробити заходи для запобігання незаконним актам, що загрожують
безпеці суден та безпеці їх пасажирів і екіпажів, зазнаючи, що ця Конвенція не поширюється на дії екіпажу, які
регламентуються нормами по підтриманню звичайної дисципліни на
борту судна, підтверджуючи бажаність моніторингу норм і стандартів, які
стосуються запобігання незаконним актам, спрямованим проти суден і
осіб на борту суден, та боротьби з такими актами, з метою їх
оновлення, коли це необхідно, та в цьому зв'язку із задоволенням беручи до уваги заходи для запобігання незаконним актам проти
пасажирів й екіпажів на борту суден, рекомендовані Комітетом по
безпеці на морі Міжнародної морської організації, підтверджуючи далі, що питання, які не регулюються цією
Конвенцією, продовжуються регламентуватися нормами і принципами
загального міжнародного права, визнаючи необхідність суворого додержання всіма державами
норм і принципів загального міжнародного права у боротьбі з
незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського
судноплавства, домовились про таке:
Стаття 1
Для цілей даної Конвенції "судно" означає будь-яке судно
закріплене постійно на морському дні, включаючи судна з динамічним
принципом підтримання, підводні апарати або будь-які інші плавучі
засоби.
Стаття 2
1. Ця Конвенція не застосовується до: a) воєнного корабля; або b) судна, що належать державі або експлуатується нею, коли
воно використовується як військово-допоміжне або для митних, або
поліцейських цілей; або c) судна, що виведене з експлуатації або поставлене на
прикол. 2. Ніщо в цій Конвенції не торкається імунітету воєнних
кораблів та інших державних суден, що експлуатуються в
некомерційних цілях.
Стаття 3
1. Будь-яка особа вчинює злочин, якщо вона незаконно і
навмисно: a) захоплює судно або здійснює контроль над ним силою чи
загрозою сили, або шляхом будь-якої іншої форми залякування; або b) вчинює акт насильства проти осіб на борту судна, якщо цей
акт може загрожувати безпечному плаванню даного судна; або c) руйнує судно або спричиняє судну чи його вантажу
пошкодження, яке може загрожувати безпечному плаванню даного
судна; або d) розміщує або вчинює дії з метою розміщення на борту судна
яким би то не було чином пристрій чи речовину, яка може зруйнувати
це судно, завдавати цьому судну чи його вантажу пошкодження, що
загрожує чи може загрожувати безпечному плаванню даного судна; або e) руйнує морське навігаційне обладнання чи завдає йому
серйозні пошкодження, чи створює серйозні перешкоди в його
експлуатації, якщо будь-який такий акт може загрожувати безпечному
плаванню судна; або f) повідомляє завідомо брехливі відомості, створюючи цим
загрозу безпечному плаванню судна; або g) наносить рану будь-якій особі чи вбиває її в зв'язку з
вчиненням чи спробою вчинення якого-небудь із злочинів, зазначених
у підпунктах "a"-"f". 2. Будь-яка особа також вчинює злочин, якщо вона: a) намагається вчинити який-небудь із злочинів, зазначених у
пункті 1; або b) підбурює до вчинення якого-небудь із злочинів, зазначених
у пункті 1, що вчинюється будь-якою особою або є іншим чином
співучасником особи, яка вчинює такий злочин; або c) погрожує, з умовою чи без такої, як це передбачено
національним законодавством, з метою примусити фізичну чи юридичну
особу вчинити яку-небудь дію чи утриматися від неї, вчинити
який-небудь із злочинів, зазначених у підпунктах "b", "c" та "e"
пункту 1, якщо ця загроза може погрожувати безпечному плаванню
судна, про яке йде мова.
Стаття 4
1. Ця Конвенція застосовується, якщо судно здійснює плавання
або його маршрут включає плавання у води, через води чи з вод,
розташованих за зовнішньою межею територіального моря будь-якої
однієї держави або за боковими межами її територіального моря з
сусідніми державами. 2. У випадках, коли ця Конвенція не застосовується згідно з
пунктом 1, вона принаймні застосовується, якщо злочинець чи
гаданий злочинець перебуває на території держави-учасниці іншої,
ніж держава, зазначена у пункті 1.
Стаття 5
Кожна держава-учасниця передбачає відповідні покарання за
злочини, зазначені в статті 3.
Стаття 6
1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
бути необхідними для встановлення її юрисдикції щодо злочинів,
зазначених у статті 3, коли злочин вчинено: a) проти чи на борту судна, що плаває під прапором даної
держави під час вчинення цього злочину; або b) на території даної держави, включаючи його територіальне
море; або c) громадянином даної держави. 2. Держава-учасниця може також встановити свою юрисдикцію
щодо будь-якого такого злочину, коли: a) його вчинено особою без громадянства, яка звичайно
проживає у даній державі; або b) під час його вчинення громадянин даної держави був
захоплений, піддавався загрозам, поранений чи вбитий; або c) його вчинено при спробі примусити дану державу вчинити
якісь дії чи утриматись від них. 3. Будь-яка держава-учасниця, яка встановила юрисдикцію,
зазначену в пункті 2, повідомляє про це Генерального секретаря
Міжнародної морської організації (надалі "Генеральний секретар"). Якщо така держава-учасниця згодом відмовляється від такої
юрисдикції, вона повідомляє про це Генерального секретаря. 4. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
бути необхідними для встановлення її юрисдикції щодо злочинів,
зазначених у статті 3, у випадках, коли гаданий злочинець
перебуває на її території і вона не видає його якій-небудь з
держав-учасниць, що встановили свою юрисдикцію згідно з пунктами
1, 2 цієї статті. 5. Ця Конвенція не виключає ніякої кримінальної юрисдикції,
здійснюваної згідно з національним законодавством.
