Конвенція про приватні агентства зайнятості N 181 (укр/рос)
Міжнародна організація праці; Конвенція, Міжнародний документ від 19.06.1997181
Документ 993_046, поточна редакція — Редакція від 19.06.1997, підстава - 993_292

                            Конвенція 
про приватні агентства зайнятості
N 181 (укр/рос)

( Рекомендацію до Конвенції додатково див. в документі ( 993_292 ) від 19.06.1997 )
Статус Конвенції див. ( 993_452 )

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці та зібралася 3 червня 1997 року на свою вісімдесят п'яту
сесію, нагадуючи положення Конвенції 1949 року про платні бюро з
найму (переглянута) ( 993_229 ), знаючи про важливість гнучкості у функціонуванні ринків
праці, нагадуючи, що Міжнародна конференція праці у 1994 році на
своїй 81-й сесії висловилась за те, що Міжнародне бюро праці має
переглянути Конвенцію 1949 року про платні бюро з найму
(переглянута) ( 993_229 ), розглядаючи всю різноманітність середовища, в якому
функціонують приватні агентства зайнятості, коли порівнюються з
умовами, які панували під час ухвалення вищезазначеної Конвенції
( 993_229 ), визнаючи роль, яку приватні агентства зайнятості можуть
відігравати у добре функціонуючому ринку праці, нагадуючи потребу у захисті працівників від різного роду
зловживань, визнаючи потребу в гарантуванні права на свободу асоціації та
сприянні колективним переговорам і соціальному діалогу як
необхідним складовим системи добре функціонуючих виробничих
відносин, нагадуючи положення Конвенції 1948 року про організацію
служби зайнятості ( 993_224 ), нагадуючи положення Конвенції 1930 року про примусову працю
( 993_136 ), Конвенції 1948 року про свободу асоціації та захист
права на організацію ( 993_125 ), Конвенції 1949 року про право на
організацію та ведення колективних переговорів ( 993_004 ),
Рекомендації 1958 року щодо найму моряків на іноземні судна,
Конвенції 1958 року про дискримінацію в галузі праці та зайнять
( 993_161 ), Конвенції 1964 року про політику в галузі зайнятості
( 993_062 ), Конвенції 1973 року про мінімальний вік ( 993_054 ),
Конвенції 1988 року про сприяння зайнятості та захист від
безробіття ( 993_182 ), а також положення щодо найму і
працевлаштування, викладені у Конвенції 1949 року про
працівників-мігрантів (переглянута) ( 993_159 ), й Конвенції 1975
року про працівників-мігрантів (додаткові положення) ( 993_163 ), ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції
1949 року про платні бюро з найму (переглянута) ( 993_229 ), що є
четвертим пунктом порядку денного сесії, вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює цього дев'ятнадцятого дня червня місяця тисяча
дев'ятсот дев'яносто сьомого року нижченаведену Конвенцію, яка
може називатися Конвенцією 1997 року про приватні агентства
зайнятості.
Стаття 1
1. В цілях цієї Конвенції термін "приватне агентство
зайнятості" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, незалежну
від державної влади, яка надає одну чи більше з послуг ринку
праці: a) послуги у сфері підбору пропозицій та заяв зайнятості, які
без приватного агентства зайнятості стають самостійною стороною
трудових відносин, що можуть виникати при цьому; b) послуги, що становлять найм працівників з наміром надання
їх у розпорядження третій стороні, яка може бути як фізичною, так
і юридичною особою (нижче позначається як
"підприємство-користувач") і яка визначає їм робочі завдання і
контролює виконання цих завдань; c) інші послуги, пов'язані з пошуком роботи, які визначаються
компетентним органом влади, після консультацій з найбільш
представницькими організаціями роботодавців і працівників, такі як
надання інформації, але які не мають своєю метою підбір конкретних
пропозицій робочих місць та заявок на них. 2. В цілях цієї Конвенції термін "працівники" включає всіх
тих, хто шукає роботу. 3. В цілях цієї Конвенції термін "обробка особистих даних
працівників" включає в себе збір, збереження, підбір, передачу або
будь-яке інше використання інформації, що стосується працівника,
особа якого встановлена або може бути встановлена.
