Справа «Луценко проти України» (Заява № 6492/11)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Заява від 03.07.2012
Документ 974_852, поточна редакція — Прийняття від 03.07.2012

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Луценко проти України»
(Заява № 6492/11)

1 серпня 2012 року до тексту цього рішення були внесені зміни
відповідно до правила 81 Регламенту Суду

СТРАСБУРГ
3 липня 2012 року

ОСТАТОЧНЕ
19/11/2012

Офіційний переклад

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Луценко проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:


Дін Шпільманн (Dean Spielmann), Голова,
Марк Віллігер (Mark Villiger),
Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),
Боштьян M. Зупанчіч (Bostjan M. Zupanсic),
Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,
a також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 квітня 2012 року та 26 червня 2012 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено в останню із зазначених дат:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 6492/11 ), яку 21 січня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України - пан Юрій Віталійович Луценко (далі - заявник).

2. Заявника представляли пан І. Фомін та пані В. Теличенко - юристи, які практикують в м. Києві, і пан А. Бущенко - юрист, який практикує в м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані В. Лутковська з Міністерства юстиції України.

3. 5 квітня 2011 року Суд вирішив повідомити Уряд про заяву. Суд також вирішив розглянути заяву в першочерговому порядку (правило 41 ).

4. Заявник і Уряд подали письмові зауваження (підпункт «b» пункту 2 правила 54).

5. 17 квітня 2012 року було проведено публічні слухання в Палаці прав людини в м. Страсбурзі (пункт 3 правила 59).

У засіданні Суду брали участь:


(а) від Уряду



пані В. ЛУТКОВСЬКА,

Уповноважений,


пан Н. КУЛЬЧИЦЬКИЙ,

Юридичний консультант,


пан М. БЕМ,



пан І. ЗІНЧЕНКО,



пан Д. ЛОБАН,

Радники;


(b) від заявника



пан І.ФОМІН,



пані В. ТЕЛИЧЕНКО,

Адвокати,


пані Т. ЦЮКАЛО

Радник.

Суд заслухав виступи пані В. Лутковської, пані В. Теличенко та пана І. Фоміна, а також відповіді пані В. Лутковської та пані В. Теличенко на запитання, поставлені сторонам.

6. Суддя Фура, яка за цей час вибула зі складу Суду, була під час заключного засідання замінена суддею Зупанчічем, який був першим запасним суддею.

ФАКТИ

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Заявник народився в 1964 році та проживає в м. Києві. Він є колишнім Міністром внутрішніх справ України та лідером опозиційної партії «Народна Самооборона».

A. Порушення щодо заявника кримінальної справи

8. 2 листопада 2010 року Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ) порушила кримінальну справу щодо заявника та іншої особи, пана П., за частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України. ГПУ стверджувала, що, з грудня 2007 року до січня 2010 року, коли заявник обіймав посаду Міністра внутрішніх справ України, він незаконно сприяв отриманню його водієм, вищевказаним паном П., різних виплат, пов'язаних з трудовою діяльністю. У той же день слідчим було відібрано у заявника підписку про невиїзд.

9. 5 листопада 2010 року заявнику було офіційно пред'явлено обвинувачення.

10. Під час досудового слідства заявник з'являвся на всі слідчі дії і слідчий не мав жодних скарг щодо його дій.

11. 11 грудня 2010 року ГПУ порушила щодо заявника іншу кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України (перевищення службових повноважень) у зв'язку з тим, що він сприяв наданню його водію, пану П., однокімнатної квартири.

12. Ці дві кримінальні справи було об'єднано в одне провадження (далі - перша кримінальна справа).

13. 13 грудня 2010 року ГПУ закінчила досудове слідство у справі та офіційно пред'явила заявнику обвинувачення щодо обох епізодів. Однак його дії в рамках першого обвинувачення були перекваліфіковані за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України. Заявника було викликано до слідчого для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи щодо нього.

B. Ознайомлення з матеріалами справи

1. Версія подій заявника

14. 15 грудня 2010 року заявнику було надано лише меншу частину матеріалів кримінальної справи для ознайомлення, оскільки, як йому було повідомлено, решти матеріалів на той час не було в наявності (тому що вони перебували в суді - прим. ред.). Слідчий викликав заявника для ознайомлення з матеріалами справи 16 та 17 грудня 2010 року.

15. 17 грудня 2010 року заявник та його захисник з'явились до слідчого для ознайомлення з матеріалами справи. Проте слідчий не надав їм всіх матеріалів справи, посилаючись на той факт, що деякі матеріали все ще знаходились в Печерському районному суді м. Києва. Слідчий вручив заявнику повістку про виклик на 20-24 грудня 2010 року для продовження ознайомлення з матеріалами справи.

16. 20 та 21 грудня 2010 року матеріали справи були, як стверджувалось, не готовими, незважаючи на бажання заявника ознайомитись з ними.