Стаття 7
1. Переконавшись, що обставини цього вимагають, будь-яка
держава-учасниця, на території якої перебуває злочинець чи гаданий
злочинець, відповідно до свого законодавства бере його під варту
чи вживає інших заходів, що забезпечують його присутність протягом
такого часу, який необхідний для того, щоб розпочати кримінальне
переслідування чи вжити дії для видачі. 2. Така держава негайно проводить попереднє розслідування
фактів відповідно до свого законодавства. 3. Будь-яка особа, щодо якої вживаються заходи, зазначені в
пункті 1, має право: a) невідкладно зв'язатися з найближчим відповідним
представником держави, громадянином якої вона є чи іншим чином
правомочно встановити такий зв'язок, або, як вона є особою без
громадянства, - з представником держави, на території якої вона
звичайно проживає; b) відвідання її представником цієї держави. 4. Права, зазначені в пункті 3, здійснюються відповідно до
законів і правил держави, на території якої перебуває злочинець чи
гаданий злочинець, за умови, що зазначені закони і правила повинні
давати можливість повністю здійснити цілі, для яких призначені
права, що надаються згідно з пунктом 3. 5. Коли держава-учасниця відповідно до цієї статті взяла
особу під варту, вона невідкладно повідомляє державам, які
встановили юрисдикцію згідно з пунктом 1 статті 6, та якщо вона
вважає доцільним, будь-яким іншим заінтересованим державам про те,
що така особа перебуває під вартою, та про обставини, що вимагають
її затримання. Держава, яка проводить попереднє розслідування, що
передбачається пунктом 2 цієї статті, негайно повідомляє його
результати згаданим державам і зазначає, чи вона має намір
здійснити юрисдикцію.
Стаття 8
1. Капітан судна держави-учасниці ("держава прапора") може
передати компетентним органам будь-якої іншої держави-учасниці
("приймаюча держава") будь-яку особу, щодо якої у нього є розумні
підстави вважати, що вона вчинила один із злочинів, зазначених у
статті 3. 2. Держава прапора забезпечує, щоб капітан її судна, на борту
якого перебуває будь-яка особа, яку він має намір передати згідно
з пунктом 1, був зобов'язаний давати, коли це практично здійснено
і по можливості до входження судна в територіальне море приймаючої
держави, повідомлення компетентним органам приймаючої держави про
свій намір передати таку особу та про причини передачі. 3. Приймаюча держава приймає особу, яка передається, за
винятком випадків, коли у неї є підстави вважати, що ця Конвенція
не застосовується до дії, які тягнуть таку передачу, та діє
відповідно до положень статті 7. Будь-яка відмова прийняти особу,
яка передається, супроводжується заявою про причини відмови. 4. Держава прапора забезпечує, щоб капітан її судна був
зобов'язаний надавати компетентним органам приймаючої держави
наявні в розпорядженні капітана докази, що стосуються гаданого
злочину. 5. Приймаюча держава, яка прийняла особу згідно з пунктом 3,
може в свою чергу звернутися до держави прапора з проханням
прийняти передачу цієї особи. Держава прапора розглядає будь-яке
таке прохання і, якщо воно задовольняє її, то вона діє відповідно
до статті 7. Якщо держава прапора відхиляє прохання, вона надає
приймаючій державі заяву з викладом причин відмови.
Стаття 9
Ніщо в цій Конвенції ніяким чином не зачіпає норми
міжнародного права, які стосуються компетенції держав здійснювати
юрисдикцію щодо розслідування або вжиття примусових заходів на
борту суден, які не плавають під їх прапором.
Стаття 10
1. Держава-учасниця, на території якої перебуває злочинець чи
згаданий злочинець, у випадках, коли застосовується стаття 6, якщо
вона не видає його, зобов'язана без яких-небудь винятків і
незалежно від того, чи вчинено злочин на її території, негайно
передати справу своїм компетентним органам з метою кримінального
переслідування шляхом проведення розгляду відповідно до свого
законодавства. Ці органи приймають рішення таким же чином, як і в
випадку будь-якого іншого злочину тяжкого характеру згідно з
законодавством цієї держави. 2. Будь-якій особі, щодо якої здійснюється розгляд у зв'язку
з будь-яким із злочинів, зазначених у статті 3, гарантується
справедливе поводження на всіх стадіях розгляду, в тому числі
користування всіма правами і гарантіями, передбаченими для такого
розгляду законодавством держави, на території якої вона перебуває.