Стаття 2
1. Ця Конвенція поширюється на всі приватні агентства
зайнятості. 2. Ця Конвенція поширюється на всі категорії працівників та
всі галузі економіки. Вона не поширюється на найм і
працевлаштування моряків. 3. Однією з цілей даної Конвенції є дозвіл на діяльність
приватних агентств зайнятості, а також захист працівників, що
користуються їхніми послугами, в межах, передбачених положеннями
Конвенції. 4. Після консультацій з найбільш представницькими
організаціями зацікавлених роботодавців і працівників член
Організації може: a) заборонити, за певних обставин, діяльність приватних
агентств зайнятості щодо окремих категорій працівників чи галузей
економіки стосовно надання однієї чи декількох послуг, зазначених
у параграфі 1 статті 1; b) виключити, за певних обставин, працівників з деяких
галузей економіки чи частин її зі сфери застосування цієї
Конвенції або певних її положень за умови, що заінтересованим
працівникам гарантований відповідний захист. 5. Будь-який член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, в
своїх доповідях згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної
організації праці ( 993_154 ) зазначає про будь-яку заборону чи
винятки, передбачені параграфом 4, і в свою чергу обгрунтовує це.
Стаття 3
1. Правовий статус приватних агентств зайнятості визначається
відповідно до національних законів і практики, а також після
консультацій з найбільш представницькими організаціями
роботодавців і працівників. 2. Член Організації визначає положення, які регулюють
діяльність приватних агентств зайнятості відповідно до системи
ліцензування та сертифікації, якщо тільки вони не регулюються або
не визначаються відповідним національним законом та практикою.
Стаття 4
Вживають заходів для забезпечення того, щоб працівникам,
найнятим приватними агентствами зайнятості, які надають послуги,
зазначені в статті 1, не було відмовлено в праві на свободу
асоціації та в праві на проведення колективних переговорів.
Стаття 5
1. Для того щоб сприяти рівності можливостей і ставлення в
доступі до зайнятості та конкретних видів діяльності, член
Організації забезпечує, щоб приватні агентства зайнятості не
піддавали працівників дискримінації за ознакою раси, статі,
релігії, політичних переконань, національного походження й
соціального стану або будь-яким іншим формам дискримінації,
визначеним національним законом і практикою, таким як вік чи
інвалідність. 2. Параграф 1 цієї статті не має застосовуватися таким чином,
щоб позбавити приватні агентства зайнятості можливості надавати
особливі послуги чи здійснювати спеціально орієнтовані програми,
створені з метою надання допомоги найбільш незахищеним працівникам
у процесі пошуку роботи.
Стаття 6
Обробка приватними агентствами зайнятості особистих даних
працівників: a) здійснюється з урахуванням захисту цих даних і
гарантуванням секретності згідно з національним законом і
практикою; b) обмежується питаннями щодо кваліфікації та професійного
досвіду зацікавлених працівників, а також будь-якою іншою
інформацією, що безпосередньо цього стосується.
Стаття 7
1. Приватні агентства зайнятості не стягують з працівників
ніяких гонорарів чи комісійних винагород прямо чи опосередковано,
повністю або частково. 2. В інтересах зацікавлених працівників та після консультацій
з найбільш представницькими організаціями роботодавців і
працівників, компетентний орган влади може дозволити винятки з
положення вищезазначеного параграфа 1 щодо певних категорій
працівників, а також щодо встановленого переліку послуг, які
надаються приватними агентствами зайнятості. 3. Член Організації, який згідно з вищенаведеним параграфом 2
дозволив винятки в своїх доповідях, відповідно до статті 22
Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ) подає інформацію
про такі винятки та вказує причини.
Стаття 8
1. Член Організації після проведення консультацій з найбільш
представницькими організаціями роботодавців і працівників вживає в
межах своєї юрисдикції всіх необхідних та належних заходів, а у
разі необхідності - в співпраці з іншими членами Організації, з
метою надання відповідного захисту та запобігання поганого
поводження з працівниками-мігрантами, найнятими чи
працевлаштованими на території члена Організації приватними
агентствами зайнятості. Ці заходи включають закони і правила, які
передбачають різні санкції, у тому числі заборону тих приватних
агентств зайнятості, які займаються шахрайськими операціями і
зловживаннями. 2. Якщо працівники наймаються в одній країні для роботи в
іншій, зацікавлені члени Організації розглядають питання укладання
двосторонніх угод з метою запобігання зловживань і шахрайських
операцій у сферах найму, працевлаштування та зайнятості.
