Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99)
Європейський суд з прав людини, Рада Європи, Міжнародні суди; Справа, Рішення від 25.07.2002
Документ 980_043, поточна редакція — Прийняття від 25.07.2002

                           РАДА ЄВРОПИ 
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Р І Ш Е Н Н Я
25.07.2002

Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України"
(заява N 48553/99)

УКР/РОС
Це рішення набуває чинності відповідно до умов, визначених
статтею 44 параграфа 2 Конвенції ( 995_004 ). У нього можуть бути
внесені редакційні поправки.
Чинне з 6 листопада 2002 року
У справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський
суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою у складі: п. Ґ.Ресса, Головуючого п. І.Кабрала Баррето, п. В.Буткевича, пані Н.Ваджіч, п. Й.Хедігана, п. М.Пелонпе, пані С.Ботучарової, суддів, та п. В.Берже, секретаря секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 27 вересня 2001 року та
4 липня 2002 року, постановляє таке рішення, яке було прийняте
цього останнього дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа ґрунтується на заяві (N 48553/99), поданій до суду
проти України російським підприємством "Совтрансавто-Холдинг"
(далі - "заявник") 11 травня 1999 року відповідно до статті 34
Конвенції про захист прав і основних людини ( 995_004 ) (далі -
"Конвенція").
2. Заявника в Суді представляє п. М. де Гійєншмідт, адвокат
паризької колегії адвокатів. Український Уряд (далі - "Уряд")
представляє Уповноважений, пані В.Лутковська з Міністерства
юстиції України.
3. Заявник стверджував, що його справа не була розглянута
справедливо та протягом розумного строку незалежним і безстороннім
судом. Він також скаржився на відсутність відкритого слухання при
розгляді його справи. При цьому він посилався на статтю 6
параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ). Посилаючись на статтю 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ), заявник
скаржився, що внаслідок реєстрації Луганським міським виконавчим
комітетом незаконних рішень товариства "Совтрансавто-Луганськ"
його акції були знецінені, у зв'язку з чим він втратив контроль
над діяльністю та майном товариства "Совтрансавто-Луганськ". Він
також стверджував, що компенсація, яку він отримав внаслідок
ліквідації підприємства "Совтрансавто-Луганськ", не відповідала
частині капіталу, яка була у його власності спочатку. Посилаючись на статтю 14 Конвенції ( 995_004 ), заявник
стверджував, що він є жертвою дискримінації з боку українських
органів влади, які хотіли "захистити інтереси громадян України",
надаючи перевагу правам українського товариства на шкоду інтересам
заявника.
4. Заява була призначена до розгляду четвертій секції Суду
(стаття 52 параграфа 1 Регламенту ( 980_067 ). Палата, на яку було
покладено завдання розглядати справу (стаття 27 параграфа 1
Конвенції ( 995_004 ), була сформована відповідно до статті 26
параграфа 1 Регламенту.
5. Після слухання, присвяченого одночасно питанням
прийнятності та суті заяви (стаття 54 параграфа 4 Регламенту
( 980_067 ), рішенням від 27 вересня 2001 року Палата визнала
заяву прийнятною.
6. Відповідно до статті 61 параграфа 1 Регламенту ( 980_067 )
рішення щодо прийнятності заяви було надіслане російському
Урядові.
7. Як заявник, так і Уряд подали свої зауваження щодо суті
справи (стаття 59 параграфа 1 Регламенту ( 980_067 ).
8. 1 листопада 2001 року Суд змінив склад секцій (стаття 25
параграфа 1 Регламенту ( 980_067 ), однак Палата колишньої
четвертої секції, яка існувала до цієї дати, продовжила розгляд
заяви.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Заявник, АТ "Совтрансавто-Холдинг", - російське акціонерне
товариство міжнародних перевезень, створене у 1993 році,
знаходиться у Москві.
10. У період з 1993 по 1997 рік заявник володів 49% акцій
українського відкритого акціонерного товариства
"Совтрансавто-Луганськ".
A. Рішення товариства "Совтрансавто-Луганськ" щодо збільшення
статутного фонду та внесення змін до статутних документів і їх
реєстрація Луганським міськвиконкомом
11. 3 січня 1996 року загальні збори акціонерів
"Совтрансавто-Луганськ" прийняли рішення про внесення змін до
статутних документів (статуту та інших документів) цього
товариства та перетворили його у закрите акціонерне товариство. 23
січня 1996 року виконавчий комітет Луганська, муніципальний орган,
відповідно до повноважень, наданих йому законом, зареєстрував це
рішення.
12. 26 грудня 1996 року, 11 серпня 1997 року та 20 жовтня
1997 року генеральний директор ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" прийняв
рішення про збільшення (кожного разу на третину) статутного фонду
товариства та, як наслідок, про внесення змін до статутних
документів. Ці рішення були зареєстровані Луганським
міськвиконкомом 30 грудня 1996 року, 12 серпня 1997 року та 18
листопада 1997 року відповідно.
13. Внаслідок збільшення статутного фонду керівництво ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" отримало право одноособово керувати
товариством та контролювати його майно. Частина статутного фонду,
що знаходилась у власності заявника, зменшилась з 49% до 20,7%.
14. Відповідно до тверджень заявника з 1997 по 1999 роки
частина майна ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" була продана різним
підприємствам, створеним генеральним директором цього товариства.
B. Початок судового провадження за позовом заявника до ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" та Луганського міськвиконкому
15. 25 червня 1997 року заявник звернувся в арбітражний суд
Луганської області (суд першої інстанції у цій справі) з позовом
(справа N 70/10-98) до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та Луганського
міськвиконкому. Він наполягав на визнанні незаконними рішень щодо
внесення змін до статутних документів вказаного товариства та
рішення з реєстрації, прийнятого виконавчим комітетом 23 січня
1996 року. Заявник стверджував, що всупереч вимогам чинного
законодавства та статутних документів товариства
"Совтрансавто-Луганськ" загальні збори акціонерів від 3 січня 1996
року були організовані без участі і без згоди представників
"Совтрансавто-Холдингу". Крім того, протокол не був підписаний
всіма акціонерами. 4 серпня 1997 року арбітражний суд відхилив
позов.
16. 9 вересня 1997 року заявник звернувся до голови
арбітражного суду Луганської області з заявою про перевірку
рішення від 4 серпня 1997 року в порядку нагляду. Ухвалою від 14
жовтня 1997 року заступник голови суду відхилив заяву.
17. 21 листопада 1997 року заявник звернувся в судову колегію
Вищого господарського суду України з заявою про перевірку в
порядку нагляду відповідного рішення. Постановою від 6 березня
1998 року судова колегія Вищого арбітражного суду скасувала
рішення від 4 серпня та 14 жовтня 1997 року на підставі того, що
відповідні судові органи звернули недостатню увагу на обставини
справи та аргументи заявника. Вона відправила справу на новий
судовий розгляд в арбітражний суд Київської області (суд першої
інстанції у цій справі), вказавши звернути особливу увагу на
необхідність глибокого вивчення фактів справи та документів,
наданих сторонами.
C. Період з січня по травень 1998 року
18. 16 січня 1998 року керівництво ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" направило Президенту України листа, в
якому вимагало "взяти справу під особистий контроль", а також
"захистити інтереси України". Листом від 3 лютого 1998 року
Президент України дав вказівку Голові Вищого арбітражного суду
"захистити інтереси громадян України".
19. 1 лютого 1998 року загальні збори акціонерів
"Совтрансавто-Луганськ" прийняли переглянуту версію статутних
документів товариства. 17 лютого 1998 року Луганський
міськвиконком зареєстрував рішення.
20. Шифрограмою від 6 березня 1998 року голова Луганської
обласної держадміністрації повідомив Президента України про те,
що, незважаючи на його резолюцію стосовно захисту національних
інтересів, Вищий арбітражний суд скасував рішення від 4 серпня та
14 жовтня 1997 року та відправив справу на новий розгляд, а це, на
його думку, завдавало шкоди належному функціонуванню ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" та інтересам України на користь Росії. Він
вимагав від Президента України невідкладно втрутитись у справу з
метою захисту інтересів українського підприємства та громадян
України.
21. З 10 по 31 березня 1998 року Державна комісія з цінних
паперів та фондового ринку України, державний орган, уповноважений
контролювати діяльність акціонерних товариств, проводила аналіз
діяльності ЗАТ "Совтрансавто-Лугаськ". 29 квітня 1998 року вона
констатувала невідповідність чинному законодавству скликання
загальних зборів акціонерів від 3 січня 1996 року та рішень,
прийнятих внаслідок цього керівництвом товариства.
22. 19 травня 1998 року М.Т. (народний депутат України)
закликав Президента України "захистити інтереси громадян України".
У той же день своєю резолюцією Президент України знову звернув
увагу Голови Вищого арбітражного суду на необхідність захисту
інтересів держави.
D. Наступний етап судового розгляду
23. 20 травня 1998 року під час судового засідання п. Кравчук
(суддя арбітражного суду Київської області, призначений розглядати
справу) публічно відмовився вести провадження у зв'язку з сильним
тиском з боку сторони відповідачів (ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та
Луганського міськвиконкому). 21 травня 1998 року інший суддя був
призначений розглядати справу.
24. 28 травня 1998 року Голова Вищого арбітражного суду
направив голові арбітражного суду Київської області копію
резолюції Президента України від 19 травня 1998 року з вказівкою
взяти її до уваги при розгляді справи заявника.
25. 3 червня 1998 року заявник подав у арбітражний суд
Київської області додатковий позов до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ"
та Луганського міськвиконкому справа N 13/10-98). Він наполягав на
визнанні незаконними, по-перше, рішень про збільшення статутного
фонду та внесення змін у статутні документи, прийнятих генеральним
директором "Совтрансавто-Луганськ" 26 грудня 1996 року, 11 серпня
та 20 жовтня 1997 року, по-друге, рішень про реєстрацію, прийнятих
виконавчим комітетом 30 грудня 1996 року, 12 серпня та 18
листопада 1997 року, і, по-третє, реєстрацію виконавчим комітетом
17 липня 1998 року рішення про внесення змін до статутних
документів, прийнятого загальними зборами акціонерів ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" 1 лютого 1998 року.
26. 9 червня 1998 року арбітражний суд Київської області
зупинив розгляд справи N 13/10-98 до винесення рішення у справі N
70/10-98.
27. Листом від 17 червня 1998 року заступник Голови Вищого
арбітражного суду дав вказівку голові арбітражного суду Київської
області "взяти відповідну справу під особистий контроль".
28. 23 червня 1998 року арбітражний суд Київської області
розглянув справу N 70/10-98 і відхилив позов заявника, встановивши
своїм рішенням, що ні внесення змін до статутних документів ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" від 3 січня 1996 року, ні рішення про
реєстрацію від 23 січня 1996 року не були незаконними.
29. 23 червня 1998 року суд розглянув справу N 13/10-98 і
після встановлення законності рішень, оскаржуваних заявником,
відхилив його позов.
30. 2 липня 1998 року заявник звернувся до голови
арбітражного суду Київської області з заявою "в порядку нагляду"
про перегляд рішень від 23 червня 1998 року стосовно справ N
13/10-98 та 70/10-98. Він, зокрема, зазначав, що відповідачі у
справі порушили закон N 1576-XII ( 1576-12 ) від 7 грудня 1990
року та постанову Кабінету Міністрів України N 276 ( 276-94-п )
від 29 квітня 1994 року, що регулюють діяльність акціонерних
товариств та процедуру реєстрації рішень цих товариств. Одночасно
він скаржився на відсутність відкритого судового розгляду у суді
першої інстанції.
31. Двома ухвалами від 12 жовтня 1998 року заступник голови
суду відхилив заяви, підтвердивши висновки суду першої інстанції.
32. 24 листопада 1998 року заявник звернувся в судову колегію
Вищого арбітражного суду з заявою "в порядку нагляду" про перегляд
відповідних рішень. Двома постановами від 12 січня 1999 року
судова колегія Вищого арбітражного суду відхилила заяви стосовно
справ N 13/10-98 та 70/10-98 на підставі тих же формулювань, що
містилися в рішеннях суду першої інстанції.
E. Період з січня 1999 по квітень 2000 року
33. У лютому 1999 року заявник звернувся в Генеральну
прокуратуру України з вимогою втрутитися в арбітражне провадження
у справах N 13/10-98 та 70/10-98 з метою гарантування законності
цього провадження. Він також звернувся з проханням до Голови
Вищого арбітражного суду внести протест "в порядку нагляду" з
метою перегляду всіх рішень стосовно цих справ.
34. Листом від 26 лютого 1999 року начальник департаменту з
арбітражного провадження Генеральної прокуратури України відхилив
клопотання заявника, констатувавши, що участь представника держави
не є необхідною при розгляді цих справ.
35. 8 червня 1999 року загальні збори акціонерів ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ", організовані, за твердженням заявника,
без його участі, прийняли рішення про початок процедури ліквідації
товариства.
F. Відновлення судового провадження після внесення протесту
36. У квітні 2000 року Голова Вищого арбітражного суду вніс
протест "в порядку нагляду" в президію Вищого арбітражного суду з
метою скасування всіх рішень у справах N 13/10-98 та 70/10-98.
Постановою від 21 квітня 2000 року президія Вищого арбітражного
суду скасувала рішення від 23 червня, 12 жовтня 1998 року і 12
січня 1999 року та відправила справи N 13/10-98 та 70/10-98 в
арбітражний суд Київської області на новий розгляд. У постанові
вона констатувала, що рішення арбітражних судів були винесені без
належного та глибокого розгляду фактів та аргументів сторін,
висновки цих судів були суперечливими та передчасними, оскільки
вони не взяли до уваги ні висновки Державної комісії з цінних
паперів, що стосувалися численних фактів порушення керівництвом
ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" положень чинного законодавства, ні
вимоги законодавства, яке застосовується до реєстрації статутних
документів акціонерних товариств; крім того, вона констатувала, що
не було зроблено аналізу відповідності статутних документів ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" чинному законодавству.
G. Провадження в арбітражному суді Київської області
37. Листом від 12 травня 2000 року голова арбітражного суду
Київської області звернув увагу Голови Вищого арбітражного суду на
той факт, що "постановою від 21 квітня 2000 року Вищий арбітражний
суд скасував рішення арбітражних судів у справах N 13/10-98 та
70/10-98, які були прийняті протягом двох років" і що "арбітражний
суд Київської області вже виносив рішення з цього питання". Він
підкреслив, що "певні факти стосовно відповідної справи ставлять
під сумнів безсторонність суддів суду під час розгляду цієї
справи, а це може викликати передбачувані негативні наслідки". Він
звернувся з проханням до Голови Вищого арбітражного суду передати
справи N 13/10-98 та 70/10-98 іншому суду з метою "гарантування
об'єктивності і безсторонності судового процесу".
38. Листом від 25 травня 2000 року Голова Вищого арбітражного
суду відхилив клопотання голови арбітражного суду Київської
області стосовно передачі справ N 13/10-98 та 70/10-98 іншому
суду, встановивши відповідність постанови від 21 квітня 2000 року
чинному законодавству.
39. 7 серпня 2000 року арбітражний суд Київської області
розпочав розгляд справ N 13/10-98 та 70/10-98. Після аналізу
документів, поданих заявником, та констатації факту ліквідації ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" він зобов'язав Луганський міськвиконком
надати суду документи стосовно ліквідації ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" та оригінали документів щодо реєстрації
ЗАТ "Транс Кінг", створеного на базі майна ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ". Він призначив нове слухання справи на 7
вересня 2000 року.
40. 7 вересня 2000 року арбітражний суд Київської області
призначив нове слухання на 18 жовтня 2000 року, визнавши
необхідність участі прокурора в процесі.
41. 25 жовтня 2000 року арбітражний суд Київської області
після констатації необхідності додаткового вивчення матеріалів
справ N 13/10-98 та 70/10-98 Генеральною прокуратурою України
відклав слухання.
42. Рішенням від 23 квітня 2001 року арбітражний суд
Київської області частково задовольнив позовні вимоги заявника,
зобов'язавши ЗАТ "Транс Кінг", правонаступника ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ", повернути заявнику частину майна, яке
йому належало у відповідний час, але відхилив позовні вимоги
заявника до Луганського міськвиконкому. Зокрема, суд визнав
незаконність рішень генерального директора ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" від 26 грудня 1996 року, 11 серпня 1997
року та 20 жовтня 1997 року щодо збільшення статутного фонду
товариства та внесення змін до його статутних документів,
констатувавши, що відповідно до законодавства лише колегіальний
орган товариства є правомочним приймати такі рішення. Він
констатував також, що внаслідок прийняття цих рішень права
заявника на керівництво ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та контроль за
його майном були порушені і що компенсація, отримана заявником в
результаті ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", не була
пропорційною частині статутного фонду у володінні заявника на
момент реєстрації статутних документів цього товариства в січні
1996 року.
43. Ухвалою від 7 травня 2001 року державна виконавча служба
Луганської області зупинила виконання рішення від 23 квітня 2001
року у зв'язку з поданням товариством-відповідачем заяви про
перегляд рішення в порядку нагляду голові арбітражного суду
Київської області.