Стаття 11
1. Злочини, зазначені в статті 6, вважаються такими, що
підлягають включенню у злочини, які тягнуть видачу, в будь-який
договір про видачу, що існує між якими-небудь
державами-учасницями. Держави-учасниці зобов'язуються включати
такі злочини як злочини, що тягнуть видачу, в усі договори про
видачу, які вони укладатимуть між ними. 2. Якщо держава-учасниця, що обумовлює видачу наявністю
договору про видачу, отримає прохання про видачу від іншої
держави-учасниці, з якою вона не має договору про видачу, держава,
що запитує, може на свій розсуд розглядати цю Конвенцію як
юридичну підставу для видачі щодо злочинців, зазначених у статті
3. Видача здійснюється згідно з іншими умовами, передбаченими
законодавством держави-учасниці, яка запрошує. 3. Держави-учасниці, що не обумовлюють видачу наявністю
договору, розглядають у відносинах між собою злочини, зазначені у
статті 3, як злочини, що тягнуть видачу з додержанням умов,
передбачених законодавством держави, що запрошує. 4. Якщо необхідно, злочини, зазначені в статті 3,
розглядаються державами-учасницями для цілей видачі як такі, що
вони були вчинені не тільки в місці вчинення, але як і в
якому-небудь місці в межах юрисдикції держави-учасниці, що
звертається з проханням про видачу. 5. Держава-учасниця, що отримує більше одного прохання про
видачу від держав, які встановили юрисдикцію відповідно до статті
7, і яка приймає рішення не порушувати кримінального
переслідування, при виборі держави, якій має бути видано злочинця
чи гаданого злочинця, належним чином враховує інтереси й обов'язки
держави-учасниці, прапор якої несло судно під час вчинення
злочину. 6. При розгляді прохання про видачу гаданого злочинця
відповідно до цієї Конвенції держава, що запрошує, приділяє
належну увагу питанню про те, чи можуть бути в ній реалізовані
права гаданого злочинця, зазначені в пункті 3 статті 7. 7. Що стосується злочинів, зазначених у цій Конвенції,
положення всіх договорів та угод між державами-учасницями про
видачу змінюються у відносинах між державами-учасницями в тій
мірі, в якій вони несумісні з цією Конвенцією.
Стаття 12
1. Держави-учасниці надають одна одній максимально можливу
допомогу в зв'язку з кримінальним переслідуванням, розпочатим щодо
злочинів, зазначених у статті 8, включаючи сприяння в отриманні
наявних у них доказів, необхідних для розгляду. 2. Держави-учасниці виконують свої зобов'язання за пунктом 1
згідно з будь-якими договорами про взаємну правову допомогу, що
можуть діяти між ними. При відсутності таких договорів держави-учасниці надають одна
одній допомогу відповідно до національного законодавства.
Стаття 13
1. Держави-учасниці співробітничають у запобіганні злочинів,
зазначених у статті 3, зокрема, шляхом: a) вжиття всіх практично здійснюваних заходів для запобігання
підготовці в межах їх відповідних територій до вчинення таких
злочинів в межах чи за межами їх територій; b) обміну інформацією відповідно до їх національного
законодавства та координації адміністративних й інших заходів, що
вживаються, коли необхідно, з метою запобігання вчиненню злочинів,
зазначених у статті 3. 2. Коли внаслідок вчинення якого-небудь із злочинів,
зазначених у статті 3, рейс судна затримується чи переривається,
будь-яка держава-учасниця, на території якої перебуває судно,
пасажири чи екіпаж, зобов'язана докласти всіх можливих зусиль, щоб
недопустити необґрунтованого затримання судна, його пасажирів,
екіпажу або вантажу.
Стаття 14
Будь-яка держава-учасниця, в якої є підстави вважати, що буде
вчинено якийсь злочин, зазначений у статті 3, надає відповідно до
свого національного законодавства якомога швидше будь-яку наявну у
неї відповідну інформацію тим державам, які, на її думку, є
державами, що встановили юрисдикцію відповідно до статті 6.
Стаття 15
1. Кожна держава-учасниця відповідно до свого національного
законодавства повідомляє Генеральному секретарю в якомога короткі
строки будь-яку наявну в неї інформацію щодо: a) обставин злочину; b) дій, вчинених згідно з пунктом 2 статті 13; c) заходів, вжитих щодо злочинця чи гаданого злочинця, та,
зокрема, результатів будь-яких дій щодо видачі або інших правових
дій. 2. Держава-учасниця, на території якої гаданий злочинець
зазнає кримінального переслідування, повідомляє Генерального
секретаря про остаточні результати розгляду. 3. Інформація, передана згідно з пунктами 1 і 2,
повідомляється Генеральним секретарем всім державам-учасницям,
членам Міжнародної морської організації (надалі "Організація"),
іншим заінтересованим державам та відповідним міжнародним
організаціям.
Стаття 16
1. Будь-який спір між двома або кількома державами-учасницями
щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, що не може бути
врегульований шляхом переговорів протягом розумного періоду часу,
передається на прохання однією з них на арбітраж, якщо протягом
шести місяців з дня звернення з прохання про арбітраж сторони не
можуть домовитись про організацію арбітражу, на прохання будь-якої
з цих сторін спір може бути переданий у Міжнародний Суд відповідно
до Статуту Суду. 2. Кожна держава може при підписанні, ратифікації, прийнятті
чи схваленні цієї Конвенції або приєднанні до неї зробити заяву
про те, що вона не вважає себе зобов'язаною яким-небудь положенням
або всіма положеннями пункту 1. Інші держави-учасниці не будуть
пов'язані такими положеннями щодо будь-якої держави-учасниці, що
зробила таке застереження. 3. Будь-яка держава, що зробила застереження відповідно до
пункту 2, може у будь-який час зняти це застереження, повідомивши
Генерального секретаря.