Стаття 9
Член Організації вживає заходів для забезпечення того, щоб
приватні агентства зайнятості не використовували дитячу працю та
не були її джерелом.
Стаття 10
Компетентний орган влади забезпечує наявність відповідного
апарату та процедур із залученням найбільш представницьких
організацій роботодавців та працівників для розслідування змісту
скарг, зловживань і шахрайських операцій щодо роботи приватних
агентств зайнятості.
Стаття 11
Член Організації вживає відповідно до національного закону і
практики необхідні заходи, що забезпечують відповідний захист
працівників, найнятих приватними агентствами зайнятості, як
зазначено в b) параграфа 1 статті 1 щодо: a) свободи асоціації; b) ведення колективних переговорів; c) мінімальної заробітної плати; d) робочого часу та інших умов праці; e) встановлених законом видів допомоги з соціального
забезпечення; f) доступу до навчання; g) професійної безпеки і здоров'я; h) компенсації у випадку професійних хвороб чи професійного
травматизму; i) відшкодування у разі банкрутства та захист вимог
працівників; j) захисту материнства та допомоги по вагітності й пологах, а
також пільг та видів допомоги батькам.
Стаття 12
Член Організації відповідно до національного закону і
практики визначає та розподіляє відповідні обов'язки, зазначені в
b) параграфа 1 статті 1 між приватними агентствами зайнятості, які
надають послуги, та підприємствами-користувачами щодо: a) ведення колективних переговорів; b) мінімальної заробітної плати; c) робочого часу та інших умов праці; d) встановлених законом видів допомоги з соціального
забезпечення; e) доступу до навчання; f) захисту в сфері професійної безпеки та здоров'я; g) компенсації у випадку професійного травматизму чи
професійних хвороб; h) відшкодування у разі банкрутства та захисту вимог
працівників; i) захисту материнства та допомоги по вагітності й пологах, а
також пільг та видів допомоги батькам.
Стаття 13
1. Член Організації відповідно до національного закону і
практики та після консультацій з найбільш представницькими
організаціями роботодавців і працівників формулює, встановлює та
періодично переглядає умови, що сприяють співпраці між державною
службою зайнятості та приватними агентствами зайнятості. 2. Умови, зазначені у вищенаведеному параграфі 1, грунтуються
на принципі, згідно з яким державні органи влади вирішальне
значення приділяють: a) розробленню політики у сфері ринку праці; b) використанню чи контролю за використанням державних
фондів, призначених для здійснення цієї політики. 3. Приватні агентства зайнятості надають компетентному
органові влади через проміжки часу, які встановлює цей орган,
інформацію, якої він потребує, враховуючи всю конфіденційність
такої інформації: a) для того щоб дати змогу компетентному органові влади бути
обізнаним зі структурою та роботою приватних агентств зайнятості
відповідно до національних умов та практики: b) для статистичних цілей. 4. Компетентний орган влади зводить цю інформацію та
оприлюднює її через регулярні проміжки часу.
Стаття 14
1. Положення цієї Конвенції впроваджуються шляхом законів чи
правил або будь-яким іншим шляхом, який узгоджується з
національною практикою, таким як судові рішення, арбітражні
рішення та колективні угоди. 2. Нагляд за застосуванням положень при запровадженні цієї
Конвенції забезпечується службою інспекції праці або іншими
компетентними державними органами. 3. У разі порушення положень цієї Конвенції передбачаються та
ефективно застосовуються відповідні засоби, включаючи, у разі
необхідності, санкції.
Стаття 15
Ця Конвенція не зачіпає більш сприятливі положення, які
застосовуються згідно з іншими міжнародними Конвенціями праці до
працівників, набір, працевлаштування чи зайнятість яких
забезпечується приватними агентствами зайнятості.
Стаття 16
Ця Конвенція переглядає Конвенцію 1949 року про платні бюро з
найму (переглянута) ( 993_229 ) та Конвенцію 1933 року про платні
бюро з найму ( 993_197 ).
Стаття 17
Офіційні документи щодо ратифікації цієї Конвенції
надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації.
Стаття 18
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної
організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані
Генеральним директором. 2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того,
як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох
членів Організації. 3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена
Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його
документа про ратифікацію.