H. Рішення господарського апеляційного суду Київської області
від 24 січня 2002 року
44. Внаслідок протесту Генеральної прокуратури України та за
заявою "в порядку нагляду" ЗАТ "Транс Кінг" судова колегія
апеляційного господарського суду Київської області (апеляційний
суд у цій справі, запроваджений внаслідок реформи судової системи)
судовим рішенням від 24 січня 2002 року скасувала рішення
арбітражного суду Київської області від 23 квітня 2001 року в
частині повернення майна заявникові та відхилила всі позовні
вимоги останнього.
I. Провадження у Вищому господарському суді України
45. 25 лютого 2002 року заявник звернувся в судову колегію
Вищого господарського суду України (запроваджений після реформи
судової системи; колишній Вищий арбітражний суд) з касаційною
скаргою про скасування рішення від 24 січня 2002 року.
46. Ухвалою від 2 квітня 2002 року судова колегія Вищого
господарського суду відхилила скаргу заявника, не розглядаючи її
по суті. Вона, зокрема, констатувала, що заявник не подав
документів, які підтверджували б сплату державного мита за розгляд
скарги. Вищий господарський суд повернув заявникові суму, яку
останній сплатив в якості державного мита, і зазначив, що після
виконання відповідної формальності заявник може знову подати свою
скаргу.
47. Заявник подав нову касаційну скаргу. Ухвалою від 26
квітня 2002 року судова колегія Вищого господарського суду
відхилила скаргу, не розглядаючи її по суті. Вона констатувала,
зокрема, що заявник пропустив строк в один місяць, передбачений
для подачі скарги, і що він не звернувся з клопотанням про
поновлення строку подачі такої скарги.
II. ВІДПОВІДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
A. Закон N 1142-XII ( 1142-12 ) від 4 червня 1991 р.
(стосовно системи арбітражних судів)
48. Стаття 1 Закону ( 1142-12 ) передбачає: "Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) правосуддя
в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх
господарських спорів, що виникають між юридичними особами,
державними та іншими органами, а також у розгляді справ про
банкрутство".
B. Цивільний процесуальний кодекс від 1 січня 1964 р.
( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ).
49. Відповідні положення Кодексу ( 1501-06, 1502-06,
1503-06 ) передбачають таке:
Стаття 327 "Рішення, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили,
можуть бути переглянуті в порядку судового нагляду за протестами
службових осіб, зазначених у статті 328 цього Кодексу"
( 1503-06 ).
Стаття 328 "Опротестовувати в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови
суду, що набрали законної сили, мають право: 1) Голова Верховного Суду України, Генеральний прокурор
України та їх заступники (...); 2) голови Верховного Суду Республіки Крим, обласного,
Київського і Севастопольського міських судів та їх заступники,
прокурор Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя та їх
заступники (...); 3) голова військового суду регіону, Військово-Морських Сил,
військовий прокурор (на правах прокурора області), їх заступники
(...)".
Стаття 329 "Службові особи, зазначені в статті 328 цього Кодексу, а
також районні і міські прокурори та прокурори гарнізонів вправі
витребувати від відповідних судів цивільну справу для вирішення
питання про наявність підстав для принесення протесту в порядку
судового нагляду. (...) При відсутності підстав для принесення протесту про це
повідомляється особа, за заявою якої справа була витребувана для
перевірки, з зазначенням мотивів відмови, а справа повертається до
суду за належністю".
C. Арбітражний процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 р.
( 1798-12 ).
50. Відповідні положення Кодексу ( 1798-12 ) передбачають
таке:
Стаття 91 "Законність і обґрунтованість рішення, ухвали, постанови
арбітражного суду, третейського суду або іншого органу, який в
межах своєї компетенції вирішує господарський спір, може бути
перевірено в порядку нагляду за заявою сторони, за протестом
прокурора чи його заступника, як це передбачено цим Кодексом,
іншими законодавчими актами України. Заява сторони про перевірку рішення, ухвали, постанови
перевіряється головою арбітражного суду Автономної Республіки Крим
чи його заступником, головою арбітражного суду області, міст Києва
та Севастополя чи його заступником та судовою колегією Вищого
арбітражного суду по перегляду рішень, ухвал, постанов. Особи, які мають право принесення протесту: Генеральний прокурор України чи його заступники (...); прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області та міст
Києва та Севастополя і їх заступники (...)".
Стаття 97 "Голова Вищого арбітражного суду, Генеральний прокурор
України чи його заступники мають право принести у президію Вищого
арбітражного суду протест на постанову, прийняту судовою колегією
Вищого арбітражного суду з господарського спору. (...)".
Стаття 100 "(...) Подання заяви про перевірку рішення, ухвали, постанови
в порядку нагляду і принесення протесту прокурором чи його
заступником не зупиняють виконавчого провадження. (...)".
Стаття 102 "Заява про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку
нагляду подається і протест прокурора приноситься не пізніше двох
місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови".
Стаття 104 "Перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду може
здійснюватися арбітражним судом за участю сторін (...). Перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду
здійснюється не пізніше двох місяців з дня надходження до
арбітражного суду заяви або протесту (...). Рішення, ухвала, постанова арбітражного суду можуть бути
перевірені в порядку нагляду не пізніше одного року з дня їх
прийняття".
Стаття 106 "За результатами перевірки рішення, ухвали, постанови в
порядку нагляду арбітражний суд має право: залишити рішення, ухвалу, постанову без зміни; змінити рішення, ухвалу, постанову; скасувати рішення, ухвалу, постанову і прийняти нове рішення,
або передати справу на новий розгляд, або припинити провадження у
справі, або залишити позов без розгляду. Рішення, ухвала, постанова арбітражного суду перевіряються в
повному обсязі, незалежно від доводів, викладених у заяві чи
протесті. Арбітражний суд, перевіряючи рішення, ухвалу, постанову в
порядку нагляду, користується правами, наданими арбітражному суду
при розгляді господарського спору. Перевірка рішення, ухвали, постанови у порядку нагляду Вищим
арбітражним судом є остаточною (...)".
Стаття 108 "За наслідками перевірки в порядку нагляду рішення чи ухвали
арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражного суду
області, міст Києва та Севастополя ухвалюється іменем України
мотивована постанова. Постанову підписує голова арбітражного суду Автономної
Республіки Крим чи його заступник, голова арбітражного суду
області, міст Києва та Севастополя чи його заступник. За наслідками перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку
нагляду судова колегія Вищого арбітражного суду ухвалює іменем
України мотивовану постанову, яку підписують усі судді, що брали
участь у перевірці".
Стаття 109 "Вказівки, що містяться в постанові про перевірку рішення,
ухвали, постанови в порядку нагляду, є обов'язковими для
арбітражного суду при новому розгляді справи. (...)".
Стаття 115 "Рішення, ухвала, постанова арбітражного суду набирають
законної сили негайно після їх прийняття і підлягають
обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими
особами".
D. Конституція України від 28 червня 1996 р. ( 254к/96-ВР ).
51. Відповідні положення Конституції ( 254к/96-ВР )
передбачають таке:
Стаття 56 "Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи
органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди,
завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і
службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".
Стаття 144 "Органи місцевого самоврядування в межах повноважень,
визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до
виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх
невідповідності Конституції ( 254к/96-ВР ) чи законам України
зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним
зверненням до суду".
E. Закон N 2538-III ( 2538-14 ) від 21 червня 2001 р.
(стосовно реформи системи арбітражних судів)
52. Відповідно до цього закону ( 2538-14 ) система
арбітражних судів була замінена системою господарських судів, які
уповноважені відправляти правосуддя в сфері господарських
відносин. Відповідно до статті 5 система складається з трьох рівнів:
місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів та
Вищого господарського суду України.
F. Господарський процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 р.
( 1798-12 ) (названий і змінений з 21 червня 2001 р.)
53. Господарський процесуальний кодекс ( 1798-12 ), названий
і змінений з 21 червня 2001 р., більше не передбачає процедури
внесення "протесту". Відповідно до статті 53 господарський суд може відновити
процесуальний строк на клопотання сторони у справі або прокурора,
або зі своєї ініціативи. Відповідно до статті 110 касаційна скарга може бути внесена
не пізніше одного місяця після вступу в законну силу рішення
місцевого господарського суду або постанови апеляційного
господарського суду. Відповідно до статті 111 касаційна скарга повинна
супроводжуватися, серед іншого, підтвердженням платежу державного
мита. Відповідно до статті 113 параграфа 4 суд повертає касаційну
скаргу особі, які її внесла, не розглядаючи по суті, якщо остання
не подала підтвердження сплати державного мита. Відповідно до статті 111-3 параграфа 5 суд повертає касаційну
скаргу особі, яка її внесла, не розглядаючи по суті, якщо строк,
передбачений для її подачі, закінчився і заінтересована особа не
подала клопотання про його поновлення.
ЩОДО ПРАВА
I. ЩОДО ПОПЕРЕДНЬОГО ЗАПЕРЕЧЕННЯ УРЯДУ
54. Уряд наполягає, що Суд не може розглядати скарги заявника
стосовно фактів, що мали місце до дати вступу Конвенції
( 995_004 ) в законну силу щодо України, тобто 11 вересня 1997
року. На думку Уряду, ця частина заяви повинна бути відхилена як
неприйнятна ratione temporis відповідно до положень Конвенції.
55. Зі свого боку заявник стверджує, що знецінення його акцій
було тривалим процесом. Хоча два перших етапи цього процесу мали
місце до 11 вересня 1997 року, третій етап розпочався 18 листопада
1997 року. З цієї дати його частка в статутному фонді була в
загальному зменшена з 49% до 20,7%, внаслідок чого він втратив
контроль за діяльністю ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ". Таким чином, у
справі йдеться про "тривалу ситуацію", результатом якої була
ліквідація українського товариства у червні 1999 року. Заявник
також наполягає, що в частині його скарг стосовно статті 6
Конвенції ( 995_004 ) всі процедури були розпочаті після рішення,
винесеного Вищим арбітражним судом 6 травня 1998 року, тобто після
дати набуття чинності Конвенцією стосовно України.
56. Суд повторює, що відповідно до загальних принципів
міжнародного права Конвенція ( 995_004 ) регулює для кожної
держави-учасниці виключно факти, що відбулися після набуття
чинності Конвенцією відносно неї. Він зауважує, що дата набуття
чинності Конвенцією стосовно України та вступу в законну силу
української декларації щодо визнання права на індивідуальні
заяви - 11 вересня 1997 року і що у цій справі частина фактів,
згаданих у заяві, мала місце до цієї дати. Таким чином Суд повинен визначити, чи поширюється його
компетенція на розгляд скарг заявника, і якщо так, то до якої
межі.
57. Що стосується скарг заявника щодо статті 6 параграфа 1
Конвенції ( 995_004 ), Суд констатує, що судове провадження
розпочалося в червні 1997 року і що частина цього провадження не
підпадає під його компетенцію ratione temporis. Суд вважає, що його компетенція ratione temporis поширюється
на розгляд всього судового провадження, починаючи з ухвали
заступника голови арбітражного суду Луганської області від 14
жовтня 1997 року. Однак він візьме до уваги факти, що мали місце
до 11 вересня 1997 року, в контексті розгляду представлених скарг
(див., з відповідними змінами, рішення у справі "Багетта проти
Італії" від 25 червня 1987 року, серія А N 119, стор. 32, параграф
20).
58. Що стосується скарги на основі статті 1 Протоколу N 1
( 995_004 ), Суд відзначає, що заявник скаржиться не на
позбавлення його власності як такої, що, без сумніву, є
одномоментним актом, а на втрату контролю над діяльністю та майном
ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" в результаті знецінення його акцій та
на відсутність адекватної компенсації після ліквідації цього
товариства. У зв'язку з цим Суд зауважує, що знецінення акцій заявника
становило процес, розтягнутий у часі, який складався з трьох
етапів і закінчився ліквідацією товариства
"Совтрансавто-Луганськ". Ці три етапи відбувалися за однією і тією
ж схемою. Зокрема трьома рішеннями генеральний директор ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" збільшив, кожного разу на третину,
статутний фонд товариства і після цього вніс зміни до його
статутних документів. Кожне з цих рішень було зареєстровано
Луганським міськвиконкомом. Суд зазначає, що два перших етапи мали місце до 11 вересня
1997 року, тоді як третій етап відбувся після цієї дати. У зв'язку
з цією останньою фазою частка статутного фонду заявника в
загальному зменшилась до 20,7%. Врешті-решт ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" було ліквідоване. Суд вважає, що
сукупність цих фактів, їх послідовність створили тривалу ситуацію,
в якій заявник знаходиться дотепер у зв'язку з відсутністю
адекватної компенсації. За цих обставин Суд вважає, що той факт,
що частина обставин цієї справи мала місце до критичної дати, не
дає підстав констатувати відсутність компетенції ratione temporis
розглядати скаргу заявника за статтею 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ). Однак Суд вважає, що у вузькому сенсі загальних принципів
міжнародного права він може мати компетенцію ratione temporis щодо
розгляду скарги заявника на основі статті 1 Протоколу N 1
( 995_004 ) лише з третього етапу процесу знецінення акцій
заявника (18 листопада 1997 року). Проте він візьме до уваги
обставини, що мали місце до 11 вересня 1997 року, при розгляді
поданої скарги (там же). Відповідно, попереднє заперечення Уряду підлягає відхиленню.
II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ
6 параграфа 1 КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
59. Посилаючись на статтю 6 параграфа 1 Конвенції
( 995_004 ), заявник скаржиться, що його справа не слухалася
справедливо незалежним і безстороннім судом через великий
політичний тиск та постійний контроль органів влади України,
зокрема Президента України, над процесом. Він стверджує, що
арбітражні суди відповідним і законним чином не розглянули
документи та аргументи, представлені ним. Крім того, він
скаржиться, що арбітражний суд Київської області виніс рішення від
23 червня 1998 року у справі N 13/10-98, не пропонуючи йому надати
свої аргументи у справі, і що Вищий арбітражний суд України
розглянув справи N 13/10-98 та 70/10-98 без його участі та в
закритому судовому засіданні. Він, врешті-решт, скаржиться на
тривалість судового провадження, яке почалося в червні 1997 року і
ще не завершене.
60. Стаття 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) у відповідній
частині передбачає таке: "Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та
обов'язків ... має право на справедливий і відкритий розгляд
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом..."
61. Суд зазначає, що ця скарга містить три аспекти: перший
стосується браку безсторонності і незалежності судів; другий -
відсутності відкритого слухання в арбітражному суді Київської
області та Вищому арбітражному суді; третій - нерозумності
тривалості судового провадження.
A. Аргументи сторін
1. Щодо безсторонності і незалежності судів
a) Уряд
62. Уряд наполягає, що українське законодавство передбачає
цілий ряд гарантій безсторонності і незалежності судів та їх
членів в частині способу призначення та фінансування їх
діяльності. Він додає, що національне законодавство також
передбачає гарантії судам від будь-якого тиску ззовні.
63. Уряд вважає, що відомості, надані заявником, не є
достатніми для висновку про наявність сумніву щодо безсторонності
та незалежності відповідних судів. Він стверджує, зокрема, що
відповідно до чинного законодавства Президент України зобов'язаний
реагувати на кожне звернення громадян України і приймати рішення
за цим зверненням відповідно до закону. Крім того, резолюції
Президента України мали на меті у цій справі гарантувати принцип
верховенства права, а той факт, що суддя арбітражного суду
Київської області відмовився розглядати справу, є не чим іншим, як
підтвердженням поваги до принципу незалежності суду.
b) Заявник
64. Зі свого боку заявник не заперечує існування в
українському законодавстві норм, що гарантують незалежність та
безсторонність судів. Однак він наполягає, що дотримання цих норм
в судовій практиці не завжди забезпечене. Зокрема, він
посилається на факти, що в загальному визнають залежність судів
від місцевих бюджетів, що було констатовано Рахунковою палатою
України у її щорічному звіті за 1999 рік, і що є "способом впливу
на суди і становить загрозу принципу незалежності судової гілки
влади, гарантованому Конституцією" ( 254к/96-ВР ).
65. Що стосується резолюцій Президента України, заявник
зауважує, по-перше, що вони не були адресовані виключно авторам
скарги, однак, адресувались також високим посадовим особам чи
суддям, які не мали жодного зв'язку з авторами скарги, серед яких
був Голова Вищого арбітражного суду. По-друге, вони давали
вказівку не лише "гарантувати принцип верховенства права", але й
"захистити інтереси громадян України". Заявник привертає увагу
суду до телеграми від 6 березня 1998 року, якою голова Луганської
обласної державної адміністрації інформував Президента України,
що, незважаючи на його резолюцію з метою захисту національних
інтересів, Вищий арбітражний суд скасував рішення від 4 серпня і
14 жовтня 1997 року і відправив справу на новий розгляд. Це, на
його думку, становило загрозу належному функціонуванню ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" і шкодило інтересам України на користь
Росії. Голова державної адміністрації звернувся з проханням до
Президента України невідкладно втрутитися у справу з метою захисту
інтересів українського підприємства та громадян України. Крім
того, листом від 12 травня 2000 року голова арбітражного суду
Київської області висловив сумніви щодо можливості гарантування
абсолютної безсторонності суддів його суду під час розгляду
останніми справи заявника.