Стаття 17
1. Ця Конвенція відкрита для підписання в Римі 10 березня
1988 року державами, що беруть участь у Міжнародній конференції з
боротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки
морського судоплавства, та в штаб-квартирі Організації всіма
державами з 14 березня 1988 року до 9 березня 1989 року. Після
цього Конвенція залишається відкритою для приєднання. 2. Держави можуть виразити свою згоду на обов'язковість для
них цієї Конвенції шляхом: a) підписання без застереження щодо ратифікації, прийняття чи
затвердження; або b) підписання із застереженням щодо ратифікації, прийняття чи
затвердження з наступною ратифікацією, прийняттям чи
затвердженням; або c) приєднання. 3. Ратифікація, прийняття, затвердження або приєднання
здійснюються шляхом здачі на зберігання відповідного документа
Генеральному секретарю.
Стаття 18
1. Ця Конвенція набуває чинності через дев'яносто днів після
дати, на яку п'ятнадцять держав або підписали її без застереження
щодо ратифікації, прийняття чи затвердження, або здали на
зберігання відповідні документи про ратифікацію, прийняття,
затвердження або приєднання. 2. Для держави, що здала на зберігання документ про
ратифікацію, прийняття чи затвердження цієї Конвенції або
приєднання до неї після виконання умов, необхідних для набуття
Конвенцією чинності, ратифікація, прийняття, затвердження або
приєднання набуває чинності через дев'яносто днів після дати такої
здачі на зберігання.
Стаття 19
1. Ця Конвенція може бути денонсована будь-якою
державою-учасницею у будь-який час через один рік з дати набуття
цією Конвенцією чинності для цієї держави. 2. Денонсація здійснюється шляхом здачі на зберігання
документа про денонсацію Генеральному секретарю. 3. Денонсація набуває чинності через один рік з дати
отримання Генеральним секретарем документа про денонсацію або
після закінчення такого більшого строку, який може бути зазначеним
у документі про денонсацію.
Стаття 20
1. Організація може скликати конференцію з метою перегляду
цієї Конвенції або внесення до неї поправок. 2. Генеральний секретар скликає на прохання однієї третини
держав-учасниць або десяти держав-учасниць, в залежності від того,
яке число є більшим, конференцію держав-учасниць цієї Конвенції з
метою перегляду Конвенції або внесення до неї поправок. 3. Будь-який документ про ратифікацію, прийняття,
затвердження або приєднання зданий на зберігання після набуття
чинності поправкою до цієї Конвенції, розглядається як такий, що
стосується Конвенції з внесеною до неї поправкою.
Стаття 21
1. Ця Конвенція здається на зберігання Генеральному
секретарю. 2. Генеральний секретар: a) Інформує всі держави, що підписали цю Конвенцію або
приєдналися до неї, а також всіх членів Організації про:
i) кожне нове підписання Конвенції або здачу на зберігання
документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання
із зазначенням їх дати;
ii) дату набуття чинності цією Конвенцією;
iii) здачу на зберігання будь-якого документа про
денонсацію цієї Конвенції із зазначенням дати його отримання та
дати набуття денонсацією чинності;
iv) отримання будь-якої заяви або повідомлення, зробленого
відповідно до цієї Конвенції; b) направляє завірені копії з оригінального тексту цієї
Конвенції всім державам, що підписали Конвенцію або приєдналися до
неї. 3. Як тільки ця Конвенція набуде чинності, завірена копія з
її оригінального тексту направляється депозитарієм Генеральному
секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації і
опублікування відповідно до статті 102 Статуту Організації
Об'єднаних Націй ( 995_010 ).
Стаття 22
Ця Конвенція укладена в одному примірнику англійською,
арабською, іспанською, китайською, російською і французькою
мовами, причому всі тексти є рівно автентичними. На посвідчення чого нищепідписані, належним чином на те
уповноважені своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію.
Вчинено в Римі десятого березня тисяча дев'ятсот вісімдесят
восьмого року.