Стаття 19
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,
може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона
початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію,
надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та
зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після
реєстрації акта про денонсацію. 2. Кожен член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і
який протягом року після закінчення згаданого в попередньому
параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на
денонсацію, передбаченим цією статтею, буде зв'язаний на наступний
десятирічний період і надалі може денонсувати цю Конвенцію після
закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому
в цій статті.
Стаття 20
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх
членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх
документів про ратифікацію і актів про денонсацію, отриманих ним
від членів Організації. 2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого
ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор
звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.
Стаття 21
Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає
Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для
реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних
Націй (995_010 ) повні дані щодо всіх документів про ратифікацію
та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень
попередніх статей.
Стаття 22
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро
праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції
доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід
вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або
частковий перегляд.
Стаття 23
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або
частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не
передбачає іншого, то: a) ратифікація будь-яким членом Організації нової,
переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від
положень статті 19, негайну денонсацію цієї Конвенції, за умови,
що нова, переглянута конвенція набула чинності; b) починаючи від дати набуття чинності новою, переглянутою
конвенцією, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами
Організації. 2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою
та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але
не ратифікували нову, переглянуту конвенцію.
Стаття 24
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають
однакову силу.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1965-1999, Том II
Міжнародне бюро праці, Женева
Конвенция
о частных агентствах занятости
N 181
(Женева, 19 июня 1997 года)

Генеральная конференция Международной организации труда, созванная в Женеве Административным советом Международного
бюро труда и собравшаяся 3 июня 1997 года на свою 85-ю сессию, принимая во внимание положения Конвенции (пересмотренной)
1949 года о платных бюро по найму ( 993_229 ), отдавая себе отчет в той важности, которую имеет гибкость в
функционировании рынков труда, напоминая, что Международная конференция труда на своей 81-й
сессии в 1994 году высказалась за то, что МОТ должна пересмотреть
Конвенцию (пересмотренную) 1949 года о платных бюро по найму
( 993_229 ), считая, что условия, в которых действуют частные агентства
занятости, сильно изменились по сравнению с условиями,
существовавшими в то время, когда принималась вышеупомянутая
Конвенция ( 993_229 ), признавая роль, которую частные агентства занятости могут
играть в условиях нормально функционирующего рынка труда, напоминая о необходимости защиты работников от
злоупотреблений, признавая необходимость в обеспечении соблюдения права на
свободу объединения и в содействии коллективным переговорам и
социальному диалогу, являющимся неотъемлемым элементом нормально
функционирующей системы трудовых отношений, принимая во внимание положения Конвенции 1948 года об
организации службы занятости ( 993_224 ), напоминая о положениях Конвенции 1930 года о принудительном
труде ( 993_136 ), Конвенции 1948 года о свободе ассоциации и
защите права на организацию ( 993_125 ), Конвенции 1949 года о
праве на организацию и на ведение коллективных переговоров
( 993_004 ), Конвенции 1958 года о дискриминации в области труда и
занятий ( 993_161 ), Конвенции 1964 года о политике в области
занятости ( 993_062 ), Конвенции 1973 года о минимальном возрасте
( 993_054), Конвенции 1988 года о содействии занятости и защите от
безработицы ( 993_182 ), а также о положениях, касающихся найма и
трудоустройства, Конвенции (пересмотренной) 1949 года о трудящихся
- мигрантах ( 993_159 ) и Конвенции 1975 года о трудящихся -
мигрантах (дополнительные положения) ( 993_163 ), постановив принять ряд предложений, касающихся пересмотра
Конвенции (пересмотренной) 1949 года о платных бюро по найму
( 993_229 ), что является четвертым пунктом повестки дня сессии, и решив придать этим предложениям форму международной
конвенции, принимает сего девятнадцатого дня июня месяца одна тысяча
девятьсот девяносто седьмого года нижеследующую Конвенцию, которая
может именоваться Конвенцией 1997 года о частных агентствах
занятости.