66. Заявник наполягає, що відмова судді розглядати справу
мала місце 20 травня 1998 року, тобто наступного дня після нової
резолюції Президента України (19 травня 1998 року) щодо "захисту
інтересів громадян України", адресованої Голові Вищого
арбітражного суду. Це призвело до того, що 23 червня 1998 року
новий суддя виніс виключно сприятливе "для інтересів громадян
України" рішення у двох справах одночасно, не запросивши сторони
надати їх аргументи і не мотивувавши свої рішення.
2. Щодо відсутності відкритого слухання в арбітражному суді
Київської області та Вищому арбітражному суді
a) Уряд
67. Уряд наполягає, що відповідно до прецедентноі практики
Суду, гарантії статті 6 Конвенції ( 995_004 ) застосовуються до
провадження цивільного характеру у менш суворий спосіб, ніж
кримінального, і що публічність процесу на рівні апеляції може
бути обмежена у зв'язку з особливостями справи. Він вважає, що у
цій справі існували "особливі обставини", які дозволяли обмежити
публічність процесу. Одночасно заявник міг письмово подати у Вищий
арбітражний суд всі аргументи, які вважав необхідними, і цей суд
відповів на всі його аргументи, а арбітражний суд першої інстанції
проводив відкрите судове засідання. Таким чином, він вважає, що
процес був справедливим в сенсі статті 6 Конвенції.
b) Заявник
68. Заявник зауважує зі свого боку, що 9 червня 1998 року
розгляд справи N 13/10-98 був відкладений до моменту винесення
нового рішення стосовно справи N 70/10-98 і що, відповідно до
українського законодавства, суд повинен був одразу постановити
ухвалу про відновлення провадження у справі N 13/10-98 та прийняти
рішення по суті цієї справи. Одночасно 23 червня 1998 року суд
виніс рішення по суті справи 13/10-98, формально не відкриваючи
провадження і не пропонуючи сторонам надати свої пояснення. Таким
чином, заявник вважає, що його право на публічне слухання справи
не було задоволене.
3. Щодо тривалості провадження
a) Уряд
69. Уряд наполягає, що справа заявника була дуже складною з
правової точки зору, що викликало необхідність глибокого розгляду
національними судовими органами всіх фактів справи та аргументів
сторін, а також тлумачення положень чинного законодавства. Він
стверджує, що на кожній стадії провадження саме заявник, а не
державний орган ініціював процедуру оскарження, що затягнуло
судовий розгляд справи. Відповідно, Уряд наполягає, що тривалість
провадження пояснюється складністю справи та поведінкою заявника,
який вимагав кілька разів перегляду рішень, що вступили в законну
силу. Він також стверджує, що тривалість внутрішнього провадження
не може вважатися нерозумною.
b) Заявник
70. Заявник заперечує твердження Уряду. У своїх початкових
зауваженнях він наполягав, що його справа розглядалася з червня
1997 року українськими судами, які внаслідок невідповідного і
суперечливого застосування ними українського законодавства повинні
були переглядати кілька разів цю справу відповідно до вказівок
Вищого господарського суду. Крім того, він зауважував, що вдруге
провадження у справі було відновлене з ініціативи публічного
органу, котрий вніс протест щодо скасування рішень, прийнятих у
справі до цього, через один рік і два місяці - після закінчення
строку, передбаченого законодавством. Заявник також стверджував,
що протягом тривалого періоду він знаходився у ситуації
непевності, коли остаточне судове рішення не було винесене і
перспективи завершення судового розгляду були примарними.
B. Оцінка Суду
1. Щодо права заявника на справедливий та публічний розгляд
його справи незалежним і безстороннім судом
71. Суд вважає, що за обставин цієї справи він повинен
розглянути питання, чи в цілому провадження в українських судах
відповідає праву заявника на справедливий і публічний розгляд
його справи незалежним і безстороннім судом в сенсі статті 6
параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ). По-перше, Суд вважає, що в контексті цієї справи слід
розглянути питання загального характеру, чи процедура внесення
протесту, як вона була передбачена українським законодавством і
використана у цій конкретній справі, відповідає принципам статті 6
параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) в світлі рішення у справі
Брумареску ("Брумареску проти Румунії", Велика палата, N 28342/95,
28.10.99), і якщо так, то якою мірою.
72. Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики
право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6
параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції
( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної
спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства
права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає,
що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу,
не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії",
параграф 61).
73. У вищевказаній справі Брумареску Суд констатував
порушення права заявника на справедливий судовий розгляд у зв'язку
з тим, що Верховний суд на основі скарги, поданої Генеральним
прокурором, закрив провадження у справі, в результаті якого було
винесено остаточне рішення суду, і скасував це рішення.
74. Суд вважає, що справа, яка зараз розглядається, належить
до тієї ж категорії справ. Він відзначає, у зв'язку з цим, що в
період, який стосується цієї справи, Голова Вищого арбітражного
суду, Генеральний прокурор чи їх заступники відповідно до статті
97 Арбітражного процесуального кодексу ( 1798-12 ) мали
повноваження оскаржувати остаточні рішення суду шляхом внесення
протесту. Таке повноваження мало дискреційний характер, у зв'язку
з чим остаточні рішення суду могли бути у будь-який час скасовані. У цій справі постановою від 21 квітня 2000 року Вищий
арбітражний суд на основі протесту його Голови скасував усі судові
рішення стосовно заявника і відправив справи на новий розгляд в
суд першої інстанції.
75. Суд зауважує, що у цій справі, на відміну від справи
Брумареску, внаслідок протесту в порядку нагляду Голови Вищого
арбітражного суду заявник отримав нову можливість захищати свою
справу у відповідних судах. Відповідно, рішенням від 23 квітня 2001 року арбітражний суд
Київської області визнав незаконними рішення генерального
директора ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" стосовно збільшення
статутного фонду товариства і внесення змін до його статутних
документів і констатував, що внаслідок цих дій акції заявника були
знецінені, а права заявника на керівництво ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" та контроль над його майном були порушені.
Суд констатував також, що компенсація, отримана заявником
внаслідок ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", не була
пропорційною частині капіталу, якою володів заявник на момент
реєстрації статутних документів цього товариства в січні 1996
року. Суд зобов'язав товариство "Транс Кінг", правонаступника ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ", повернути заявнику частину майна, яка
йому належала на той час. Крім того, арбітражний суд Київської області відхилив вимоги
заявника до "Совтрансавто-Луганськ", не розглядаючи їх по суті на
підставі того, що це товариство було ліквідоване 8 червня 1999
року, і закрив провадження стосовно цих вимог.
76. Однак рішенням від 24 січня 2002 року на основі, серед
іншого, протесту Генеральної прокуратури України, яка не була
стороною в провадженні з самого початку, господарський апеляційний
суд Києва скасував рішення від 23 квітня 2001 року в частині
повернення заявнику майна, залишив у силі рішення в частині
закриття провадження стосовно ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" і
відхилив решту вимог заявника.
77. Крім того, Суд констатує, що заявник не міг отримати
користі від відновлення провадження, якщо і попередньо, і тепер
жодна з його вимог не була визнана національними судовими
органами. З іншого боку, заявник остаточно був позбавлений
будь-якої можливості звернення до суду з вимогами до ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ". Суд вважає, що судова система, в якій існувала процедура
внесення протесту, а відтак можливість неодноразового скасування
остаточного судового рішення, як це було встановлено у цій справі,
не відповідає як така принципу правової певності, який становить
один з основних елементів верховенства права в сенсі статті 6
параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) в світлі вищевказаного рішення у
справі Брумареску.
78. Навіть якщо припустити, що елементи, вказані вище, є
недостатніми для висновку про порушення статті 6 параграфа 1
( 995_004 ) Конвенції, у цій справі існували інші елементи, які
викликають серйозні сумніви щодо поваги до права заявника на
справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і
безстороннім судом в сенсі статті 6 параграфа 1 Конвенції.
79. Одразу визнаючи свою обмежену компетенцію щодо перевірки
дотримання внутрішнього законодавства (рішення у справі "Бейєлєр
проти Італії" (В.П.), N 33202/96,5.01.2000, з 108), Суд не може не
висловити свою стурбованість щодо різних та часто суперечливих
підходів до застосування та тлумачення внутрішнього законодавства
українськими судовими органами: Вищий арбітражний суд двічі
скасовував рішення судів нижчої ланки у зв'язку з тим, що останні
не застосували відповідним чином законодавство, не розглянули
належним чином та глибоко факти у справі та аргументи заявника і
що висновки, зроблені ними, були передчасними і суперечливими
(параграфи 17 і 36 вище). Суд відзначає, що після першої касації арбітражні суди,
здається, не виконали вказівки, викладені Вищим арбітражним судом
у своїй постанові від 6 березня 1998 року, тоді як, відповідно до
українського законодавства, ці вказівки були обов'язковими для
судів нижчої ланки. Вищий арбітражний суд зробив зауваження судам
нижчої ланки, що ті недостатньо взяли до уваги факти у справі та
аргументи заявника, однак арбітражний суд Київської області у
своїх двох рішеннях від 23 червня 1998 року обмежився тим, що
знову відхилив позов заявника, не конкретизувавши мотиви
відхилення. Крім того, рішення у справі N 13/10-98 було винесене
судом без надання заявнику можливості подати свої пояснення на
слуханнях (параграф 29 вище).
80. Врешті-решт, Суд не може не звернути увагу на численні
випадки втручання в провадження українських органів державної
влади на найвищому рівні. Якими б не були мотиви, представлені
Урядом на виправдання такого втручання, Суд вважає, що воно, з
огляду на його зміст та спосіб здійснення (параграф 18, 20, 22, 24
вище), є таким, що суперечить поняттю "безсторонній і незалежний
суд" в сенсі статті 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ). Не спекулюючи щодо того, який вплив це втручання мало на хід
судового розгляду, Суд констатує в контексті справи, що заявник
міг об'єктивно мати побоювання стосовно незалежності та
безсторонності судів. Ці випадки втручання з боку органів
державної виконавчої влади відображають, крім того, брак поваги до
самого функціонування судової гілки влади.
81. Суд зауважує, що ухвалою від 2 квітня 2002 року Вищий
господарський суд відхилив касаційну скаргу заявника, не
розглядаючи її по суті, у зв'язку з тим, що остання не
супроводжувалася документом, що підтверджував би сплату Вищому
господарському суду мита за розгляд скарги. Суд повернув заявнику
суму, яку останній сплатив в якості мита, та зазначив, що після
виконання відповідної формальності заявник може знову подати свою
скаргу. Ухвалою від 26 квітня 2002 року Вищий господарський суд
відхилив скаргу заявника у зв'язку з пропущенням строку в один
місяць, передбаченого для її подання. Таким чином, Суд виявляє, що касаційна скарга заявника не
була розглянута по суті у зв'язку з недотриманням формальностей,
передбачених законодавством, що могло б дати підстави для
висновку, що заявник не вичерпав внутрішні засоби правового
захисту. Однак Суд нагадує, що, відповідно до його прецедентної
практики щодо правила вичерпання внутрішніх засобів правового
захисту, це правило повинно застосовуватися з певною гнучкістю і
без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і
не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід
звертати увагу на обставини справи (див. з відповідними змінами
рішення у справі "Ілхан проти Туреччини" (В.П.), N 22277/93,
27.06.2000, параграф 59). Він вважає, що ці міркування
застосовуються з відповідними змінами до цієї справи. У цій справі Суд констатує, що тоді яку своїй ухвалі від 2
квітня 2002 року Вищий господарський суд визнав факт сплати
заявником державного мита, він відхилив касаційну скаргу у зв'язку
з тим, що заявник не подав підтвердження цієї сплати. Крім того,
Суд вважає, що Вищий господарський суд, констатуючи, що після
виконання відповідної формальності заявник може подати знову
касаційну скаргу, не міг не звернути увагу, що строк в один
місяць, передбачений для подання скарги, закінчиться. Однак він не
згадав про це питання у своїй ухвалі від 2 квітня 2002 року і не
надав заявнику конкретний строк для виправлення його касаційної
скарги. Відповідно ухвалою від 26 квітня 2002 року Вищий
господарський суд відхилив касаційну скаргу заявника через
пропущення строку її подачі. З огляду на цей непослідовний підхід Вищого господарського
суду та беручи до уваги поведінку національних судових органів
(параграф 79 вище), Суд вважає, що за цих обставин було б
надзвичайним формалізмом дорікати заявнику за невдачу його
касаційної скарги.
82. Беручи до уваги втручання органів державної виконавчої
влади у судовий розгляд, роль протесту у цьому провадженні, а
також сукупність інших елементів, згаданих вище, Суд робить
висновок, що право заявника на розгляд його справи справедливо і
відкрито безстороннім і незалежним судом в сенсі статті 6
параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) в світлі принципів верховенства
права та правової певності було порушено. Отже, статтю 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) було
порушено.
2. Щодо права заявника на розгляд його справи в розумний
строк
83. У зв'язку з висновками, викладеними вище, Суд вважає, що
не слід окремо розглядати скаргу заявника стосовно тривалості
судового розгляду, оскільки ця скарга становить окремий аспект
права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 параграфа 1
Конвенції ( 995_004 ), що вже було розглянуто Судом.
III. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ
СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ N 1
( 995_004 )
84. Посилаючись на статтю 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ),
заявник скаржиться, що внаслідок реєстрації Луганським
міськвиконкомом незаконних рішень ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" його
акції були знецінені і що, внаслідок цього, він втратив контроль
над діяльністю і майном ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ". Він також
наполягає, що компенсація, яку він отримав внаслідок ліквідації
ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", не була пропорційною частці капіталу,
яким він володів на початку. Стаття 1 Протоколу N 1 передбачає
таке: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти
своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як
в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або
загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право
держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними
для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до
загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших
зборів або штрафів".
A. Аргументи сторін
1. Уряд
85. Уряд посилається на українське законодавство, відповідно
до якого власник товариства несе відповідальність за відповідність
закону статутних документів, поданих державному органу реєстрації.
Він наполягає, що Луганський міськвиконком як державний орган,
уповноважений здійснювати реєстрацію статутних документів та
рішень ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", не може бути відповідальним за
зміст цих документів.
86. Уряд стверджує, що з 1996 по 1998 рік різні державні
органи кілька разів проводили перевірку діяльності ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" і жодного разу не було виявлено
"серйозного" порушення національного законодавства. Аналогічно,
якщо б таке порушення було констатоване, ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" несло б повну відповідальність. Роль
держави полягала у реєстрації рішень ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ"
від 18 листопада 1997 року і 17 лютого 1998 року, а відповідність
актів реєстрації та рішень ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" закону була
підтверджена арбітражними судами. Крім того, на думку Уряду, не
було жодного зв'язку між реєстрацією виконавчим комітетом
відповідних документів та втратою заявником контролю над майном.
Право, гарантоване статтею 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ), відтак, не
було порушене державою. Уряд посилається на рішення у справі "Брамелід і Малстром
проти Швеції", де Європейська комісія з прав людини констатувала,
що "примусовий продаж акцій, які мають економічну вартість, не є
порушенням статті 1 Протоколу N 1" ( 995_004 ).
2. Заявник
87. Зі свого боку заявник наполягає, що повноваження
виконавчого комітету стосовно реєстрації рішень акціонерних
товариств є делеговані державою та чітко регламентовані
національним законодавством. Відповідно до українського
законодавства виконавчий комітет здійснює свої функції на основі
принципу верховенства законодавства та відповідно до процедури,
встановленої законодавством. Виконавчий комітет, таким чином, не
може не нести відповідальності за здійснення своїх повноважень,
оскільки його відповідальність передбачена Конституцією
( 254к/96-ВР ) (стаття 76) та законодавством,
88. Крім того, заявник стверджує, що відповідальність
виконавчого комітету ґрунтується на положенні, відповідно до якого
він повинен відхилити вимогу товариства щодо реєстрації, якщо
йдеться про рішення, зміст та форма яких суперечать законодавству.
Відмова виконавчого комітету зареєструвати рішення товариства є не
чим іншим, як одним із аспектів відповідальності цього товариства.
Однак така відповідальність не виключає відповідальності
виконавчого комітету, який повинен дотримуватися певної процедури
перед реєстрацією. Закон, зокрема, встановлює виключний список
документів, які повинні бути представлені виконавчому комітету для
реєстрації і, внаслідок цього, набуття чинності рішень про
внесення змін до статутних документів чи збільшення статутного
фонду. Виконавчому комітету також слід представити протокол
загальних зборів акціонерів, в якому міститься підтвердження
прийняття відповідного рішення. Цей документ повинен бути
підписаний всіма акціонерами. У цій справі підписи окремих
акціонерів повинні були, крім того, бути завірені нотаріусом.