Конвенция
о борьбе с незаконными актами, направленными
против безопасности морского судоходства

Государства - участники настоящей Конвенции, принимая во внимание цели и принципы Устава Организации
Объединенных Наций ( 995_010 ), касающиеся поддержания
международного мира и безопасности и развития дружественных
отношений и сотрудничества между государствами, признавая, в частности, что каждый имеет право на жизнь,
свободу и личную неприкосновенность, как это указано во Всеобщей
декларации прав человека ( 995_015 ) и Международном пакте о
гражданских и политических правах ( 995_043 ), будучи глубоко озабочены эскалацией в мире актов терроризма
во всех его формах, которые подвергают опасности или уносят жизни
невинных людей, ставят под угрозу основные свободы и серьезно
оскорбляют достоинство человеческой личности, считая, что незаконные акты, направленные против безопасности
морского судоходства, угрожают безопасности людей и имущества,
серьезно нарушают морское сообщение и подрывают веру народов мира
в безопасность морского судоходства, полагая, что подобные акты являются предметом серьезной
озабоченности всего мирового сообщества, будучи убеждены в настоятельной необходимости развивать
международное сотрудничество между государствами в выработке и
принятии эффективных и практических мер по предупреждению всех
незаконных актов, направленных против безопасности морского
судоходства, и преследованию и наказанию лиц, их совершающих, ссылаясь на резолюцию Генеральной Ассамблеи Организации
Объединенных Наций 40/61 от 9 декабря 1985 года, которая, среди
прочего, "настоятельно призывает все государства в одностороннем
порядке и в сотрудничестве с другими государствами, а также
соответствующими органами Организации Объединенных Наций
содействовать постепенному устранению причин, лежащих в основе
международного терроризма, и уделять особое внимание всем
ситуациям, включая колониализм, расизм и ситуации, связанные с
массовыми и грубыми нарушениями прав человека и основных свобод, а
также ситуации, сложившиеся в результате иностранной оккупации,
которые могут вызвать международный терроризм и угрожать
международному миру и безопасности", ссылаясь далее на то, что резолюция 40/61 "безоговорочно
осуждает как преступные все акты, методы и практику терроризма,
где бы и кем бы они ни совершались, и в том числе те, которые
ставят под угрозу дружественные отношения между государствами и их
безопасность", ссылаясь также на то, что в резолюции 40/61 Международной
морской организации предлагается "изучить проблему актов
терроризма на борту или против морских судов с целью вынесения
рекомендаций в отношении соответствующих мер", принимая во внимание резолюцию Ассамблеи Международной
морской организации А.584(14) от 20 ноября 1985 года, которая
призывает разработать меры по предупреждению незаконных актов,
угрожающих безопасности судов и безопасности их пассажиров и
экипажей, отмечая, что настоящая Конвенция не распространяется на
действия экипажа, которые регламентируются нормами под поддержанию
обычной дисциплины на борту судна, подтверждая желательность мониторинга норм и стандартов,
касающихся предупреждения незаконных актов, направленных против
судов, и борьбы с такими актами, с целью их обновления, когда это
необходимо, и в этой связи с удовлетворением принимая к сведению
меры по предупреждению незаконных актов против пассажиров и
экипажей на борту судов, рекомендованные Комитетом по безопасности
на море Международной морской организации, подтверждая далее, что вопросы, не регулируемые настоящей
Конвенцией, продолжают регламентироваться нормами и принципами
общего международного права, признавая необходимость строгого соблюдения всеми
государствами норм и принципов общего международного права в
борьбе с незаконными актами, направленными против безопасности
морского судоходства, согласились о нижеследующем:
Статья 1
Для целей настоящей Конвенции "судно" означает любое судно,
не закрепленное постоянно на морском дне, включая суда с
динамическим принципом поддержания, подводные аппараты или любые
другие плавучие средства.
Статья 2
1. Настоящая Конвенция не применяется к: а) военному кораблю; или b) судну, принадлежащему государству или эксплуатируемому им,
когда оно используется в качестве военно-вспомогательного либо для
таможенных или полицейских целей; или с) судну, выведенному из эксплуатации или поставленному на
прикол. 2. Ничто в настоящей Конвенции не затрагивает иммунитета
военных кораблей и других государственных судов, эксплуатируемых в
некоммерческих целях.
Статья 3
1. Любое лицо совершает преступление, если оно незаконно и
преднамеренно: а) захватывает судно или осуществляет контроль над ним силой
или угрозой силы или путем любой другой формы запугивания; или b) совершает акт насилия против лица на борту судна, если
этот акт может угрожать безопасному плаванию данного судна; или с) разрушает судно или наносит судну или его грузу
повреждение, которое может угрожать безопасному плаванию данного
судна; или d) помещает, или совершает действия в целях помещения, на
борт судна каким бы то ни было способом устройство или вещество,
которое может разрушить это судно, нанести этому судну или его
грузу повреждение, которое угрожает или может угрожать безопасному
плаванию данного судна; или е) разрушает морское навигационное оборудование, или наносит
ему серьезное повреждение, или создает серьезные помехи его
эксплуатации, если любой такой акт может угрожать безопасному
плаванию судна; или f) сообщает заведомо ложные сведения, создавая тем самым
угрозу безопасному плаванию судна; или g) наносит ранения любому лицу или убивает его в связи с
совершением или попыткой совершения какого-либо из преступлений,
указанных в подпунктах "а" - "f". 2. Любое лицо также совершает преступление, если оно: а) пытается совершить какое-либо из преступлений, указанных в
пункте 1; или b) подстрекает к совершению какого-либо из преступлений,
указанных в пункте 1, совершаемого любым лицом, или является иным
образом соучастником лица, которое совершает такое преступление;
или с) угрожает с условием или без такового, как это
предусмотрено национальным законодательством, с целью принудить
физическое или юридическое лицо совершить какое-либо действие или
воздержаться от него, совершить какое-либо из преступлений,
указанных в подпунктах "b", "с" и "е" пункта 1, если эта угроза
может угрожать безопасному плаванию судна, о котором идет речь.
Статья 4
1. Настоящая Конвенция применяется, если судно совершает
плавание или его маршрут включает плавание в воды, через воды или
из вод, расположенных за внешний границей территориального моря
какого-либо одного государства или за боковыми границами его
территориального моря с сопредельными государствами. 2. В случаях, когда настоящая Конвенция не применяется в
соответствии с пунктом 1, она, тем не менее, применяется, если
преступник или предполагаемый преступник находится на территории
государства-участника иного, чем государство, упомянутое в пункте
1.