Статья 1
1. Применительно к настоящей Конвенции термин "частное
агентство занятости" означает любое физическое или юридическое
лицо, независимое от государственных органов, которое
предоставляет одну или более из следующих услуг на рынке труда: a) услуги, способствующие увязыванию предложений рабочих мест
и заявок на них, при этом частное агентство занятости не
становится стороной в трудовых отношениях, могущих при этом
возникать; b) услуги, состоящие в найме работников с целью
предоставления их в распоряжение третьей стороны, которая может
быть физическим или юридическим лицом (далее именуемая
"предприятие - пользователь"), и устанавливает им рабочие задания
и контролирует их выполнение; c) другие услуги, связанные с поиском работы, определяемые
компетентным органом после консультаций с наиболее
представительными организациями работодателей и трудящихся, такие
как предоставление информации, но не имеющие целью увязывание
конкретных предложений рабочих мест и заявок на них. 2. Применительно к настоящей Конвенции термин "работники"
означает также лиц, ищущих работу. 3. Применительно к настоящей Конвенции термин "обработка
личных данных работников" означает сбор, хранение, подборку,
распространение или любое иное использование информации,
касающейся работника, личность которого установлена или может быть
установлена.
Статья 2
1. Настоящая Конвенция применяется ко всем частным агентствам
занятости. 2. Настоящая Конвенция применяется ко всем категориям
работников и всем отраслям экономической деятельности. Она не
применяется к найму и трудоустройству моряков. 3. Одна из целей настоящей Конвенции состоит в том, чтобы
разрешить функционирование частных агентств занятости и защитить,
в пределах ее положений, трудящихся, пользующихся их услугами. 4. После консультаций с наиболее представительными
организациями заинтересованных работодателей и трудящихся
государство - член может: a) запретить, при определенных обстоятельствах,
предоставление частными агентствами занятости некоторым категориям
трудящихся или в определенных отраслях экономической деятельности
одной или более услуг, указанных в пункте 1 статьи 1; b) исключить, при определенных обстоятельствах, трудящихся,
работающих в некоторых отраслях экономической деятельности, или их
части, из сферы применения настоящей Конвенции или определенных ее
положений, при условии, что такие трудящиеся обеспечены адекватной
защитой иным образом. 5. Государство - член, ратифицирующее настоящую Конвенцию,
указывает в своих докладах, представляемых в соответствии со
статьей 22 Устава Международной организации труда ( 993_154 ), все
запреты или исключения, которыми оно воспользовалось в
соответствии с пунктом 4 настоящей статьи, а также их причины.
Статья 3
1. Правовой статус частных агентств занятости определяется в
соответствии с национальным законодательством и практикой и после
консультаций с наиболее представительными организациями
работодателей и трудящихся. 2. Государство - член определяет условия, регулирующие
деятельность частных агентств занятости, посредством системы
выдачи лицензий или удостоверений, если только эти условия не
регулируются или не определяются иным образом соответствующими
национальными законодательством и практикой.
Статья 4
Принимаются меры, обеспечивающие, чтобы трудящиеся, нанятые
частными агентствами занятости, предоставляющими услуги, указанные
в статье 1, не были лишены права на свободу объединения и права на
ведение коллективных переговоров.
Статья 5
1. В целях содействия равенству возможностей и обращения в
доступе к занятости и конкретным видам занятий государство - член
обеспечивает, чтобы частные агентства занятости не подвергали
работников дискриминации по признаку расы, цвета кожи, пола,
религии, политических убеждений, национального происхождения,
социального происхождения или любой иной форме дискриминации,
предусмотренной национальными законодательством и практикой, такой
как дискриминация по признаку возраста или наличия инвалидности. 2. Пункт 1 настоящей статьи не должен применяться таким
образом, чтобы лишить частные агентства занятости возможности
предоставлять особые услуги или осуществлять целевые программы,
направленные на оказание содействия трудящимся, находящимся в
наиболее неблагоприятном положении, в их усилиях по поиску
рабочего места.
Статья 6
Обработка частными агентствами занятости личных данных
работников должна: a) осуществляться таким образом, чтобы эти данные были
защищены, и обеспечивать уважение личной жизни работников в
соответствии с национальными законодательством и практикой; b) ограничиваться вопросами, касающимися квалификации и
профессионального опыта заинтересованных работников и любой иной
информации, имеющей к этому прямое отношение.