Однак виконавчий комітет зареєстрував всі рішення про збільшення
статутного фонду та внесення змін до статутних документів
українського товариства, не вимагаючи відповідного протоколу. За
цих умов виконавчий комітет був зобов'язаний відхилити заяву про
реєстрацію цих рішень. Нездійснення передбаченого законом
державного контролю за діяльністю акціонерного товариства є
підставою для відповідальності виконавчого комітету. Отже, якби
виконавчий комітет не виконував функцію реєстраційного органу,
його контрольні повноваження не мали б жодного сенсу. Крім того,
відповідно до українського законодавства дії або бездіяльність
виконавчого комітету як "державного органу, відповідального за
свої дії", можуть бути оскаржені до суду, при цьому законодавство,
а також Конституція ( 254к/96-ВР ) (стаття 56) гарантують
відшкодування шкоди, завданої незаконними діями або бездіяльністю
виконавчого комітету.
89. Заявник стверджує, що незаконними рішеннями про
реєстрацію виконав чий комітет надав законної сили рішенням ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ". Крім того, він наполягає, що серед всіх
державних органів, уповноважених контролювати діяльність
акціонерних товариств, найбільшу вагу має Державна комісія з
цінних паперів і фондового ринку, яка в березні 1998 року
перевіряла діяльність ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" і констатувала
численні порушення товариством чинного законодавства. Однак
висновки цієї комісії, на думку якої заявник повинен був
втрутитися в процес, не були взяті до уваги арбітражними судами. Що стосується посилання Уряду на справу "Брамелід і Малстром
проти Швеції", заявник зауважує, що у його справі не йдеться "про
примусовий продаж акцій", а його право на повагу до майна було
порушене шляхом позбавлення його контролю над діяльністю і майном
ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ".
B. Оцінка Суду
1. Стосовно можливості застосування статті 1 Протоколу N 1
( 995_004 )
90. Суд нагадує, що відповідно до його прецедентної практики
стаття 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ) містить три окремі норми:
перша, що виражається в першій фразі першого абзацу та несе в собі
загальний характер, виражає принцип поваги до права власності;
друга, що міститься в другій фразі того ж абзацу, має за об'єкт
позбавлення права власності за певних умов; що стосується третьої,
згаданої в другому абзаці, вона визнає саме можливість
державам-учасницям регламентувати на власний розгляд використання
майна в загальних інтересах. Тим не менш, тут не йдеться про
абсолютно не зв'язані між собою норми. Друга та третя є особливими
прикладами, що стосуються права власності; крім того, вони повинні
тлумачитися в світлі принципу, закріпленого першою нормою (рішення
у справі "Бейєм проти Італії", параграф 98).
91. Суд зазначає, що в своєму рішенні щодо прийнятності він
вже констатував, що акції, якими володів заявник, мали безсумнівно
економічну цінність та становили "майно" в розумінні статті 1
Протоколу N 1 ( 995_004 ). З огляду на те, що Уряд не оскаржує
твердження, що заявник мав право на відповідні акції, Суд, відтак,
констатує, що стаття 1 може бути застосована в цьому випадку.
92. Суд також має своїм завданням дослідити, яке положення
статті 1 застосовується в цьому випадку. Суд нагадує у зв'язку з цим, що "акція товариства є складною
річчю. Вона свідчить про те, що власник має частину акціонерного
капіталу та відповідні права. Тут мова не йде лише про непрямий
контроль за акціонерними активами, оскільки й інші права, особливо
право голосу та право впливати на товариство, можуть випливати з
акції" (N 11189/84, "Товариство S. і T. проти Швеції", рішення від
11.12.1986, Рішення та Звіти (D.R.) 50, с. 158). Суд зазначає, що у цьому випадку заявник спочатку володів 49%
акцій ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ". Внаслідок кількох збільшень
статутного фонду ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" частина капіталу, що
була в його володінні, знизилася з 49% до 20,7%. Відтак, зазнали
змін власні повноваження заявника як власника акцій, а саме: його
здатність керувати товариством та контролювати його майно.
93. З огляду на обставини справи та враховуючи специфічну
природу майна, що належала позивачу, Суд розцінює, що представлена
справа через складність фактів та правових питань не може бути
чітко віднесена до однієї з категорій статті 1 Протоколу N 1
( 995_004 ). Відтак, він вважає, що необхідно розглянути справу у
світлі загальної норми цієї статті.
2. Стосовно дотримання статті 1 Протоколу N 7 ( 995_004 )
94. Суд нагадує про три положення, що складають статтю 1
Протоколу N 1 ( 995_004 ) (параграф 90). Він зауважує, що у цьому
випадку не було ані прямого позбавлення заявника його майна з боку
національних органів державної влади, ані іншого втручання,
прирівняного до такого позбавлення власності.
95. Суд стверджує, що заявник дорікає країні за нездатність
виконання її зобов'язання здійснювати ефективний контроль
відповідно до законодавства за діяльністю ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ", що дозволило останньому прийняти у
незаконний спосіб рішення відносно збільшення статутного фонду та
внесення змін до статутних документів, та внаслідок цього
ліквідувати товариство. Суд нагадує, що його компетенція щодо перевірки дотримання
внутрішнього законодавства обмежена (рішення у справі "Хаканссон
та Стюрессон проти Швеції" від 21 лютого 1990 р., серія А N 171,
параграф 47) та що він не ставить перед собою завдання замінити
внутрішні судові органи. Тлумачення внутрішнього законодавства -
це, насамперед, завдання органів національної влади, зокрема судів
("Уейтта Кеннеді проти Німеччини" (ВП), N26083/94, 18.02.99). Тим не менш, роль Суду полягає у вивченні питання, чи
результати, яких було досягнуто національними судами, відповідають
правам, гарантованим Конвенцією ( 995_004 ) та Протоколами до неї.
96. Суд нагадує, що відповідно до статті 1 Конвенції
( 995_004 ) кожна Держава-учасниця "визнає для всіх в межах
(своєї) юрисдикції права та обов'язки, визначені (...)
Конвенцією". Це зобов'язання гарантувати ефективне використання
прав, визначених цим договором, може створювати для держави
позитивні зобов'язання (див., наприклад, рішення у справі "X та У
проти Нідерландів" від 26.03.1985 р., серія А N 91, зз 22-23). У
подібному випадку держава не може обмежуватися пасивною роллю та
"не можна проводити розмежування між діями та бездіяльністю"
(див., з відповідними змінами, рішення у справі "Ейрі проти
Ірландії" від 09.10.1979, серія А N 32, параграф 25). Що стосується права, гарантованого статтею 1 Протоколу N 1
( 995_004 ), то такі позитивні зобов'язання можуть передбачати
певні заходи, необхідні для захисту права власності (див., з
відповідними змінами, рішення у справі "Лопес Остра проти Іспанії"
від 09.12.1994 р., серія А N 303-С, параграф 55), також і в таких
випадках, коли йдеться про судовий розгляд спору між фізичними чи
юридичними особами. Зокрема, це передбачає для Держави
зобов'язання забезпечувати судову процедуру, яка повинна містити
необхідні процесуальні гарантії та яка, таким чином, дозволяє
національним судам ефективно та справедливо вирішувати всі існуючі
спори між приватними особами.
97. У цьому випадку Суд не може ставити під сумнів
результати, до яких прийшли українські суди. Перед ним стоїть
завдання перевірити, чи спосіб, у який було витлумачене та
застосоване цими судами внутрішнє законодавство, відповідав праву
заявника на повагу до його майна. У цьому контексті Суд може
тільки відзначити серйозні недоліки, з огляду на статтю 6
параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ), які мали місце під час судового
провадження, що було констатовано Судом у попередніх висновках
(параграфи 71-82). Суд вважає, що несправедливий характер, який мало провадження
у справах, має прямий зв'язок з правом заявника на повагу до його
майна. В результаті безперечним є те, що відмова судів нижчої
ланки дотримуватися вказівок Вищого арбітражного суду, а також
суттєві відмінності у підходах судів різних рівнів при
застосуванні та тлумаченні національного законодавства створили
підстави для повторного відновлення провадження і, відтак,
створили постійний сумнів стосовно законності рішень ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ" та актів виконавчого комітету Луганська.
Крім того, втручання органів виконавчої влади держави в судову
процедуру значно сприяло збереженню цього стану непевності.
Врешті-решт спосіб, у який завершився судовий процес (параграф
81), здається, не відповідає зобов'язанню держави реагувати з
більшою послідовністю на ситуацію, в якій знаходився заявник
(див., з відповідними змінами, рішення у справі "Бейєлєр проти
Італії", параграф 120). Як наслідок, заявник повинен був
переживати цю непевність протягом періоду, коли початкова вартість
його акцій знизилася, що потягло за собою зміни в можливостях
заявника керувати ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" та контролювати його
майно (там само, параграф 110).
98. Враховуючи все вищенаведене, Суд констатує, що спосіб, в
який проводився та закінчився судовий розгляд справ, також як і
ситуація непевності, якої зазнав заявник, порушили "справедливу
рівновагу" між вимогами суспільного інтересу та потребою захищати
право заявника на повагу до його майна. Як наслідок, держава не
забезпечила виконання свого зобов'язання гарантувати заявнику
ефективне користування своїм правом власності, гарантованим
статтею 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ). Отже, стаття 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ) була порушена.
IV. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ
СТАТТІ 14 КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
99. Заявник вважає, що його було зроблено об'єктом
дискримінаційної поведінки з боку українських властей, які
схилялись до "захисту інтересів громадян України" при захисті прав
українського товариства на шкоду правам російської компанії. У
зв'язку з цим заявник скаржиться на порушення статті 14 Конвенції
( 995_004 ), яка проголошує: "Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції,
гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси,
кольору шкіри, мови, релігії, політичних переконань, національного
або соціального походження, належності до національних меншин,
майнового стану, народження або інших обставин".
100. Уряд стверджував, що заявник звернувся до суду, щоб
оскаржити дії державних властей і що поведінка судової влади
стосовно заявника не була дискримінаційною. Крім того, Уряд
наполягав, що документи, надані заявником, не є достатніми для
визнання його скарги обґрунтованою за статтею 14 Конвенції
( 995_004 ).
101. З огляду на свої висновки щодо першого параграфа статті
6 і статті 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ) Суд вважає, що немає сенсу
окремо вивчати, чи є заявник через свою національність жертвою
дискримінації всупереч статті 14 Конвенції.
V. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
102. Відповідно до положень статті 41 Конвенції ( 995_004 ): "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до
неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони
передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
103. По-перше, заявник наполягає на тому, що сума
справедливої сатисфакції повинна визначатись з урахуванням
специфічної природи майна, яким він володів, а саме акцій. Так як
власник 49% акцій товариства "Совтрансавто-Луганськ" заявник, з
одного боку, мав право на 49% активів цього товариства, а з іншого
боку - на управління товариством і контроль за його майном, а
також дивіденди. Внаслідок знецінення його акцій можливості
заявника щодо управління товариством "Совтрансавто-Луганськ" були
значно обмежені, і, як наслідок, заявник втратив контроль над
діяльністю товариства і його майном. Пізніше заявник, позбавлений
можливості впливати на рішення ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ"
стосовно його майна, не міг більше протидіяти
керівництву товариства, яке масово продавало майно заявника за
значно заниженими цінами. Як наслідок, після незаконних дій
керівництва товариства і Луганського міськвиконкому не лише
частина капіталу, що знаходилась у власності заявника, зменшилась
з 49% до 20,7%, але також і активи товариства значно зменшились.
Нарешті після ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" заявник
отримав компенсацію, яка не відповідала частині статутного фонду,
якою він володів спочатку як власник 49% акцій.
104. Заявник наполягає на тому, що з огляду на обставини
справи він має право вимагати від держави відшкодування
матеріальної шкоди за порушення його права власності, а саме:
відшкодування частини статутного капіталу товариства
"Совтрансавто-Луганськ", якою він володів спочатку як власник 49%
акцій, зменшеної на суму компенсації, отриманої внаслідок
ліквідації товариства, а саме 9200 доларів США. У зв'язку з цим
заявник вимагає 14921674 долари США. Заявник наполягає також на відшкодуванні дивідендів, які він
повинен був отримати як власник 49 відсотків акцій. Стосовно цього
заявник вимагає 1388000 доларів США.
105. Що стосується порушення прав, які гарантуються
параграфом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), заявник вимагає
300000 доларів США.
106. Заявник оцінив, що після незаконних дій керівництва
товариства "Совтрансавто-Луганськ" і держави він втратив контроль
над діяльністю і майном однієї з найкращих компаній з міжнародних
перевезень в Європі. Після ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ"
він втратив величезний ринок в Україні і за кордоном. Заявник
наполягає, що така втрата ринку, разом з постійними перешкодами
під час судового розгляду справи українськими судами, спричинила
величезну шкоду його репутації міжнародного перевізника.
107. У зв'язку з витратами, які заявник зазнав підчас
розгляду його справи в національних судах і в цьому Суді, заявник
просить 153470 доларів США, які складаються з витрат на адвокатів,
їх гонорарів і різних інших витрат.
108. Заявник тим часом готовий розглянути альтернативні
можливості відшкодування державою шкоди, завданої за порушення
прав, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ) і протоколами до неї.
109. Уряд наполягав від самого початку, що метод обрахування
активів ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", що його використовував
заявник для оцінки матеріальної шкоди, є неправильним. З іншого
боку, він оцінив, що заявник не може претендувати на жодне
відшкодування матеріальних збитків через те, що він вже отримав
компенсацію після ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" і що
жодний національний суд не визнав порушення права власності
заявника.
110. Що стосується вимог заявника про моральне відшкодування,
Уряд заявляє, що вони не є обґрунтовані. Заявник не може
претендувати на те, що він втратив ринок після ліквідації ЗАТ
"Совтрансавто-Луганськ", оскільки він ніколи не був власником
цього товариства. З іншого боку, втрата ринку в жодному випадку не
може вважатись моральним збитком.
111. Що стосується вимог заявника стосовно відшкодування
шкоди, спричиненої порушенням параграфа 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 ), Уряд наполягає, що не існує прямого зв'язку між
заявленим порушенням і сумою відшкодування, яка вимагається.
Неможливо сказати, чи рішення національних органів влади були б
інші, якщо б заявлене порушення першого параграфа статті 6 не мало
місця. Тому Уряд вважає, що саме визнання Судом порушення першого
параграфа статті 6 є достатнім відшкодуванням.
112. Що стосується вимог заявника стосовно відшкодування
видатків і гонорарів на адвоката, Уряд залишає вивчення цього
питання на розгляд Суду. Тим не менше, він оцінює, що сума,
вказана заявником, є надто великою, особливо в порівнянні з
українськими реаліями. Уряд наполягає, крім того, що заявник не
надав підтверджень.
113. В світлі обставин справи Суд вважає, що він не в стані
розглянути питання застосування статті 41 Конвенції ( 995_004 ).
Тому слід відкласти розгляд цього питання і визначити подальшу
процедуру, спрямовану на досягнення згоди між
державою-відповідачем і заявником (перший параграф статті 75
Регламенту ( 980_067 ). З цією метою Суд надає сторонам шість
місяців.
З цих причин Суд; 1. Відхилив одноголосно попереднє заперечення Уряду. 2. Вирішив одноголосно, що є порушення першого параграфа
статті 6 Конвенції ( 995_004 ). 3. Вирішив шістьма голосами проти одного, що є порушення
статті 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ). 4. Вирішив одноголосно не розглядати питання, чи є заявник
через його національність жертвою дискримінації всупереч статті
14 Конвенції ( 995_004 ). 5. Вирішив одноголосно, що питання застосування статті 41
Конвенції ( 995_004 ) не розглядається.
Як наслідок: а) відкласти питання в цілому; б) запросити Уряд і заявника розглянути це питання і протягом
шести місяців повідомити Суд про угоду, якої вони зможуть
досягнути; в) відкласти подальшу процедуру і делегувати президенту
палати повноваження і щодо вирішення цього питання за потребою. Вчинено французькою, повідомлено 25 липня 2002 року згідно з
параграфами 2 і 3 статті 77 Регламенту ( 980_067 ).
Венсан Берже
Георг Ресс
Відповідно до параграфа 2 статті 45 Конвенції ( 995_004 ) і
параграфа 2 статті 74 Регламенту ( 980_067 ) до цього рішення
додається окрема думка судді Кабрала Баррето.
ОКРЕМА ДУМКА
п. Кабрала Баррето,
що частково погоджується і частково не
погоджується з позицією Суду
Я визнаю, що мені важко погодитися з більшістю щодо кожного з
пунктів мотивувальної частини.
1. Відносно скарги, яка стосується неупередженості та
незалежності Суду (стаття 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ), я
погоджуюсь з тим, що, враховуючи втручання органів державної
виконавчої влади в судовий розгляд, заявник не домігся, щоб його
справа розглядалася Судом зі всіма гарантіями, встановленими
статтею 6. Отже, було порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції
( 995_004 ).