Статья 5
Каждое государство-участник предусматривает соответствующие
наказания за преступления, указанные в статье 3, с учетом тяжкого
характера этих преступлений.
Статья 6
1. Каждое государство-участник принимает такие меры, которые
могут оказаться необходимыми для установления его юрисдикции в
отношении преступлений, указанных в статье 3, когда преступление
совершено: а) против или на борту судна, плававшего под флагом данного
государства во время совершения этого преступления; или b) на территории данного государства, включая его
территориальное море; или с) гражданином данного государства. 2. Государство-участник может также установить свою
юрисдикцию в отношении любого такого преступления, когда: а) оно совершено лицом без гражданства, которое обычно
проживает в данном государстве; или b) во время его совершения гражданин данного государства
захвачен, подвергался угрозам, ранен или убит; или с) оно совершено в попытке вынудить данное государство
совершить какое-либо действие или воздержаться от него. 3. Любое государство-участник, которое установило юрисдикцию,
упомянутую в пункте 2, уведомляет об этом Генерального секретаря
Международной морской организации (именуемого ниже "Генеральный
секретарь"). Если такое государство-участник впоследствии
отказывается от такой юрисдикции, оно уведомляет об этом
Генерального секретаря. 4. Каждое государство-участник принимает такие меры, которые
могут оказаться необходимыми для установления его юрисдикции в
отношении преступлений, указанных в статье 3, в случаях, когда
предполагаемый преступник находится на его территории и оно не
выдает его какому-либо из государств-участников, которые
установили свою юрисдикцию в соответствии с пунктами 1 и 2
настоящей статьи. 5. Настоящая Конвенция не исключает никакой уголовной
юрисдикции, осуществляемой в соответствии с национальным
законодательством.
Статья 7
1. Убедившись, что обстоятельства того требуют, любое
государство-участник, на территории которого находится преступник
или предполагаемый преступник, в соответствии со своим
законодательством заключает его под стражу или принимает другие
меры, обеспечивающие его присутствие в течение такого времени,
которое необходимо для того, чтобы возбудить уголовное
преследование или предпринять действия по выдаче. 2. Такое государство немедленно проводит предварительное
расследование фактов в соответствии со своим законодательством. 3. Любое лицо, в отношении которого принимаются меры,
упомянутые в пункте 1, имеет право: а) безотлагательно связаться с ближайшим соответствующим
представителем государства, гражданином которого оно является или
которое иным образом правомочно установить такую связь, или, если
оно является лицом без гражданства, - с представителем
государства, на территории которого оно обычно проживает; b) посещения его представителем этого государства. 4. Права, упомянутые в пункте 3, осуществляются в
соответствии с законами и правилами государства, на территории
которого находится преступник или предполагаемый преступник, при
условии, что упомянутые законы и правила должны давать возможность
полностью осуществить цели, для которых предназначены права,
предоставляемые согласно пункту 3. 5. Когда государство-участник в соответствии с настоящей
статьей заключило лицо под стражу, оно безотлагательно сообщает
государствам, которые установили юрисдикцию согласно пункту 1
статьи 6, и, если оно сочтет целесообразным, любым другим
заинтересованным государствам о том, что такое лицо находится под
стражей, и об обстоятельствах, требующих его задержания.
Государство, которое проводит предварительное расследование,
предусматриваемое пунктом 2 настоящей статьи, незамедлительно
сообщает о его результатах упомянутым государствам и указывает,
намерено ли оно осуществить юрисдикцию.
Статья 8
1. Капитан судна государства-участника ("государство флага")
может передать компетентным органам любого другого
государства-участника ("принимающее государство") любое лицо, в
отношении которого у него имеются разумные основания считать, что
оно совершило одно из преступлений, указанных в статье 3. 2. Государство флага обеспечивает, чтобы капитан его судна,
на борту которого находится любое лицо, которое он намерен
передать согласно пункту 1, был обязан давать, когда это
практически осуществимо и по возможности до входа судна в
территориальное море принимающего государства, уведомление
компетентным органам принимающего государства о своем намерении
передать такое лицо и о причинах передачи. 3. Принимающее государство принимает передаваемое лицо, за
исключением случае, когда у него имеются основания полагать, что
настоящая Конвенция не применяется к действиям, влекущим такую
передачу, и поступает в соответствии с положениями статьи 7. Любой
отказ принять передаваемое лицо сопровождается заявлением о
причинах отказа. 4. Государство флага обеспечивает, чтобы капитан его судна
был обязан предоставлять компетентным органам принимающего
государства имеющиеся в распоряжении капитана доказательства,
которые относятся к предполагаемому преступлению. 5. Принимающее государство, которое приняло передачу лица в
соответствии с пунктом 3, может в свою очередь обратиться к
государству флага с просьбой принять передачу данного лица.
Государство флага рассматривает любую такую просьбу, и, если оно
удовлетворяет ее, то оно действует в соответствии со статьей 7.
Если государство флага отклоняет просьбу, оно предоставляет
принимающему государству заявление с изложением причин отказа.
Статья 9
Ничто в настоящей Конвенции никоим образом не затрагивает
нормы международного права, относящиеся ко компетенции государств
осуществлять юрисдикцию по расследованию или принятию
принудительных мер на борту судов, не плавающих под их флагом.