Статья 7
1. Частные агентства занятости не взимают с работников прямо
или косвенно, полностью или частично никакие гонорары или другие
сборы. 2. В интересах соответствующих работников и после
консультаций с наиболее представительными организациями
работодателей и трудящихся компетентный орган может разрешить
сделать исключения из положений пункта 1 настоящей статьи в
отношении определенных категорий работников, а также конкретных
видов услуг, предоставляемых частными агентствами занятости. 3. Государство - член, которое разрешает исключения в
соответствии с пунктом 2 настоящей статьи, представляет в своих
докладах, направляемых им в соответствии со статьей 22 Устава
Международной организации труда ( 993_154 ), информацию о таких
исключениях и указывает их причины.
Статья 8
1. Государство - член после консультаций с наиболее
представительными организациями работодателей и трудящихся
принимает все необходимые и надлежащие меры как в рамках своей
юрисдикции, так и, в случае необходимости, в сотрудничестве с
другими государствами - членами, для обеспечения адекватной защиты
и недопущения злоупотреблений в отношении трудящихся - мигрантов,
набор или трудоустройство которых производились на его территории
частными агентствами занятости. Эти меры включают издание законов
или подзаконных актов, предусматривающих санкции, включая запрет
тех частных агентств занятости, которые практикуют обман и
допускают злоупотребления. 2. Если набор работников проводится в одной стране для работы
в другой, то соответствующие государства - члены должны
рассмотреть вопрос о заключении двусторонних соглашений для
недопущения злоупотреблений и нечестной практики в отношении
набора, трудоустройства и занятости.
Статья 9
Государство - член принимает меры, обеспечивающие, чтобы
частные агентства занятости не использовали детский труд и не
предоставляли его.
Статья 10
Компетентный орган обеспечивает наличие соответствующих
механизма и процедур с привлечением, в зависимости от
обстоятельств, наиболее представительных организаций работодателей
и трудящихся для расследования жалоб и заявлений о якобы имеющих
место злоупотреблениях и нечестной практике, касающихся
деятельности частных агентств занятости.
Статья 11
Государство - член принимает в соответствии с национальными
законодательством и практикой необходимые меры, обеспечивающие
адекватную защиту работников, нанятых частными агентствами
занятости, которые определены выше в пункте 1 "b" статьи 1, в
отношении: a) свободы объединения; b) ведения коллективных переговоров; c) минимальной заработной платы; d) продолжительности рабочего времени и других условий труда; e) установленных законом пособий по социальному обеспечению; f) доступа к профессиональной подготовке; g) безопасности и гигиены труда; h) возмещения ущерба, причиненного вследствие несчастного
случая на производстве или профессионального заболевания; i) возмещения в случае банкротства и защиты требований
работников; j) охраны материнства и пособий по беременности и родам, а
также льгот и пособий родителям.
Статья 12
Государство - член определяет и распределяет в соответствии с
национальными законодательством и практикой, между частными
агентствами занятости, предоставляющими услуги, указанные в пункте
1 "b" статьи 1, и предприятиями - пользователями соответствующую
ответственность в отношении: a) ведения коллективных переговоров; b) минимальной заработной платы; c) продолжительности рабочего времени и других условий
труда; d) установленных законом пособий по социальному обеспечению; e) доступа к профессиональной подготовке; f) защитных мер в области безопасности и гигиены труда; g) возмещения ущерба, причиненного вследствие несчастного случая на производстве или профессионального заболевания;
h) возмещения в случае банкротства и защиты требований
работников; i) охраны материнства и пособий по беременности и родам, а
также льгот и пособий родителям.
Статья 13
1. Государство - член в соответствии с национальными
законодательством и практикой и после консультаций с наиболее
представительными организациями работодателей и трудящихся
формулирует, устанавливает и периодически пересматривает условия,
способствующие сотрудничеству между государственной службой
занятости и частными агентствами занятости. 2. Условия, указанные в пункте 1 настоящей статьи,
основываются на принципе, согласно которому государственные органы
сохраняют за собой полномочия по принятию окончательных решений в
отношении: a) разработки политики в области рынка труда; b) использования или осуществления контроля за использованием
государственных фондов, предназначенных для осуществления этой
политики. 3. Частные агентства занятости предоставляют компетентному
органу через промежутки времени, определяемые этим органом,
информацию, которую он запрашивает, с должным учетом
конфиденциального характера такой информации: a) для того, чтобы компетентный орган имел возможность
ознакомиться со структурой и деятельностью частных агентств
занятости в соответствии с национальными условиями и практикой; b) для статистических целей. 4. Компетентный орган сводит воедино такую информацию и через
регулярные промежутки времени доводит эту информацию до сведения
общественности.