2. Я перший визнаю, що процедура опротестування становить
одне з найбільш серйозних і очевидних порушень принципу авторитету
судового рішення, принципу, що, власне, становить основу
демократичного суспільства, яке прагне до верховенства права, як
це визначено Конвенцією ( 995_004 ). Однак я вагаюсь вважати, що заявник, до речі, може зберігати
статус потерпілого з огляду на його власну поведінку. Пояснюю. Двома постановами від 12.01.1999 р. судова колегія Вищого
арбітражного суду відхилила позов заявника; ці постанови вступили
в законну силу, а провадження у справі було закрито. Відновлення провадження у справах відбулося внаслідок
протесту, внесеного Головою Вищого арбітражного суду за
відповідною скаргою заявника в лютому 1999 року (параграф 33). Вірно й те, що пізніше було подано інший протест, на цей раз
Генеральною прокуратурою України, на рішення, винесене на користь
заявника. Але все це ґрунтується на початковій поведінці заявника;
отже, на мій погляд, він не може уникнути застосування принципу,
який забороняє заперечення проти належного факту (venire contra
factum proprium).
3. Констатоване порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 995_004 )
ґрунтується на тих самих фактах, що дали Суду підстави для
висновку про порушення статті 6 параграфа 1. Скарги, викладені заявником щодо статті 1 Протоколу N 1
( 995_004 ), збігаються з тими, які Суд уже вивчив в частині, яка
стосувалася статті 6 параграфа 1, щодо яких він дійшов висновку
про порушення. За цих обставин мені здається, що не слід було з'ясовувати,
чи було також порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 995_004 ). Це є єдиною причиною того, що я не підтримав більшості в
цьому питанні.
"Офіційний вісник України",
2003, N 44, Ст. 2344.

РОС
Дело "Совтрансавто-Холдинг" против Украины
Заявление N 48553/99

(Неофициальный перевод
с французского языка.
Публикуется с сокращениями)
Принимая во внимание вмешательство органов государственной
исполнительной власти в судебное рассмотрение, роль протеста в
этом производстве, а также совокупность других элементов, Суд
делает вывод, что право заявителя на рассмотрение его дела
справедливо и открыто беспристрастным и независимым судом в смысле
статьи 6 параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ) в свете принципов
верховенства права и правовой определенности было нарушено.
Настоящее решение станет окончательным в соответствии с
правилами статьи 44 параграфа 2 Конвенции ( 995_004 ). Оно может
быть подвергнуто корректировке по форме. В деле "Совтрансавто-Холдинг" против Украины, Европейский Суд по правам человека (четвертая секция),
заседающий в палате в составе: Г-д Г. Ресса, президента, И. Кабрал Баррето, В. Буткевича, Г-жи Н. Ваич, Г-д Д. Хедигена, М. Пеллонпа, Г-жи С. Ботушаровой, судей, и г-на В. Берже, секретаря секции, в результате заседаний, проведенных в составе палаты 27
сентября 2001 года и 4 июля 2002 года, выносит настоящее решение,
принятое в дату, указанную последней:
ПРОЦЕДУРА
1. В основе настоящего дела лежит заявление (N 48553/99),
направленное против Украины, в котором российское предприятие,
"Совтрансавто-Холдинг" ("заявитель"), обратилось в Суд 11 мая 1999
года в соответствии со статьей 34 Конвенции ( 995_004 ) о защите
прав человека и основных свобод ("Конвенция").
2. Заявитель представлен в Суде г-ном М. де Гилленшмидтом,
адвокатом парижской коллегии адвокатов. Украинское правительство
("правительство") представлено Уполномоченным, г-жой В. Лутковской
из Министерства юстиции.
3. Заявитель утверждал, что его дело не было рассмотрено
справедливо и в разумный срок беспристрастным и независимым судом.
Он жаловался также на отсутствие публичного слушания во время
рассмотрения его дела. При этом он ссылался на статью 6 парарграфа
1 Конвенции ( 995_004 ). Ссылаясь на статью 1 Протокола N 1 ( 994_174 ), заявитель
жаловался на то, что, вследствие легализации исполкомом Луганска
незаконных решений предприятия "Совтрансавто-Луганск", его акции
были обесценены, и что, в результате, он потерял контроль над
деятельностью и имуществом предприятия "Совтрансавто-Луганск". Он
также утверждал, что компенсация, полученная им в результате
ликвидации "Совтрансавто-Луганск", не соответствовала части
капитала, которой он владел изначально. Ссылаясь на статью 14 Конвенции ( 995_004 ), заявитель
жаловался, наконец, на то, что он является жертвой дискриминации
со стороны украинских органов власти, которые стремились "защитить
интересы граждан Украины", защищая права украинского предприятия в
ущерб его интересам.
4. Заявление было направлено в четвертую секцию Суда (статья
52 параграфа 1 Регламента ( 980_067 ). В рамках последней была
учреждена палата, в соответствии со статьей 26 параграфа 1
Регламента, наделенная полномочиями по рассмотрению данного дела,
в соответствии со статьей 27 параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ).
5. Решением от 27 сентября 2001 года палата признала
заявление приемлемым в результате проведения слушания,
одновременно по вопросу приемлемости и по сути (статья 54
параграфа 4 Регламента ( 980_067 ).
6. В соответствии со статьей 61 параграфа 1 Регламента
( 980_067 ), решение о приемлемости заявления было направлено
российскому правительству.
7. Как заявитель, так и правительство, представили письменные
замечания по сути дела (статья 59 параграфа 1 Регламента
( 980_067 ).
8. 1 ноября 2001 года Суд изменил состав своих секций (статья
25 параграфа 1 Регламента ( 980_067 ), однако существовавшая до
этой даты палата бывшей четвертой секции продолжила рассмотрение
настоящего дела.
ФАКТЫ
I. ОБСТОЯТЕЛЬСТВА ДЕЛА
9. Заявитель, "Совтрансавто-Холдинг", - российское
акционерное общество международных перевозок, основанное в 1993
году, местонахождение - г. Москва.
10. В период с 1993 по 1997 г.г. заявителю принадлежали 49%
акций "Совтрансавто-Луганск", украинского открытого акционерного
общества.
A. Решение "Совтрансавто-Луганск" относительно увеличения
капитала и внесения изменений в учредительные документы, а также
решения исполнительного комитета Луганска
11. 3 января 1996 года собрание акционеров
"Совтрансавто-Луганск" приняло решение о внесении изменений в
учредительные документы (устав и другие документы) компании и
преобразовало компанию в закрытое акционерное общество. 23 января
1996 года исполнительный комитет Луганска, муниципальный орган,
наделенный властью по закону, официально зарегистрировал решение.
12. 26 декабря 1996 года, 11 августа 1997 года и 20 октября
1997 года генеральный директор "Совтрансавто-Луганск" решил на
треть увеличить капитал компании и, как следствие, внес изменения
в учредительные документы компании. Эти решения были
зарегистрированы исполнительным комитетом Луганска 30 декабря 1996
года, 12 августа 1997 года и 18 ноября 1997 года соответственно.
13. В результате увеличения капитала, руководство
"Совтрансавто-Луганск" получило право на единоличное управление
компанией и контроль над собственностью. Доля капитала,
находящегося в распоряжении заявителя, уменьшилась с 49% до 20,7%.
14. Согласно заявителю, между 1997 и 1999 годами часть
имущества "Совтрансавто-Луганск" была продана различным
предприятиям, созданным генеральным директором этой компании.
B. Начало судебного процесса против "Совтрансавто-Луганск" и
исполнительного комитета Луганска
15. 25 июня 1997 года заявитель подал в арбитражный суд
Луганской области (по данному делу - суд первой инстанции)
заявление (дело N 70/10-98) против "Совтрансавто-Луганск" и
исполнительного комитета Луганска, целью которого было признание
незаконными действий по изменению устава вышеуказанной компании и
решения об официальной регистрации, принятых исполнительным
комитетом 23 января 1996 года. Заявитель утверждал, что, вопреки
нормам действующего законодательства и устава
"Совтрансавто-Луганск", собрание акционеров было организовано без
участия и согласия представителей "Совтрансавто-Холдинг". К тому
же, протоколы не были подписаны всеми акционерами. 4 августа 1997
арбитражный суд отклонил исковое заявление.
16. 9 сентября 1997 года заявителем было подано заявление о
проверке решения "в порядке надзора" на имя председателя
арбитражного суда Луганской области, направленное на обжалование
судебного решения от 4 августа 1997 года. Решением суда от 14
августа 1997 года заместитель председателя суда отклонил
заявление.
17. 21 ноября 1997 года заявителем было подано заявление о
проверке решения "в порядке надзора" в коллегию Высшего
арбитражного суда Украины с целью обжаловать вышеупомянутые
решения. Постановлением коллегии Высшего арбитражного суда от 6
марта 1998 года были отменены судебные решения от 4 августа и 14
октября 1997 года по причине неполного изучения обстоятельств дела
и аргументов заявителя. Дело было направлено на повторное
рассмотрение в арбитражный суд Киевский области (по данному делу -
суд первой инстанции), обращая внимание на необходимость глубокого
изучения обстоятельств дела и документов, поданных сторонами.
C. Период между январем и маем 1998 года
18. 16 января 1998 года руководством "Совтрансавто-Луганск"
было направлено письмо Президенту Украины с просьбой "взять дело
под личный контроль" с целью "защитить интересы Украины". В письме
от 3 февраля 1998 года Президент Украины предписал председателю
Высшего арбитражного суда "защищать интересы граждан Украины".
19. 1 февраля 1998 года собрание акционеров
"Совтрансавто-Луганск" приняло пересмотренную редакцию
учредительных документов компании. 17 февраля 1998 года
исполнительный комитет Луганска зарегистрировал это решение.
20. В шифрограмме от 6 марта 1998 года глава Луганской
областной администрации проинформировал Президента Украины о том,
что, несмотря на его резолюцию от 28 января 1998 года стать на
защиту национальных интересов, Высший арбитражный суд отменил
решения суда от 4 августа и 14 октября 1997 года и отправил дело
на повторное рассмотрение, что, по его мнению, представляет угрозу
для нормального функционирования "Совтрансавто-Луганск" и
затрагивает интересы Украины в пользу России. Он потребовал от
Президента Украины немедленно вмешаться в рассматриваемое дело с
целью защитить интересы украинского предприятия и граждан Украины.
21. С 10 по 31 марта 1998 года Государственная комиссия
Украины по ценным бумагам и фондовому рынку, государственный
орган, призванный контролировать деятельность акционерных обществ,
изучала деятельность "Совтрансавто-Луганск". 29 апреля 1998 года
она констатировала несоответствие созыва собрания акционеров,
состоявшегося 3 января 1996 года, и решений, принятых в результате
него руководством компании, действующему законодательству.
22. 19 мая 1998 года М.Т. (член парламента Украины) призвал
Президента Украины встать "на защиту интересов граждан Украины".
Резолюцией, датированной тем же днем, Президент Украины еще раз
обратил внимание председателя Высшего арбитражного суда Украины на
необходимость защитить интересы государства.
D. Продолжение судебного процесса
23. 20 мая 1998 года, в ходе слушания г-н Кравчук (судья,
назначенный арбитражным судом Киевской области) публично
отказался вести процесс по причине сильного давления,
осуществляемого сторонами-ответчиками ("Совтрансавто-Луганск" и
исполнительным комитетом Луганска). 21 мая 1998 года был назначен
другой судья.
24. 28 мая 1998 года председателем Высшего арбитражного суда
на имя Председателя арбитражного суда Киевской области была
отправлена копия резолюции Президента Украины от 19 мая 1998 года
для того, чтобы она была принята во внимание во время рассмотрения
дела заявителя.
25. 3 июня 1998 года заявителем было подано дополнительное
заявление в арбитражный суд Киевской области против
"Совтрансавто-Луганск" и исполнительного комитета Луганска (дело N
1З/10-98). Целью заявления является признание неправомерности
решения об увеличении капитала и внесении изменений в
учредительные документы, принятого генеральным директором
"Совтрансавто-Луганск" 26 декабря 1996 года, 11 августа и 20
октября 1997 года, решений об их регистрации, принятых
исполнительным комитетом 30 декабря 1996 года, 12 августа и 18
ноября 1997 года, и регистрации исполнительным комитетом 17
февраля 1998 года решения о внесении изменений в учредительные
документы, принятого собранием акционеров "Совтрансавто-Луганск" 1
февраля 1998 года.
26. 9 июня 1998 года арбитражный суд Киевской области отложил
рассмотрение дела N 13/10-98 до тех пор, пока не будет вынесено
решение по делу N 70/10-98.
27. В письме от 17 июня 1998 года заместитель Председателя
Высшего арбитражного суда потребовал от председателя арбитражного
суда Киевской области "взять рассматриваемое дело под личный
контроль".
28. 23 июня 1998 года арбитражный суд Киевской области
рассмотрел дело N 70/10-98 и констатировал, что и решение о
внесении изменений в учредительные документы
"Совтрансавто-Луганск", принятое 3 января 1996 года, и решение об
его регистрации от 23 января были правомерными, и отклонил
заявление заявителя.
29. 23 июня 1998 года суд рассмотрел дело N 13/10-98 и,
констатировав законность оспариваемых заявителем решений, отказал
заявителю в исковом заявлении.
30. 2 июля 1998 года заявителем было подано заявление о
проверке решения "в порядке надзора" на имя председателя
арбитражного суда Киевской области, направленное на обжалование
решений от 23 июня 1998 года по делам N 13/10-98 и N 70/10-98.
Заявитель, в частности, утверждал, что стороны-ответчики нарушили
Закон N 1576-XII ( 1576-12 ) от 19 сентября 1991 года, Закон
N 533-XII ( 533-12 ) от 7 декабря 1990 года и постановление
Кабинета Министров N 276 от 29 апреля 1994 года ( 276-94-п ),
регламентирующие деятельность акционерных обществ и процедуру
регистрации решений этих предприятий. Заявитель также жаловался на
отсутствие публичности процесса в суде первой инстанции.
31. Двумя решениями от 12 октября 1998 года заместитель
председателя суда отклонил заявление, подтвердив выводы суда
первой инстанции.
32. 24 ноября 1998 года заявителем были поданы заявления о
проверке решения "в порядке надзора" в коллегию Высшего
арбитражного суда с целью обжалования соответствующих решений.
Двумя решениями от 12 января 1999 года коллегия Высшего
арбитражного суда отклонила заявления относительно дел N 13/10-98
и N 70/10-98, повторив решения суда первой инстанции.
E. Период между январем 1999 года и апрелем 2000 года
33. В феврале 1999 года заявитель обратился в Генеральную
прокуратуру Украины с требованием вмешаться в судебный процесс
относительно дел N 13/10-98 и N 70/10- 98 с целью обеспечить
законность этого процесса. Он также обратился к Председателю
Высшего арбитражного суда Украины с требованием внести протест "в
порядке надзора" для пересмотра всех решений, касающихся этих дел.
34. Письмом от 26 февраля 1999 года начальник управления по
арбитражному процессу Генеральной прокуратуры Украины отклонил
требование заявителя, констатировав, что участие представителя
государства в рассматриваемом деле не обязательно.
35. 8 июня 1999 года собрание акционеров
"Совтрансавто-Луганск", организованное, по словам заявителя, без
его участия, приняло решение ликвидировать компанию.
F. Возобновление судебного процесса в ответ на протест
36. В апреле 2000 года Председатель Высшего арбитражного суда
подал в коллегию Высшего арбитражного суда заявление о проверке "в
порядке надзора" с требованием отменить судебные решения по делам
N 13/10-98 и N 70/10-98. Постановлением от 21 апреля 2000 года
коллегия Высшего арбитражного суда отменила решения от 23 июня
1998 года и 12 января 1999 года и отправила дела N 13/10-98 и N
70/10-98 в арбитражный суд Киевской области на новое рассмотрение.
В судебном постановлении было указано, что решения органов
арбитража были вынесены без глубокого и соответствующего норме
закона рассмотрения фактов и аргументов сторон, выводы судебных
органов были спорными и преждевременными, сделанные без принятия
во внимание заключений Государственной комиссии по ценным бумагам
и фондовому рынку, отражающих деятельность, предписываемую
руководству "Совтрансавто-Луганск" и противоречащую положениям
действующего законодательства и требованиям действующего
законодательства по отношению к регистрации учредительных
документов акционерных обществ; более того, суд констатировал, что
не был проведен анализ соответствия учредительных документов
"Совтрансавто-Луганск" действующему законодательству.
G. Судебный процесс в арбитражном суде Киевской области
37. В письме от 12 мая 2000 года председатель арбитражного
суда Киевской области обратил внимание Председателя Высшего
арбитражного суда на тот факт, что "решением от 21 апреля 2000
года Высший арбитражный суд отменил постановления судебных органов
относительно дел N 13/10-98 и N 70/10-98, вынесенных два года
назад", и что "арбитражный суд Киевской области уже выразил свое
мнение на предмет рассматриваемого дела". Он подчеркнул, что
"некоторые факты, касающиеся рассматриваемого дела, ставят под
сомнение гарантию непредвзятости судей в процессе рассмотрения
дела, что может повлечь за собой предполагаемые негативные
последствия". Он обратился к Председателю Высшего арбитражного
суда с просьбой передать дела N 13/10-98 и N 70/10-98 в другой суд
с целью "гарантировать объективность и непредвзятость
судопроизводства".