Статья 10
1. Государство-участник, на территории которого находится
преступник или предполагаемый преступник, в случаях, когда
применяется статья 6, если оно не выдает его, обязано без
каких-либо исключений и независимо от того, совершено ли
преступление на его территории, незамедлительно передать дело
своим компетентным органам для целей уголовного преследования
путем проведения разбирательства в соответствии со своим
законодательством. Эти органы принимают решение таким же образом,
как и в случае любого другого преступления тяжкого характера
согласно законодательству этого государства. 2. Любому лицу, в отношении которого осуществляется
разбирательство в связи с любым из преступлений, указанных в
статье 3, гарантируется справедливое обращение на всех стадиях
разбирательства, в том числе пользование всеми правами и
гарантиями, предусмотренными для такого разбирательства
законодательством государства, на территории которого оно
находится.
Статья 11
1. Преступления, указанные в статье 3, считаются подлежащими
включению в качестве преступлений, влекущих выдачу, в любой
договор о выдаче, существующий между какими-либо
государствамиучастниками. Государства-участники обязуются включать
такие преступления в качестве преступлений, влекущих выдачу, во
все договоры о выдаче, которые будут заключаться между ними. 2. Если государство-участник, которое обусловливает выдачу
наличием договора, получает просьбу о выдаче от другого
государства-участника, с которым оно не имеет договора о выдаче,
запрашиваемое государство может по своему усмотрению рассматривать
настоящую Конвенцию в качестве юридического основания для выдачи в
отношении преступлений, указанных в статье 3. Выдача
осуществляется в соответствии с другими условиями,
предусмотренными законодательством запрашиваемого
государства-участника. 3. Государства-участники, не обуславливающие выдачу наличием
договора, рассматривают в отношениях между собой преступления,
указанные в статье 3, в качестве преступлений, влекущих выдачу с
соблюдением условий, предусмотренных законодательством
запрашиваемого государства. 4. Если необходимо, преступления, указанные в статье 3,
рассматриваются государствами-участниками для целей выдачи, как
если бы они были совершены не только в месте их совершения, но
также и в каком-либо месте в пределах юрисдикции
государстваучастника, обращающегося с просьбой о выдаче. 5. Государство-участник, которое получает более одной просьбы
о выдаче от государств, которые установили юрисдикцию в
соответствии со статьей 6, и которое принимает решение не
возбуждать уголовного преследования, при выборе государства,
которому должен быть выдан преступник или предполагаемый
преступник, должным образом учитывает интересы и обязанности
государства-участника, флаг которого несло судно во время
совершения преступления. 6. При рассмотрении просьбы о выдаче предполагаемого
преступника в соответствии с настоящей Конвенцией запрашиваемое
государство уделяет должное внимание вопросу о том, могут ли быть
реализованы права предполагаемого преступника, указанные в пункте
3 статьи 7, в запрашивающем государстве. 7. Что касается преступлений, указанных в настоящей
Конвенции, положения всех договоров и соглашений между
государствами-участниками о выдаче изменяются в отношениях между
государствами-участниками в той мере, в какой они несовместимы с
настоящей Конвенцией.
Статья 12
1. Государства-участники оказывают друг другу максимально
возможную помощь в связи с уголовным преследованием, начатым в
отношении преступлений, указанных в статье 3, включая содействие в
получении имеющихся у них доказательств, необходимых для
разбирательства. 2. Государства-участники выполняют свои обязательства по
пункту 1 в соответствии с любыми договорами о взаимной правовой
помощи, которые могут существовать между ними. В случае отсутствия
таких договоров государства-участники оказывают друг другу помощь
в соответствии с их национальным законодательством.
Статья 13
1. Государства-участники сотрудничают в предотвращении
преступлений, указанных в статье 3, в частности, путем: а) принятия всех практически осуществимых мер по
предотвращению подготовки в пределах их соответствующих территорий
к совершению этих преступлений в пределах или за пределами их
территорий; b) обмена информацией в соответствии с их национальным
законодательством и координации административных и других мер,
принимаемых, когда необходимо, в целях предотвращения совершения
преступлений, указанных в статье 3. 2. Когда в результате совершения какого-либо преступления,
указанного в статье 3, рейс судна задерживается или прерывается,
любое государство-участник, на территории которого находится
судно, пассажиры или экипаж, обязано предпринять все возможные
усилия, чтобы избежать необоснованного задержания или задержки
судна, его пассажиров, экипажа или груза.
Статья 14
Любое государство-участник, у которого имеются основания
полагать, что будет совершено какое-либо преступление, указанное в
статье 3, предоставляет в соответствии со своим национальным
законодательством как можно скорее любую имеющуюся у него
соответствующую информацию тем государствам, которые, по его
мнению, являются государствами, установившими юрисдикцию в
соответствии со статьей 6.
Статья 15
1. Каждое государство-участник в соответствии со своим
национальным законодательством сообщает Генеральному секретарю в
возможно короткие сроки любую имеющуюся у него информацию
относительно: а) обстоятельств преступления; b) действий, предпринятых в соответствии с пунктом 2 статьи
13; с) мер, принятых в отношении преступника или предполагаемого
преступника, и, в частности, результатов любых действий по выдаче
ли других правовых действий. 2. Государство-участник, на территории которого
предполагаемый преступник подвергается уголовному преследованию,
сообщает в соответствии со своим национальным законодательством об
окончательных результатах разбирательства Генеральному секретарю. 3. Информация, переданная в соответствии с пунктами 1 и 2,
сообщается Генеральным секретарем всем государствамучастникам,
членам Международной морской организации (именуемой ниже
"Организация"), другим заинтересованным государствам и
соответствующим международным межправительственным организациям.