17. 22 грудня 2010 року слідчий повідомив заявника про винесення ним постанови, яка передбачала, що всім обвинуваченим та їх захисникам матеріали справи будуть надаватись лише по одному тому і наступний том буде надаватись після того, як всі вони закінчать ознайомлюватись з попереднім. Він зазначив, що копія опису документів кожного тому буде надана після такого ознайомлення. У той же день захисник заявника звернувся з клопотанням надати йому дозвіл зробити фотографії матеріалів справи на цифрову фотокамеру. У задоволенні його клопотання було відмовлено.

18. 22 та 23 грудня 2010 року заявник та його захисник знайомились з матеріалами справи.

19. 24 грудня 2010 року захисник заявника був зайнятий представництвом клієнта в іншому провадженні, про що він заздалегідь повідомив слідчого.

2. Версія подій Уряду

20. 8 грудня 2010 року заявнику було вручено повістку про виклик його до слідчого 14 грудня 2010 року.

21. 14, 16,17, 20 та 24 грудня 2010 року заявник не з'являвся для ознайомлення з матеріалами справи.

22. 15, 21, 22 та 23 грудня 2010 року заявник з'являвся до ГПУ для ознайомлення з матеріалами справи.

23. 20 грудня 2010 року слідчий виніс постанову про порядок ознайомлення з матеріалами справи. 21 грудня 2010 року заявника було повідомлено про цю постанову.

С. Інші події

24. 18 грудня 2010 року в щотижневій газеті «Дзеркало тижня» було опубліковано інтерв'ю заявника під назвою «Юрій Луценко: «намагаюся менше думати про погане...». У цьому інтерв'ю він заперечував проти всіх обвинувачень щодо нього. Коли його запитали про заяви, зроблені його колишнім заступником, паном К., заявник відповів:

«З невідомих мені причин К. [...] стверджує, нібито я викликав його в кабінет, дав заготовлену від його імені резолюцію і сказав, що він повинен це підписати. Чим це підтверджується? Лише словами переляканої невідомо чим людини...

Чим підтверджуються його слова? Нічим. Усі обвинувачення базуються не на документах, які я підписував, а на нібито даних мною усних вказівках. Залишається таємницею, чому я не давав таких усних вказівок іншим моїм підлеглим та в інших випадках...»

25. 24 грудня 2010 року слідчий ГПУ В. порушив щодо заявника іншу кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем) (далі - друга кримінальна справа). Заявника підозрювали у незаконному наданні дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів щодо фізичної особи. У той же день досудове слідство у першій кримінальній справі було відновлено. Через п'ять днів дві кримінальні справи було об'єднано в одне провадження.

26. 25 грудня 2010 року той самий слідчий підготував подання до Печерського районного суду м. Києва щодо зміни заявнику запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, який йому було обрано у зв'язку з першою кримінальною справою, на взяття під варту. Слідчий стверджував, що заявник не виконує його процесуальні рішення та намагається ухилитись від слідства, зокрема, систематично не з'являється за викликом слідчого у призначений час. Слідчий також зазначив, що 13 грудня 2010 року досудове слідство було закінчено і що заявнику було пред'явлено обвинувачення. 14 грудня 2010 року, коли заявника було викликано до ГПУ для ознайомлення з матеріалами справи, він не з'явився, а відповідно до інформації з Інтернет-джерела, замість цього проводив прес-конференцію.

За твердженнями слідчого, під час прес-конференції заявник:

«... маючи на меті уникнути кримінальної відповідальності за скоєні злочини, спотворити суспільну думку про вчинений ним злочин, дискредитувати органи прокуратури та вплинути на майбутній судовий розгляд справи, по суті давав коментарі стосовно пред'явленого йому обвинувачення.

При цьому Луценко Ю.В. розголошував матеріали досудового слідства, перекручував відому йому інформацію по справі, намагався нав'язати суспільству свою думку про начебто невинуватість і перекласти вину за скоєний злочин на інших, хоча впродовж всього часу проведення досудового слідства Луценко Ю.В. відмовлявся давати будь-які показання по суті пред'явленого йому обвинувачення».

Далі слідчий зазначив у своєму поданні, що заявник не ознайомлювався з матеріалами справи належним чином. За твердженнями слідчого, 15 грудня 2010 року заявнику було надано матеріали справи для ознайомлення та роз'яснено, що він може ознайомлюватись з матеріалами справи щоденно з 9 до 18 години. Проте цього дня заявник ознайомлювався з матеріалами справи лише п'ять хвилин. 16, 17, 20 та 24 грудня 2010 року заявник взагалі не з'являвся, а 21, 22 та 23 грудня він ознайомлювався з матеріалами справи близько двох годин. Крім того, заявник продовжував давати інтерв'ю з метою спотворення суспільної думки та впливу на досудове слідство і судовий розгляд. Слідчий дійшов висновку, що заявнику має бути обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, оскільки він вчинив тяжкий злочин, чинить перешкоди слідству шляхом умисного затягування строків слідства, постійно ухиляється від явки до слідчого, не виконує процесуальні рішення слідчого та чинить тиск на свідків шляхом їх дискредитації і таким чином намагається уникнути кримінальної відповідальності.