38. В письме от 25 мая 2000 года Председатель Высшего
арбитражного суда отклонил просьбу председателя арбитражного суда
Киевской области относительно передачи дел N 13/10-98 и N 70/10-98
в другой судебный орган, констатировав соответствие решения от 21
апреля 2000 года действующему законодательству.
39. 7 августа 2000 года арбитражный суд Киевской области
приступил к рассмотрению дел N 13/10-98 и N 70/10-98. Изучив
представленные заявителем документы, и, констатировав факт
ликвидации "Совтрансавто-Луганск", суд предписал исполнительному
комитету Луганска предоставить документы относительно ликвидации
"Совтрансавто-Луганск" и оригиналы документов, касающихся
регистрации акционерного общества "Транс Кинг", созданного на базе
собственности "Совтрансавто-Луганск". На 7 сентября 2000 года
было назначено следующее заседание.
40. 7 сентября 2000 года, констатировав необходимость участия
в процессе прокурора, арбитражный суд Киевской области назначил на
18 октября 2000 года другое заседание.
41. 25 октября 2000 года арбитражный суд Киевской области
отложил заседание, констатировав необходимость дополнительного
рассмотрения Генеральной прокуратурой Украины документов,
относительно дел N 13/10-98 и N 70/10-98.
42. Решением от 23 апреля 2001 года арбитражный суд Киевской
области удовлетворил часть требований заявителя в соответствии с
требованиями, заявленными к компании "Транс Кинг", преемнику
компании "Совтрансавто-Луганск", возвратить заявителю часть
собственности, ранее ему принадлежавшей, но отклонил заявление,
сформулированное заявителем против исполнительного комитета
Луганска. Суд, в частности, признал неправомерность действий
генерального директора "Совтрансавто-Луганск" от 26 декабря 1996
года, 11 августа 1997 года и 20 октября 1997 года, касающихся
увеличения капитала компании и внесения изменений в учредительные
документы компании, констатировав, что, в соответствии с
применимым правом, только коллегиальный орган компании уполномочен
принимать такие решения. Он также констатировал, что, вследствие
принятия этих документов, были нарушены права заявителя на
управление компанией "Совтрансавто-Луганск" и на контроль над
имуществом компании, а также, что компенсация, полученная
заявителем вследствие ликвидации "Совтрансавто-Луганск", не была
пропорциональна доле капитала, которой заявитель владел в момент
регистрации устава этой компании в январе 1996 года.
43. Решением от 7 мая 2001 года судебные исполнители Луганска
отсрочили исполнение судебного решения от 23 апреля 2001 года по
причине подачи ответчиком заявления о проверке решения "в порядке
надзора" на имя председателя арбитражного суда Киевской области с
целью пересмотра вынесенного постановления.
H. Решение Киевского апелляционного хозяйственного суда 24
января 2002 года
44. На протест Генеральной прокуратуры Украины и по
требованию "в порядке надзора" компании "Транс Кинг" решением от
24 января 2002 года коллегия Киевского апелляционного
хозяйственного суда (по делу - апелляционная инстанция,
учрежденная после реформы судебной системы) отменила часть решения
арбитражного суда Киевской области от 23 апреля 2001 года
относительно возвращения имущества заявителю и отклонила все
требования последнего.
I. Процесс в Высшем хозяйственном суде Украины
45. 25 февраля 2002 года заявителем была подана кассационная
жалоба в коллегию Высшего хозяйственного суда Украины (бывший
Высший арбитражный суд Украины, как он был назван после реформы
судебной системы), направленную на отмену решения от 24 января
2002 года.
46. Определением от 2 апреля 2002 года коллегия Высшего
хозяйственного суда Украины отклонила кассационную жалобу
заявителя без рассмотрения по существу. Она констатировала, что
заявитель не предоставил Высшему хозяйственному суду
доказательство оплаты государственной пошлины для рассмотрения
кассационной жалобы. Высший хозяйственный суд возместил заявителю
сумму, которую последний внес в качестве пошлины и отметил, что
после выполнения вышеуказанных формальностей заявитель может вновь
подать кассационную жалобу.
47. Заявителем вновь была подана кассационная жалоба.
Определением от 26 апреля 2002 года коллегия Высшего
хозяйственного суда без рассмотрения по существу отклонила
кассационную жалобу. Суд констатировал, что заявитель превысил
одномесячный срок, предусмотренный для подачи кассационной жалобы,
и что он не подал ходатайство о восстановлении срока.
II. ПРИМЕНЯЕМОЕ ВНУТРЕННЕЕ ПРАВО
<...>
КАСАТЕЛЬНО ПРАВА
I. Относительно предварительного возражения правительства
54. Прежде всего правительство утверждает, что Суд
некомпетентен рассматривать заявление относительно фактов, имевших
есто до даты вступления в силу Конвенции ( 995_004 ) для
Украины - 11 сентября 1997 года. По его мнению, заявление в этой
части должно быть отклонено как несовместимое ratione temporis с
положениями Конвенции.
55. В свою очередь, заявитель утверждает, что обесценивание
его акций представляет длящийся во времени процесс. Хотя первые
два этапа этого процесса имели место до 11 сентября 1997 года,
третий этап начался 18 ноября 1997 года. Начиная с этой даты,
часть его капитала была в конечном итоге уменьшена с 49% до 20,7%,
в результате чего он утратил контроль над деятельностью
"Совтрансавто-Луганск". Таким образом, речь идет о "длящейся
ситуации", результатом которой стала ликвидация украинского
предприятия в июне 1999 года. Заявитель также утверждает, что в
части его требований по статье 6 Конвенции ( 995_004 ), все
судебные процедуры были возобновлены в результате принятия
постановления Высшего арбитражного суда от 6 марта 1998 года, то
есть после даты вступления в силу Конвенции для Украины.
56. Суд напоминает, что, в соответствии с общепризнанными
принципами международного права, Конвенция ( 995_004 )
регламентирует, в отношении каждой договаривающейся стороны,
исключительно факты, имевшие место после ее вступления в силу для
такой договаривающейся стороны. Он отмечает, что дата вступления в
силу Конвенции для Украины, а также декларации о признании
Украиной права на представление индивидуальных заявлений - 11
сентября 1997 года, и что, в данном случае, часть фактов заявления
имели место до упомянутой даты. Таким образом, Суд должен определить, компетентен ли он
рассматривать требования заявителя, и если да, то в какой степени.
57. Что касается требований заявителя относительно статьи 6
параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ), Суд приходит к выводу о том,
что судебная процедура началась в июне 1997 года, и что его
компетенция ratione temporis не распространяется на часть этой
процедуры. Суд считает, что он является компетентным ratione temporis
для того, чтоб рассматривать судебную процедуру с момента
вынесения постановления заместителя председателя арбитражного суда
Луганской области от 14 октября 1997 года. В то же время, он будет
принимать во внимание события, предшествующие 11 сентября 1997
года, в контексте анализа требований, которые выносятся на его
рассмотрение (см., с соответствующими изменениями, решение по делу
"Багетта против Италии" от 25 июня 1987 года, серия А N 119, стр.
32, параграф 20).
58. Что касается требования относительно статьи 1 Протокола
N 1 ( 994_174 ), Суд отмечает, что заявитель жалуется не на
лишение собственности как таковое, что безусловно является
единовременным актом, но на потерю контроля над деятельностью и
имуществом предприятия "Совтрансавто-Луганск" в результате
обесценивания своих акций, а также на отсутствие адекватной
компенсации после ликвидации этого предприятия. Суд отмечает в этой связи, что обесценивание акций заявителя
представляло собой длящийся во времени процесс, который состоял из
трех этапов и завершился ликвидацией предприятия
"Совтрансавто-Луганск". Эти три этапа осуществлялись по одной и
той же схеме. А именно, путем принятия трех решений генеральный
директор "Совтрансавто-Луганск" увеличивал, каждый раз на одну
треть, уставный капитал предприятия и, в результате, изменял его
уставные документы. Каждое из этих решений было легализировано
исполкомом Луганска. Суд отмечает, что первые два этапа имели место до 11 сентября
1997 года, в то время как третий этап был реализован после этой
даты. В результате осуществления этой последней фазы, часть
капитала, принадлежащего заявителю, была в общем доведена до
20,7%. В конечном итоге, предприятие "Совтрансавто-Луганск" было
ликвидировано. Суд считает, что совокупность этих фактов, их
последовательность, создали длящуюся ситуацию, в которой заявитель
находится до сегодняшнего дня по причине отсутствия адекватной
компенсации. При таких обстоятельствах, Суд приходит к выводу о
том, что один тот факт, что часть относящихся к делу фактов имели
место до критической даты, не может повлечь за собой
несовместимость ratione temporis требования заявителя, основанного
на статье 1 Протокола N 1 ( 994_174 ). В то же время, Суд считает, что в строгом соответствии с
общепризнанными принципами международного права, он может быть
компетентным ratione temporis для анализа требования заявителя,
основанного на статье 1 Протокола N 1 ( 994_174 ), только начиная
с третьего этапа процесса обесценивания акций заявителя (18 ноября
1997 года). Однако он будет принимать во внимание события,
предшествующие 11 сентября 1997 года, при анализе требования,
которое выносится на его рассмотрения (ibidem). Таким образом, предварительное замечание правительства
подлежит отклонению.
II. ОТНОСИТЕЛЬНО ПРЕДПОЛАГАЕМОГО
НАРУШЕНИЯ СТАТЬИ 6 параграфа 1 КОНВЕНЦИИ
( 995_004 )
59. Ссылаясь на статью 6 параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ),
заявитель жалуется на то, что его дело не было рассмотрено
справедливо, независимым и беспристрастным судом по причине
осуществления постоянного сильного политического давления и
контроля на судебный процесс со стороны украинских органов власти,
включая Президента Украины. Он утверждает, что арбитражные
судебные инстанции не изучили адекватно и в соответствии с законом
представленные им документы и аргументы. Он жалуется также на то,
что арбитражный суд Киевской области вынес свое решение от 23 июня
1998 года по делу N 13/10-98, не приглашая его представить свои
аргументы, а также на то, что Высший арбитражный суд Украины
рассмотрел дела N 13/10-98 и N 70/10-98 без его участия и в
закрытом заседании. Наконец, он жалуется на длительность судебной
процедуры, которая началась в июне 1997 года и до сих пор не
завершилась.
60. Из применяемой части статьи 6 з 1 Конвенции ( 995_004 )
следует: "Каждый при решении спора относительно его гражданских прав
и обязанностей имеет право на справедливое и открытое рассмотрение
дела в разумный срок независимым и беспристрастным судом (...)"
61. Суд отмечает, что это требование включает три аспекта:
первый касается недостаточной независимости и беспристрастности
судов; второй - отсутствия публичного слушания в арбитражном суде
Киевской области и Высшем арбитражном суде; третий - чрезмерной
длительности судебной процедуры.
A. Аргументы сторон
1. О беспристрастности и независимости судов
a) Правительство
62. Правительство указывает, что украинское законодательство
предусматривает целый ряд гарантий беспристрастности и
независимости судов и их судей в том, что касается способа
назначения и финансирования их деятельности. Оно добавляет, что
законодательство предусматривает также гарантии для судов
относительно внешнего давления.
63. Правительство считает, что сведения, предоставленные
заявителем, недостаточны для сомнений, касающихся
беспристрастности и независимости судебных органов, имеющих
отношения к данному процессу. Оно утверждает, что согласно
действующему законодательству, Президент Украины обязан
реагировать на любое обращение граждан Украины и принимать решение
вследствие этого обращения в соответствии с законом. Кроме того,
резолюции Президента Украины имели цель обеспечить принцип
верховенства права, а тот факт, что судья арбитражного суда
Киевской области отказался рассматривать дело, был подтверждением
соблюдения принципа независимости суда.
b) Заявитель
64. В свою очередь, заявитель не отрицает существование в
украинском законодательстве правил, обеспечивающих независимость
и беспристрастность судов. Однако он утверждает, что в юридической
практике соблюдение этих правил не всегда обеспечивается. Он
ссылается на общеизвестные факты финансовой зависимости судебных
органов от бюджета органов местного самоуправления, что было
констатировано Счетной палатой Украины в годовом отчете за 1999
год, и представляет собой "способ влияния на судебные органы и
подчеркивает угрозу, которая нависла над принципом независимости
суда, гарантированным Конституцией ( 254к/96-ВР )".
65. В том, что касается резолюции Президента Украины,
заявитель утверждает, что они в первую очередь были адресованы не
только авторам обращения, но и чиновникам высших эшелонов власти
или судьям, не имеющим никакого отношения к авторам обращения,
среди которых фигурировало имя председателя Высшего арбитражного
суда. Во-вторых, они имели целью не только "гарантировать принцип
верховенства права", но также "защитить интересы граждан Украины".
Заявитель обращает внимание суда на телеграмму, датированную 6
марта 1998 года, в которой глава администрации Луганской области
проинформировал Президента Украины о том, что, несмотря на его
резолюцию от 28 января 1998 года, направленную на защиту интересов
граждан, Высший арбитражный суд отменил постановление от 4 августа
и 14 октября 1997 года и отправил дело на новое рассмотрение. Это,
по его мнению, представляло собой угрозу для нормального
функционирования "Совтрансавто-Луганск" и затрагивало интересы
Украины в пользу России. Глава администрации потребовал от
Президента Украины немедленного вмешательства в рассматриваемое
дело с целью защитить интересы украинского предприятия и граждан
Украины. Более того, в письме от 12 мая 2000 года председатель
арбитражного суда Киевской области выразил сомнение по поводу
возможности гарантий абсолютной беспристрастности судей его суда
во время рассмотрения последними дела заявителя.
66. Заявитель утверждает, что отказ судьи рассматривать дело
имел место 20 мая 1998 года, через день после того, как новая
резолюция Президента Украины (19 мая 1998 г.) с целью "защитить
интересы Украины" была отправлена Председателю Высшего
арбитражного суда. Из этого следует, что 23 июня 1998 года новый
судья вынес решение одновременно по двум делам, не приглашая
стороны представить аргументы и не объясняя мотивы своего решения.
Данное решение было более благоприятно для "национальных интересов
Украины".
2. Об отсутствии публичного слушания в арбитражном суде
Киевской области и Высшем арбитражном суде
a) Правительство
67. Правительство утверждает, что, в соответствии с
юридической практикой суда, гарантии статьи 6 Конвенции
( 995_004 ) применяются к гражданским судебным процессам не так
строго, как к уголовным, и что публичность процесса на уровне
обращения может быть ограничена особыми обстоятельствами дела. Оно
считает, что существуют "особые обстоятельства", позволяющие
ограничить публичность процесса. Во всяком случае, заявитель смог
представить Высшему арбитражному суду в письменной форме все
аргументы, которые он считал необходимыми, и эта судебная
инстанция дала ответы на все поставленные вопросы, а арбитражный
суд первой инстанции провел публичное слушание. Таким образом,
правительство считает, что процесс отвечал требованиям статьи 6
Конвенции.
d) Заявитель
68. Со своей стороны, заявитель указывает, что 9 июня 1998
года рассмотрение дела N 13/10-98 было отсрочено до тех пор, пока
не будет вынесено новое решение относительно дела N 70/10-98, и
что, в соответствии с украинским законодательством, суд должен был
вначале вынести определение о возобновлении производства по делу N
13/10-98, и затем принять решение по этому делу. Тем не менее, 23
июня 1998 года суд высказался по существу дела N 13/10-98,
формально не возобновляя процедуру и не приглашая стороны
представить свои аргументы. Таким образом, заявитель считает, что
в данном случае не была соблюдена публичность.
3. О длительности судебной процедуры
a) Правительство
69. Правительство утверждает, что дело заявителя было очень
сложным с юридической точки зрения, что, в свою очередь, требовало
глубокого анализа всех фактов дела и всех аргументов сторон
государственными судебными органами, как и пояснение положений
действующего законодательства. Важно то, что на каждой стадий
спора именно заявитель, а не государственная власть, давал ход
судебной процедуре, что делало процесс более продолжительным.
Следовательно, правительство утверждает, что продолжительность
судебного процесса объясняется сложностью дела и действиями
заявителя, который неоднократно требовал пересмотра окончательных
решений. Оно утверждает, что срок внутреннего судебного процесса в
данном случае не может быть расценен, как неразумный.
b) Заявитель
70. Заявитель оспаривает тезис правительства. В своих
первоначальных замечаниях он утверждал, что, начиная с июня 1997
года, его дело ожидает решения в судебных органах Украины, которые
вследствие неправильного и противоречивого применения украинского
законодательства, были обязаны много раз пересматривать это дело в
соответствии с указаниями Высшего арбитражного суда. Кроме того,
заявитель указывает, что в последний раз судебный процесс был
возобновлен по инициативе государственных властей, которые выждали
год и два месяца больше установленного срока, чтобы подать протест
на отмену решений, вынесенных раннее. Заявитель указывал на то,
что в течение длительного периода он находился в неопределенной
ситуации в связи с отсутствием окончательного решения и в условиях
неопределенных перспектив окончания внутреннего процесса.