Статья 16
1. Любой спор между двумя или более государствамиучастниками
относительно толкования или применения настоящей Конвенции,
который не может быть урегулирован путем переговоров в течение
разумного периода времени, передается по просьбе одного из них на
арбитраж. Если в течение шести месяцев со дня обращения с просьбой
об арбитраже стороны не могут договориться об организации
арбитража, по просьбе любой из этих сторон спор может быть передан
в Международный Суд в соответствии со Статусом Суда. 2. Каждое государство может при подписании, ратификации,
принятии или утверждении настоящей Конвенции или присоединении к
ней сделать заявление о том, что оно не считает себя связанным
каким-либо положением или всеми положениями пункта 1. Другие
государства-участники не будут связаны такими положениями в
отношении любого государства-участника, сделавшего такую оговорку. 3. Любое государство, сделавшее оговорку в соответствии с
пунктом 2, может в любое время снять эту оговорку путем
уведомления Генерального секретаря.
Статья 17
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания в Риме 10 марта
1988 года государствами, участвующими в международной Конференции
по борьбе с незаконными актами, направленными против безопасности
морского судоходства, и в штаб-квартире Организации всеми
государствами с 14 марта 1988 года по 9 марта 1989 года. После
этого Конвенция остается открытой для присоединения. 2. Государства могут выразить свое согласие на обязательность
для них настоящей Конвенции путем: а) подписания без оговорки относительно ратификации, принятия
или утверждения; или b) подписания с оговоркой относительно ратификации, принятия
или утверждения с последующей ратификацией, принятием или
утверждением; или с) присоединения. 3. Ратификация, принятие, утверждение или присоединение
осуществляются путем сдачи на хранение соответствующего документа
Генеральному секретарю.
Статья 18
1. Настоящая Конвенция вступает в силу через девяносто дней
после даты, на которую пятнадцать государств либо подписали ее без
оговорки относительно ратификации, принятия или утверждения, либо
сдали на хранение соответствующие документы о ратификации,
принятии, утверждении или присоединении. 2. Для государства, сдавшего на хранение документ о
ратификации, принятии или утверждении настоящей Конвенции или
присоединении к ней после выполнения условий, необходимых для
вступления Конвенции в силу, ратификации, принятие, утверждение
или присоединение вступают в силу через девяносто дней после даты
такой сдачи на хранение.
Статья 19
1. Настоящая Конвенция может быть денонсирована любым
государством-участником в любое время по истечении одного года с
даты вступления настоящей Конвенции в силу для этого государства. 2. Денонсация осуществляется путем сдачи на хранение
документа о денонсации Генеральному секретарю. 3. Денонсация вступает в силу по истечении одного года с даты
получения Генеральным секретарем документа о денонсации или по
истечении такого большего срока, который может быть указан в
документе о денонсации.
Статья 20
1. Организация может созвать конференцию с целью пересмотра
настоящей Конвенции или внесения в нее поправок. 2. Генеральный секретарь созывает по просьбе одной трети
государств-участников или десяти государствучастников, в
зависимости от того, какое число является большим, конференцию
государств-участников настоящей Конвенции с целью пересмотра
Конвенции или внесения в нее поправок. 3. Любой документ о ратификации, принятии, утверждении или
присоединении, сданный на хранение после даты вступления в силу
поправки к настоящей Конвенции, рассматривается как относящийся к
Конвенции с внесенной в нее поправкой.
Статья 21
1. Настоящая Конвенция сдается на хранение Генеральному
секретарю. 2. Генеральный секретарь: а) информирует все государства, подписавшие настоящую
Конвенцию или присоединившиеся к ней, а также всех членов
Организации о: i) каждом новом подписании Конвенции или сдаче на хранение
документа о ратификации, принятии, утверждении или присоединении с
указанием их даты; ii) дате вступления настоящей Конвенции в силу; iii) сдаче на хранение любого документа о денонсации
настоящей Конвенции с указанием даты его получения и даты
вступления денонсации в силу; iv) получении любого заявления или уведомления, сделанного в
соответствии с настоящей Конвенцией; b) направляет заверенные копии с подлинного текста настоящей
Конвенции всем государствам, подписавшим Конвенцию или
присоединившимся к ней. 3. Как только настоящая Конвенция вступит в силу, заверенная
копия с ее подлинного текста направляется депозитарием
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций для
регистрации и опубликования в соответствии с статьей 102 Устава
Организации Объединенных Наций ( 995_010 ).
Статья 22
Настоящая Конвенция составлена в одном подлинном экземпляре
на английском, арабском, испанском, китайском, русском и
французском языках, причем все тексты являются равно аутентичными. В удостоверение чего нижеподписавшиеся, должным образом на то
уполномоченные своими соответствующими правительствами, подписали
настоящую Конвенцию. Совершено в Риме десятого марта тысяча девятьсот восемьдесят
восьмого года.
"Сборник важнейших документов по международному праву"
ч. II особенная, М., 1996 год



вгору