Статья 14
1. Положения настоящей Конвенции применяются посредством
законодательства или любым иным образом, соответствующим
национальной практике, например посредством судебных решений,
арбитражных постановлений или коллективных договоров. 2. Надзор за применением положений, проводящих в жизнь
настоящую Конвенцию, обеспечивается органами инспекции труда или
другими компетентными государственными органами. 3. Применительно к случаям нарушений настоящей Конвенции
должны быть предусмотрены и эффективным образом применены
адекватные средства защиты права, включая, в случае необходимости,
санкции.
Статья 15
Настоящая Конвенция не затрагивает более благоприятные
положения, подлежащие применению в соответствии с другими
международными конвенциями по труду к работникам, набор,
трудоустройство и занятость которых обеспечивались частными
агентствами занятости.
Статья 16
Настоящая Конвенция пересматривает Конвенцию (пересмотренную)
1949 года о платных бюро по найму ( 993_229 ) и Конвенцию 1933
года о платных бюро найма ( 993_197 ).
Статья 17
Официальные грамоты о ратификации настоящей Конвенции
направляются Генеральному директору Международного бюро труда для
регистрации.
Статья 18
1. Настоящая Конвенция имеет обязательную силу только для тех
членов Международной организации труда, ратификационные грамоты
которых зарегистрированы Генеральным директором. 2. Она вступает в силу через 12 месяцев после даты
регистрации Генеральным директором ратификационных грамот двух
членов Организации. 3. Впоследствии настоящая Конвенция вступает в силу для
каждого государства - члена Организации через 12 месяцев после
даты регистрации его ратификационной грамоты.
Статья 19
1. Каждый член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, по истечении десяти лет со дня ее первоначального
вступления в силу может денонсировать ее заявлением о денонсации,
направленным Генеральному директору Международного бюро труда для
регистрации. Денонсация вступает в силу через год после даты ее
регистрации. 2. Для каждого члена Организации, который ратифицировал
настоящую Конвенцию и в годичный срок по истечении указанных в
предыдущем пункте десяти лет не воспользовался предусмотренным в
настоящей статье правом на денонсацию, Конвенция будет оставаться
в силе на следующие десять лет, и впоследствии он сможет
денонсировать ее по истечении каждого десятилетия в порядке,
предусмотренном в настоящей статье.
Статья 20
1. Генеральный директор Международного бюро труда извещает
всех членов Международной организации труда о регистрации всех
ратификационных грамот и заявлений о денонсации, направленных ему
членами Организации. 2. Извещая членов Организации о регистрации полученной им
второй ратификационной грамоты, Генеральный директор обращает их
внимание на дату вступления в силу настоящей Конвенции.
Статья 21
Генеральный директор Международного бюро труда направляет
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций для
регистрации в соответствии со статьей 102 Устава Организации
Объединенных Наций ( 995_010 ) исчерпывающие сведения о всех
ратификационных грамотах и заявлениях о денонсации,
зарегистрированных им в соответствии с положениями предыдущих
статей.
Статья 22
В случаях, когда Административный совет Международного бюро
труда считает это необходимым, он представляет Генеральной
конференции доклад о применении настоящей Конвенции и
рассматривает целесообразность включения в повестку дня
Конференции вопроса о ее полном или частичном пересмотре.
Статья 23
1. Если Конференция примет новую конвенцию, полностью или
частично пересматривающую настоящую Конвенцию и если в новой
конвенции не предусмотрено иное, то: a) ратификация каким-либо из членов Организации новой
пересматривающей конвенции влечет за собой автоматически,
независимо от положений статьи 19, незамедлительную денонсацию
настоящей Конвенции при условии, что новая пересматривающая
конвенция вступила в силу; b) со дня вступления в силу новой пересматривающей конвенции
настоящая Конвенция закрыта для ратификации членами Организации. 2. Настоящая Конвенция остается в любом случае в силе по
форме и содержанию для тех членов Организации, которые
ратифицировали ее, но не ратифицировали пересматривающую
конвенцию.
Статья 24
Английский и французский тексты настоящей Конвенции имеют
одинаковую силу.



вгору