B. Оценка Суда
1. Относительно права заявителя на то, чтобы его дело было
рассмотрено справедливо и публично, независимым и беспристрастным
судом
71. Суд считает, что, учитывая обстоятельства дела, его
анализ должен заключаться в рассмотрении вопроса о том, совместима
ли, в своей совокупности, судебная процедура в украинских судебных
инстанциях с правом заявителя на то, чтобы его дело было
рассмотрено справедливо и публично независимым и беспристрастным
судом в смысле статьи 6 з 1 Конвенции ( 995_004 ). Суд считает, что в контексте настоящего дела прежде всего
необходимо рассмотреть вопрос общего характера, который возникает,
а именно, совместима ли с принципами статьи 6 з 1 Конвенции, в
свете решения по делу Брумареску ("Брумареску против Румынии,
Большая палата, N 28342/95, 28 октября 1999 года), процедура
протеста в том виде, в котором она была предусмотрена в украинском
праве и использована в данном случае, и если да, то в какой
степени.
72. Суд напоминает, что в соответствии со своей постоянной
юриспруденцией, право на справедливый судебный процесс,
гарантированное статьей 6 з 1 Конвенции ( 995_004 ), должно
интерпретироваться в свете преамбулы Конвенции, которая закрепляет
верховенство права как элемент общего достояния договаривающихся
государств. Одним из основополагающих элементов верховенства права
является принцип безопасности юридических связей, который
подразумевает, кроме прочего, что окончательное решение,
вынесенное судом по какому-либо делу, не должно ставиться под
сомнение ("Брумареску против Румынии", з 61).
73. В упомянутом решении по делу Брумареску Суд констатировал
нарушение права заявителя на справедливый процесс по причине того,
что Верховный Суд, на основании заявления, поданного Генеральным
Прокурором, отменил окончательное и бесповоротное решение,
вынесенное в результате судебной процедуры.
74. Суд считает, что настоящее дело является подобным. Он
отмечает в этой связи, что в период разворачивания событий по
делу, Председатель Высшего арбитражного суда, Генеральный Прокурор
или их заместители обладали, в силу статьи 97
Арбитражно-процессуального кодекса ( 1798-12 ), правом обжаловать
окончательное судебное решение путем внесения протеста. Подобное
полномочие имело дискреционный характер, в результате чего
окончательные судебные решения могли быть бесконечно поставлены
под сомнение. В настоящем деле, своим постановлением от 21 апреля 2000
года, Высший арбитражный суд, на основании протеста своего
Председателя, отменил все судебные решения, касающиеся заявителя,
и отправил дела на новое рассмотрение в суд первой инстанции.
75. Суд отмечает, что в настоящем деле, в отличие от дела
Брумареску, в результате внесения протеста Председателем Высшего
арбитражного суда, заявитель получил новую возможность защитить
свои права в судебных инстанциях. И действительно, своим решением от 23 апреля 2001 года,
арбитражный суд Киевской области признал незаконность решений
генерального директора "Совтрансавто-Луганск" относительно
увеличения уставного капитала предприятия и изменения его
уставных документов, а также констатировал, что в результате
принятия этих решений, акции заявителя были обесценены и что права
заявителя руководить предприятием "Совтрансавто-Луганск" и
контролировать его собственность были нарушены. Суд признал также,
что компенсация, полученная заявителем в результате ликвидации
"Совтрансавто-Луганск", не была пропорциональной части капитала,
которой владел заявитель в момент легализации уставных документов
предприятия в январе 1996 года. Суд обязал предприятие "Транс
Кинг", правопреемника "Совтрансавто-Луганск", возместить заявителю
часть собственности, принадлежавшую ему ранее. В то-же время, арбитражный суд Киевской области отклонил
требования заявителя, направленные против "Совтрансавто-Луганск",
без рассмотрения их по сути по причине того, что предприятие было
ликвидировано 8 июня 1999 года, и закрыл производство в этой
части.
76. Однако постановлением от 24 января 2002 года, на
основании, кроме прочего, протеста Генеральной Прокуратуры
Украины, которая изначально не была стороной в споре, Киевский
апелляционный хозяйственный суд отменил решение от 23 апреля 2001
года в части реституции собственности заявителю, подтвердил
решение в части закрытия производства в отношении требований,
направленных против "Совтрансавто-Луганск", и отклонил все
требования заявителя.
77. Таким образом, Суд приходит к выводу о том, что заявитель
смог воспользоваться возобновлением судебной процедуры лишь
временно, и что в настоящее время ни одно из его требований не
признано национальными судебными инстанциями. Кроме этого,
заявитель был окончательно лишен какой-либо возможности судебного
разбирательства своих требований, направленных против
"Совтрансавто-Луганск". Суд считает, что судебная система, предусматривающая
процедуру протеста, а, следовательно, возможность многократной
отмены окончательного судебного решения, что было констатировано в
настоящем деле, сама по себе несовместима с принципом безопасности
юридических связей, который является одним из основополагающих
элементов верховенства права, в смысле статьи 6 параграфа 1
Конвенции ( 995_004 ) и в свете упомянутого решения по делу
Брумареску.
78. Даже предположив, что вышеупомянутые элементы не являются
достаточными для констатации нарушения статьи 6 параграфа 1
Конвенции ( 995_004 ), в данном деле существуют другие элементы,
которые вызывают серьезные сомнения относительно соблюдения права
заявителя на то, чтобы его дело было рассмотрено справедливо и
публично независимым и беспристрастным судом в смысле статьи 6
параграфа 1 Конвенции.
79. Прежде всего, признавая свою ограниченную компетенцию в
вопросе проверки соблюдения внутреннего права (решение по делу
"Бейелер против Италии" (Большая палата), N 33202/96, 5 января
2000 года, з 108), Суд не может не высказать своего сомнения
относительно различности подходов, иногда противоречивых, в
применении и толковании внутреннего права украинскими судебными
инстанциями: Высший арбитражный суд дважды отменял решения
нижестоящих судебных инстанций по причине того, что они
неадекватно применили национальное право, не осуществили
соответствующий и глубокий анализ фактов дела и аргументов
заявителя и что выводы, к которым они пришли, были
преждевременными и противоречивыми (параграфы 17 и 36). Суд отмечает, что после первой отмены судебных решений,
арбитражные судебные инстанции, судя по всему, не приняли во
внимание указания, изложенные в постановлении Высшего арбитражного
суда от 6 марта 1998 года, в то время как, в соответствии с
украинским правом, эти указания являются обязательными для
нижестоящих судов. И хотя Высший арбитражный суд упрекнул
нижестоящие судебные инстанции в том, что они недостаточно изучили
факты дела и аргументы заявителя, арбитражный суд Киевской
области, в двух своих решениях от 23 июня 1998 года,
довольствовался тем, что повторно отклонил иск заявителя без
внесения дополнительных уточнений относительно мотивов такого
решения. Более того, решение суда относительно дела N 13/10-98
было вынесено без предоставления заявителю возможности представить
свои аргументы в рамках публичного слушания (параграф 29).
80. Наконец, Суд может только констатировать многочисленные
акты вмешательства в судебный процесс украинских органов власти
самого высшего уровня. Каковыми бы ни были мотивы, выдвинутые
правительством для оправдания таких актов вмешательства, Суд
считает, что такие акты, учитывая их содержание и форму, в которой
они осуществлялись (параграфы 18, 20, 22 и 24), сами по себе
несовместимы с понятием "независимый и беспристрастный суд" в
смысле статьи 6 параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ). Не намереваясь спекулировать на вопросе о каких-либо
последствиях таких актов вмешательства на течение судебного
процесса, Суд констатирует, что в контексте настоящего дела,
заявитель мог объективно иметь опасения относительно независимости
и беспристрастности судов. Как бы то ни было, такие акты
вмешательства, исходящие от органов исполнительной власти
государства, свидетельствуют о недостатке уважения к самой функции
судебной власти.
81. Суд отмечает, что определением от 2 апреля 2002 года.
Высший хозяйственный суд отклонил кассационную жалобу заявителя
без рассмотрения ее по сути по причине того, что заявитель не
представил подтверждения уплаты Высшему хозяйственному суду
государственной пошлины за рассмотрение жалобы. Суд возвратил
заявителю сумму, уплаченную им в качестве пошлины, и отметил, что
после устранения указанного недостатка заявитель может вновь
представить свою жалобу. Определением от 26 апреля 2002 года,
Высший хозяйственный суд отклонил жалобу заявителя по причине
пропуска одномесячного срока, установленного для ее подачи. Таким образом, Суд отмечает, что кассационная жалоба
заявителя не была рассмотрена по сути по причине несоблюдения
предусмотренных законодательством формальностей, что могло бы
привести к выводу о том, что заявителем не исчерпаны внутренние
средства правовой защиты. В то же время, он напоминает, что в
соответствии с его постоянной юриспруденцией относительно правила
об исчерпании внутренних средств правовой защиты, это правило
должно применяться с некоторой гибкостью и без чрезмерного
формализма, оно не требует автоматического применения и не носит
абсолютного характера; контролируя его соблюдение, необходимо
принимать во внимание обстоятельства дела (см., с соответствующими
изменениями, решение по делу "Илхан против Турции" (Большая
палата), N 22277/93, 27 июня 2000 года, з 59). Он считает, что эти
положения применяются, mutatis mutandis, в настоящем деле. В данном деле, Суд приходит к выводу о том, что, хотя в своем
определении от 2 апреля 2002 года Высший хозяйственный суд признал
факт уплаты заявителем государственной пошлины, он отклонил
кассационную жалобу по причине того, что заявитель не представил
подтверждения такой уплаты. Кроме этого, Суд считает, что Высший
хозяйственный суд, указывая, что после устранения формального
недостатка заявитель может вновь подать свою кассационную жалобу,
не мог не знать о том, что одномесячный срок, установленный для
подачи жалобы, будет пропущен. Однако он ни коснулся этого вопроса
в своем определении от 2 апреля 2002 года, ни предоставил
заявителю точный срок для исправления его кассационной жалобы. В
результате своим определением от 26 апреля 2002 года Высший
хозяйственный суд отклонил кассационную жалобу заявителя по
причине пропуски срока. Учитывая такое непоследовательное поведение Высшего
хозяйственного суда, и, принимая во внимание предыдущее поведение
национальных судебных инстанций (параграф 79), Суд считает, что
при таких обстоятельствах было бы чрезмерным формализмом упрекать
заявителя в неудаче его кассационной жалобы.
82. Принимая во внимание акты вмешательства органов
исполнительной власти государства в судебные процедуры, роль,
которую играл протест в этих процедурах, а также совокупность
других элементов, упомянутых выше, Суд приходит к выводу о том,
что право заявителя на то, чтоб его дело было рассмотрено
справедливо и публично независимым и беспристрастным судом, в
смысле статьи 6 параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ), в свете
принципов верховенства права и безопасности юридических связей,
было нарушено. Таким образом, имело место нарушение статьи 6 параграфа 1
Конвенции ( 995_004 ).
2. Относительно права заявителя на то, чтоб его дело было
рассмотрено в разумный срок
83. Принимая во внимание свои предшествующие выводы, Суд
считает, что нет необходимости отдельно рассматривать требование
заявителя относительно длительности судебной процедуры, так как
это требование составляет один из частных аспектов права на
справедливый процесс, предусмотренного статьей 6 параграфа 1
Конвенции ( 995_004 ), которое уже было проанализировано Судом.
III. ОТНОСИТЕЛЬНО ПРЕДПОЛАГАЕМОГО
НАРУШЕНИЯ СТАТЬИ 1 ПРОТОКОЛА N 1
( 994_174 )
84. Ссылаясь на статью 1 Протокола N 1 ( 994_174 ), заявитель
жалуется на то, что вследствие легализации исполкомом Луганска
незаконных решений "Совтрансавто-Луганск", его акции были
обесценены и что в результате он утратил контроль над
деятельностью и имуществом "Совтрансавто-Луганск". Он также
утверждает, что компенсация, полученная им в результате ликвидации
"Совтрансавто-Луганск", не была пропорциональной части капитала,
которая ему принадлежала изначально. Статья 1 Протокола N 1
предусматривает следующее: "Каждое физическое или юридическое лицо имеет право мирно
владеть своим имуществом. Никто не может быть лишен своего
имущества иначе чем в интересах общества и на условиях,
предусмотренных законом или общими принципами международного
права. Однако предыдущие положения никаким образом не ограничивают
право государства вводить в действие такие законы, которые, по его
мнению, являются необходимыми для осуществления контроля над
имуществом в соответствии с общими интересами или для обеспечения
уплаты налогов или других сборов, а также штрафов".
A. Аргументы сторон
1. Правительство
85. Правительство ссылается на украинское законодательство,
по которому владелец предприятия ответственен за соответствие
закону учредительных документов, представленных в государственные
органы регистрации. Оно утверждает, что исполнительный комитет
Луганска как государственный орган, уполномоченный осуществлять
регистрацию учредительных документов и решений
"Совтрансавто-Луганск", не может быть ответственен за содержание
этих документов.
86. Правительство утверждает, что между 1996 и 1998 годами
разные государственные органы много раз осуществляли контроль над
деятельностью "Совтрансавто-Луганск", не констатировав при этом ни
одного "серьезного" нарушения национального законодательства. Во
всяком случае, даже, если бы серьезное нарушение законодательства
имело место, то всю ответственность должно было взять на себя
предприятие "Совтрансавто-Луганск". Роль государства состояла в
осуществлении регистрации решений "Совтрансавто-Луганск" от 18
ноября 1997 года и 17 февраля 1998 года, соответствие актов
регистрации и решений "Совтрансавто-Луганск" закону было
подтверждено судебными органами. Однако, по мнению правительства,
не существует никакой прямой связи между актами регистрации
исполнительного комитета и потерей заявителем контроля над своим
имуществом. Таким образом, право, гарантированное статьей 1
Протокола N 1 ( 994_174 ) не было ущемлено государством. Правительство ссылается на дело "Брамелид и Мальмстром против
Швеции", в котором Европейская Комиссия по правам человека
констатировала, что "принудительная продажа акций, имеющих
экономическую ценность, не является нарушением статьи 1 Протокола
N 1 ( 994_174 )".
2. Заявитель
87. Со своей стороны заявитель указывает, что полномочия
исполнительного комитета в сфере регистрации решений предоставлены
государством и четко регламентированы национальным
законодательством. В соответствии с украинским законодательством,
исполнительный комитет осуществляет функции на основе принципа
верховенства права и в соответствии с процедурой, установленной
законом. Таким образом, исполнительный комитет отвечает за
осуществление своих полномочий, что предусмотрено Конституцией
( 254к/96-ВР ) (статья 56) и законодательством.
88. Более того, заявитель утверждает, что ответственность
исполнительного комитета основывается на положении, в соответствии
с которым он должен отклонить заявление о регистрации, поданное
предприятием, исходя из решения, содержание и форма которого
противоречат закону. Отказ исполнительного комитета регистрировать
решение предприятия составляет только один аспект ответственности
предприятия. Тем не менее, рассматриваемая ответственность не
исключает ответственности исполнительного комитета, который также
должен соблюдать процедуру, предшествующую регистрации. Закон
устанавливает исчерпывающий список документов, которые должны быть
представлены в исполнительный комитет для того, чтобы решение о
внесении изменений в учредительные документы или решение об
увеличении капитала могло быть зарегистрировано и вступило в силу.
Также в исполнительный комитет должен быть представлен протокол
собрания акционеров, в котором указано о принятии рассматриваемого
решения. Этот документ должен быть подписан всеми акционерами. В
данном деле подписи отдельных акционеров должны были быть более
того легализированы нотариусом. Однако исполнительный комитет
зарегистрировал решение об увеличении капитала и внесении
изменений в учредительные документы украинского предприятия, не
требуя вышеуказанных протоколов. В этих условиях исполнительный
комитет должен был отклонить просьбу о регистрации этих решений.
Неосуществление государственного контроля над деятельностью
акционерного общества, предусмотренного законом, возлагает
ответственность на исполнительный комитет. Однако, если
исполнительный комитет осуществляет только функцию регистратора
его полномочия контроля не имеют смысла. Более того, в
соответствии с украинским законодательством, исполнительный
комитет как "государственный орган, отвечающий за свои решения",
может быть юридически поддан критике за свою деятельность или
бездеятельность, при чем возмещение убытков, возникших по причине
противозаконного действия или бездействия исполнительного
комитета, гарантируется в равной степени законом и Конституцией
( 254к/96-ВР ) (статья 56).
89. Заявитель утверждает, что своими неправомерными актами
регистрации исполнительный комитет узаконил решения
"Совтрансавто-Луганск". Более того, он утверждает, что среди всех
государственных органов, осуществляющих контроль над деятельностью
акционерных обществ, самым важным является Государственная
комиссия по ценным бумагам и фондовому рынку, которая занималась
деятельностью "Совтрансавто-Луганск" в марте 1998 года и
констатировала многочисленные нарушения компанией действующего
законодательства. Однако выводы Комиссии, согласно которым
заявитель должен был вмешаться в процесс, не были приняты во
внимание арбитражными судами. Что касается ссылки Правительства на дело "Брамелид и
Мальмстром против Швеции", заявитель указывает, что в его деле
речь идет не о "принудительной продаже акций", его право на
собственность было ущемлено вследствие лишения его контроля над
деятельностью и имуществом "Совтрансавто-Луганск".
B. Оценка Суда
1. Относительно применимости статьи 1 Протокола N 1
( 994_174 )
90. Суд напоминает, что в соответствии со своей постоянной
юриспруденцией, статья 1 Протокола N 1 ( 994_174 ) содержит три
различные нормы; первая, которая закреплена в первой фразе первого
абзаца и носит общий характер, устанавливает принцип уважения
собственности; вторая, которая содержится во второй фразе того же
абзаца, касается лишения собственности и устанавливает некоторые
условия, при которых оно возможно; что касается третьей нормы,
содержащейся во втором абзаце, то она, в частности, признает за
государствами возможность регламентации пользования имуществом в
соответствии с общим интересом. Эти правила не лишены связи между
собой. Второе и третье правило являются частными случаями
вторжения в право собственности; соответственно, они должны
толковаться в свете принципа, закрепленного в первом правиле
(решение по делу "Бейелер против Италии", параграф 98).
91. Суд отмечает, что в своем решении о приемлемости он уже
пришел к выводу о том, что принадлежавшие эаявителю акции
несомненно имели экономическую ценность и являются "имуществом" в
смысле статьи 1 Протокола N 1 ( 994_174 ). Учитывая то, что
правительство не оспаривает тезис, в соответствии с которым
заявитель являлся владельцем спорных акций, Суд констатирует, что
статья 1 Протокола N 1 применима в данном случае.
92. Суд должен также определить, какое положение статьи 1
Протокола N 1 ( 994_174 ) применимо в данном случае. В этой связи Суд напоминает, что "акция предприятия является
комплексной вещью. Она подтверждает, что ее держатель владеет
частью уставного капитала предприятия и имеет определенные права.
Речь идет не только о праве опосредованного контроля над активами,
но также и о других правах, которыми может обладать держатель
акции, в частности, о праве голоса и о праве влиять на
деятельность предприятия" (N 11189/84, "Общество S. и Т. против
Швеции", решение от 11 декабря 1986 года, Решения и отчеты (D.R.)
50, р. 158). Суд отмечает, что в настоящем деле заявитель владел
изначально 49% акций "Совтрансавто-Луганск". Вследствие
многократного увеличения уставного капитала
"Совтрансавто-Луганск", часть капитала, принадлежавшего заявителю,
уменьшилась с 49% до 20,7%. В результате, полномочия заявителя как
держателя акций, а именно, его полномочия управлять предприятием и
контролировать его имущество, претерпели изменения.
93. Учитывая обстоятельства настоящего дела и принимая во
внимание специфику природы имущества, которым владел заявитель,
Суд считает, что данное дело, по причине своей сложности, как по
факту так и по праву, не может быть отнесено ни к одной из
категорий, четко определенных статьей 1 Протокола N 1 ( 994_174 ).
Таким образом, он считает, что необходимо рассматривать настоящее
дело в свете общей нормы данной статьи.
2. Относительно сути статьи 1 Протокола N 1 ( 994_174 )
94. Суд напоминает три нормы, содержащиеся в статье 1
Протокола N 1 ( 994_174 ) (параграф 90). Он отмечает, что в данном
деле не имеет место ни прямое лишение национальными органами
власти имущества заявителя, ни другое вмешательство, сравнимое с
таким лишением.
95. Суд констатирует, что заявитель упрекает государство в
невыполнении своего обязательства по осуществлению эффективного и
соответствующего закону контроля над деятельностью
"Совтрансавто-Луганск", что позволило последнему принять
незаконным образом свои решения об увеличении уставного капитала и
об изменении уставных документов, а затем ликвидировать
предприятие. Суд напоминает, что он ограничен в своей компетенции по
вопросу проверки соблюдения внутреннего права (решение по делу
"Хаканссон и Стюрессон против Швеции" от 21 февраля 1990 года,
серия А N 171, параграф 47) и не имеет цели заменить внутренние
судебные инстанции. Именно на национальные инстанции, в частности
суды, возлагается, в первую очередь, обязанность по толкованию
внутреннего законодательства ("Уейт и Кеннеди против Германии"
(Большая палата), N 26083/94, 18 февраля 1999 года). В то же время, роль Суда заключается в том, чтобы определить,
совместимы ли результаты, к которым пришли национальные судебные
инстанции, с правами, гарантируемыми Конвенцией ( 995_004 ) и
Протоколами к ней.
96. Суд напоминает, что в соответствии со статьей 1
Конвенции ( 995_004 ), каждая договаривающаяся сторона
"обеспечивает каждому лицу, находящемуся под ее юрисдикцией, права
и свободы, определенные в (...) Конвенции". Это обязательство -
обеспечивать эффективную реализацию прав, гарантированных в данном
договоре, - может означать для государства позитивные
обязательства (см., например, решение по делу "X и Y против
Нидерландов" от 26 марта 1985 года, серия А N 91, параграфы
22-23). В таком случае государство не может занимать пассивную
позицию, и тогда "нет места различию между действием и
бездействием" (см. с соответствующими изменениями решение по делу
"Эйри против Ирландии" от 9 октября 1979 года, серия А N 32,
параграф 25). Что касается права, гарантированного статьей 1 Протокола N 1
( 994_174 ), такие позитивные обязательства могут потребовать
осуществления определенных необходимых мер, направленных на защиту
права собственности (см. с соответствующими изменениями, решение
по делу "Лопес Остра против Испании" от 9 декабря 1994, серия A
N 303-C, параграф 55) даже в случаях, когда речь идет о споре
между физическими или юридическими лицами. В частности, это
означает для государства обязательство разработать такую судебную
процедуру, которая была бы снабжена всеми необходимыми
процессуальными гарантиями и позволяла бы национальным судам
эффективно и справедливо рассматривать любой спор, возникающий
между частными лицами.
97. В настоящем деле Суд не может оспорить результаты, к
которым пришли украинские судебные инстанции. Его задача
заключается в том, чтобы проверить, совместима ли форма, в которой
эти судебные инстанции осуществили толкование и применение
внутреннего права, с правом собственности заявителя. В этой связи
Суд может только констатировать серьезные недостатки в смысле
статьи 6 параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ), которыми страдала
судебная процедура, что было зафиксировано Судом в его предыдущих
выводах (параграфы 71-82). Суд считает, что несправедливый характер, который был присущ
судебной процедуре, имеет прямую связь с правом собственности
заявителя. И действительно, неоспоримым является то, что отказ
судебных инстанций подчиниться указаниям Высшего арбитражного
суда, а также существенные различия в подходах, которые
продемонстрировали судебные инстанции разных уровней при
применении и толковании национального права, сделали возможным
многократное возобновление судебной процедуры и таким образом
создали ситуацию постоянной неопределенности относительно вопроса
о законности решений "Совтрансавто-Луганск" и актов исполкома
Луганска. Кроме этого, акты вмешательства органов исполнительной
власти государства в судебные процедуры существенным образом
способствовали этой неопределенности. Наконец, форма, в которой
завершилась судебная процедура (параграф 81), не представляется
совместимой с обязанностью государства реагировать с максимальной
когерентностью на ситуацию, в которой находился заявитель (см. с
соответствующими изменениями решение по делу "Бейелер против
Италии", параграф 120). В результате, заявитель вынужден был
терпеть такую неопределенность в течение периода, на протяжении
которого изначальная стоимость его акций была уменьшена, что
повлекло за собой изменения в полномочиях заявителя управлять
"Совтрансавто-Луганск" и контролировать его имущество (там же,
параграф 110).
98. Принимая во внимание вышеизложенное, Суд приходит к
выводу о том, что форма, в которой протекала и завершилась
судебная процедура, а также ситуация неопределенности, от которой
пострадал заявитель, разорвали "справедливый баланс" между
требованиями публичного интереса и императивами защиты права
собственности заявителя. В результате государство не выполнило
своей обязанности по обеспечению заявителю эффективного
осуществления его права собственности, гарантированного статьей 1
Протокола N 1 ( 994_174 ). Таким образом, имело место нарушение статьи 1 Протокола N 1
( 994_174 ).
IV. ОТНОСИТЕЛЬНО ПРЕДПОЛАГАЕМОГО
НАРУШЕНИЯ СТАТЬИ 14 КОНВЕНЦИИ
( 995_004 )
99. Заявитель считает себя жертвой дискриминационного
поведения со стороны украинских органов власти, которые стремились
"защитить интересы граждан Украины", отстаивая права украинского
предприятия в ущерб прав российского предприятия. В связи с этим,
заявитель жалуется на нарушение статьи 14 Конвенции ( 995_004 ),
которая провозглашает: "Осуществление прав и свобод, изложенных в этой Конвенции,
гарантируется без какой-либо дискриминации по признаку пола, расы,
цвета кожи, языка, религии, политических или других убеждений,
национального или социального происхождения, принадлежности к
национальным меньшинствам, имущественного состояния, рождения или
других обстоятельств".
100. Правительство утверждает, что заявитель обратился в суд
с целью обжалования решений государственных властей, причем
действия государственных судебных органов по отношению к Заявителю
не могут быть расценены как дискриминирующие. Однако, сведения,
поданные заявителем, недостаточны для подтверждения его
требований, основанных на статье 14 Конвенции ( 995_004 ).
101. Принимая во внимание свои выводы относительно статьи 6 з
1 Конвенции ( 995_004 ) и статьи 1 Протокола N 1 ( 994_174 ), Суд
считает, что нет необходимости отдельно рассматривать вопрос о
том, был ли заявитель жертвой дискриминации, противоречащей статье
14 Конвенции, по причине своей национальной принадлежности.
V. ОТНОСИТЕЛЬНО ПРИМЕНИМОСТИ СТАТЬИ 41 КОНВЕНЦИИ
( 995_004 )
102. В соответствии со статьей 41 Конвенции ( 995_004 ): "Если Суд признает факт нарушения Конвенции ( 995_004 ) или
Протоколов к ней, и если внутреннее право соответствующей Высокой
Договорной Стороны предусматривает только частичную сатисфакцию,
Суд в случае необходимости предоставляет потерпевшей стороне
справедливую сатисфакцию".
103. В первую очередь, заявитель утверждает, что сумма
справедливой сатисфакции должна быть установлена, принимая во
внимание особую природу имущества, которое принадлежало ему, а
именно - акции. Как держатель 49% акций "Совтрансавто-Луганск" он
имел право, с одной стороны, на 49% активов этого предприятия, а с
другой - на управление предприятием и контроль над его имуществом
и дивидендами. В результате обесценивания акций заявителя его
правоспособность управления "Совтрансавто-Луганск" была
значительно ограничена и, как следствие, он утратил контроль над
деятельностью предприятия и его имуществом. Позднее, лишенный
возможности влиять на решения "Совтрансавто-Луганск" относительно
имущества, заявитель не мог более помешать руководству предприятия
в массовом масштабе продавать имущество по значительно заниженным
ценам. Таким образом, в результате неправомерных действий
руководства предприятия и исполнительного комитета Луганска не
только доля капитала, принадлежащая заявителю, уменьшилась с 49%
до 20,7%, но также были в значительной мере уменьшены и активы
самого предприятия. В конечном итоге, вследствие ликвидации
компании "Совтрансавто-Луганск", заявитель получил компенсацию,
которая не отвечала доле капитала, принадлежащей ему первоначально
как держателю 49% акций.
104. Заявитель утверждает, что ввиду обстоятельств дела он
имеет право требовать от государства возвращения в порядке
возмещения материального ущерба за нарушение права собственности
части капитала "Совтрансавто-Луганск", первоначально принадлежащей
ему как держателю 49% акций, за минусом компенсации, которую он
получил вследствие ликвидации предприятия, а именно, 9200
американских долларов. В соответствии с этим, он требует 14921674
USD. Заявитель также требует выплаты дивидендов, которые он мог бы
получить в качестве держателя 49% акций. На этом основании
заявитель требует выплаты 1388000 USD.
105. В отношении нарушения прав, гарантированных статьей 6
параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ), заявитель требует выплаты
300000 USD.
106. Заявитель подчеркивает, что вследствие неправомерных
действий руководства компании "Совтрансавто-Луганск" и государства
он потерял контроль над деятельностью и имуществом одной из
наилучших компаний по международным перевозкам Европы. В
результате ликвидации "Совтрансавто-Луганск" он потерял контроль
над огромным рынком на Украине и за рубежом. Заявитель утверждает,
что такая потеря вместе с рядом бесконечных судебных процессов в
судах Украины принесли огромный вред его репутации международного
перевозчика. В качестве возмещения морального ущерба заявитель
требует 1000000 USD.
107. За расходы, понесенные в национальных судах и
Европейском Суде, заявитель требует 153470 USD, что соответствует
расходам за представительство адвокатов, их гонорары и другие
расходы.
108. Заявитель, однако, заявил о готовности рассмотреть
альтернативные возможности возмещения государством ущерба,
причиненного нарушением его прав, гарантированных Конвенцией
( 995_004 ) и Протоколами.
109. Государство утверждает, что методы подсчета активов
"Совтрансавто-Луганск", которые были использованы заявителем для
оценки материального ущерба, являются неправильными. С другой
стороны, оно подчеркивает, что заявитель не может претендовать на
возмещение морального ущерба по той причине, что он уже получил
компенсацию вследствие ликвидации "Совтрансавто-Луганск", и что ни
один суд Украины не признал нарушения его права собственности.
110. Относительно требований заявителя касательно возмещения
морального ущерба правительство утверждает, что они не обоснованы.
Заявитель не может претендовать на то, что он потерял рынок
вследствие ликвидации "Совтрансавто-Луганск" по той причине, что
он никогда не был собственником этой компании. Кроме того, потеря
рынка ни в коем случае не может быть расценена как моральный
ущерб.
111. В том, что касается требования заявителя относительно
возмещения ущерба, причиненного вследствие нарушения статьи 6
параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ), правительство подчеркивает, что
не существует никакой прямой связи между мнимым нарушением и
заявленным ущербом. Невозможно сказать, что решения национальных
судов были бы другими, если бы не имело места мнимое нарушение
статьи 6 параграфа 1. Кроме того, правительство указывает на то,
что вероятная констатация Судом нарушения прав заявителя,
гарантированных статьей 6 параграфа 1, составила бы достаточное
возмещение.
112. Что касается требований заявителя относительно выплаты
расходов и гонораров адвоката, правительство предоставляет решение
этого вопроса мудрости Суда. Однако правительство подчеркивает,
что сумма, указанная заявителем, представляется ему чрезмерно
высокой (завышенной), по крайней мере, по отношению к украинской
действительности. Кроме того, Правительство подчеркивает, что
доказательства заявителем предоставлены не были.
113. Принимая во внимание обстоятельства дела, Суд считает,
что вопрос о применимости статьи 41 Конвенции ( 995_004 ) не готов
к рассмотрению. В результате, необходимо отложить рассмотрение
этого вопроса и разработать дальнейшую процедуру, учитывая
возможность заключения соглашения между государством-ответчиком и
заявителем (статья 75 параграфа 1 регламента ( 980_067 ). Для этих
целей Суд предоставляет сторонам срок в шесть месяцев.
Исходя из этих мотивов, Суд: 1. Отклоняет предварительное возражение правительства; 2. Постановляет единогласно, что имело место нарушение статьи
6 параграфа 1 Конвенции ( 995_004 ); 3. Постановляет шестью голосами против одного, что имело
место нарушение статьи 1 Протокола N 1 ( 994_174 ); 4. Постановляет единогласно, что нет необходимости отдельно
рассматривать вопрос о том, был ли заявитель жертвой
дискриминации, противоречащей статье 14 Конвенции ( 995_004 ), по
причине своей национальной принадлежности; 5. Постановляет единогласно, что вопрос о применимости статьи
41 Конвенции ( 995_004 ) не готов к рассмотрению;
следовательно, а) переносит его рассмотрение в полном объеме; б) приглашает Правительство и заявителя поставить его в
известность в течение шести месяцев о каком-либо соглашении, к
которому они могли бы прийти; в) переносит рассмотрение вопроса о разработке дальнейшей
процедуры и делегирует президенту палаты полномочия по ее
разработке в случае необходимости.
Составлено на французском языке, затем направлено в
письменном виде 25 июля 2002 года в соответствии со статьей 77
параграфов 2 и 3 регламента ( 980_067 ).
Винсент Берже, секретарь
Георг Ресс, председательствующий
К настоящему решению прилагается, в соответствии со статьями
45 параграфа 2 Конвенции ( 995_004 ) и 74 параграфа 2 регламента
( 980_067 ), изложение отдельного мнения г-на Кабрал Баррето
(отсутствует).
"Юридическая практика",
N 32, 07.08.2002,
N 33, 14.08.2002,
N 34, 20.08.2002



вгору