27. У той же день перший заступник Генерального прокурора України затвердив вищевказане подання щодо обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

D. Затримання заявника та тримання його під вартою

28. У неділю 26 грудня 2010 року о 12:45 заявника було затримано біля його дому працівниками Служби безпеки України та слідчим ГПУ в рамках другого кримінального провадження.

29. За твердженнями заявника, під час його затримання йому не було повідомлено про підстави його затримання та не було вручено копію постанови про порушення кримінальної справи. Слідчий також відмовив в наданні копії постанови про порушення кримінальної справи захиснику заявника. За твердженнями Уряду, заявнику було вручено копію постанови про порушення другої кримінальної справи щодо нього, але він відмовився підписати її.

30. У протоколі затримання заявника зазначалось, що свідки вказали на заявника як на особу, яка вчинила злочин, і що його взяття під варту було необхідним для того, щоб перешкодити йому ухилитись від слідства або справити негативний вплив на його перебіг, а також виключити можливість продовження ним злочинної діяльності та забезпечити його ізоляцію від суспільства. Було також зазначено, що були інші дані (неуточнені), які давали підстави підозрювати заявника у вчиненні злочину. Протокол затримання також містив посилання на частину третю статті 364 Кримінального кодексу України. Як зазначалось у протоколі, заявник відмовився підписати його.

31. 27 грудня 2010 року заявника було доставлено до Печерського районного суду м. Києва. Захисник заявника дізнався про судове засідання за двадцять хвилин до його початку. На початку засідання захисник заявника звернувся з клопотанням щодо забезпечення присутності представників засобів масової інформації, оскільки затримання заявника мало значне суспільне значення. Прокурор заперечував проти цього клопотання на підставі того, що це судове провадження стосувалось не затримання заявника в рамках другої кримінальної справи, а подання ГПУ щодо зміни заявнику запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд на взяття під варту в рамках першої кримінальної справи. За твердженнями заявника, лише в цей момент він та його захисник дізнались, що судове засідання стосується подання ГПУ щодо зміни заявнику запобіжного заходу, а не підстав його затримання. Заявник скаржився на порушення, допущені під час його затримання, але прокурор неодноразово підкреслював, що його затримання не розглядається в цьому засіданні. Тоді заявник та його захисник звернулись з клопотанням про відкладення судового засідання з метою ознайомлення з поданням ГПУ та матеріалами на його обґрунтування і надання документів щодо особистих обставин заявника. Суд відмовив у задоволенні цього клопотання як необґрунтованого. Суд зазначив, зокрема, що заявник вже пояснив своє особисте становище обставини і що ніхто не заперечував їх достовірність.

32. Суд задовольнив подання та постановив обрати щодо заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту, погодившись з обґрунтуванням, наведеним ГПУ, та встановивши, що особисте становище заявника не перешкоджає триманню його під вартою; що він ухилявся від виконання процесуальних дій та рішень слідчого; що він обвинувачувався у вчиненні злочину, за який передбачається покарання у вигляді позбавлення волі строком від семи до дванадцяти років-1, що він не визнав своєї вини і що він може особисто або через інших осіб перешкоджати виконанню процесуальних рішень та впливати на свідків. Суд також відмовив в задоволенні письмового клопотання семи народних депутатів щодо передачі заявника на їх особисту поруку.

__________
-1 Редакцію було змінено 1 серпня 2012 року: замість слів «трьох до семи» зазначено «семи до дванадцяти».

33. Захисник заявника подав до апеляційного суду м. Києва апеляцію на постанову від 27 грудня 2010 року, вважаючи її необґрунтованою. У своїй апеляції він стверджував, inter alia, що заявник не порушував дану ним підписку про невиїзд, що ознайомлення з матеріалами справи є правом заявника, а не його обов'язком, і що слідчий не надав йому всіх матеріалів справи та свідомо обмежив його право на доступ до матеріалів справи. Захисник також стверджував, що ані він, ані його підзахисний не знали підстав його затримання до судового розгляду і що суд відмовився відкласти судове засідання, тим самим поставивши їх в несприятливе становище, що порушує принцип рівності сторін. Він скаржився, що не було жодних доказів або даних про те, що заявник буде намагатись ухилитись від виконання процесуальних рішень слідчого або перешкоджати проведенню досудового слідства. Захисник також зазначив, що суд першої інстанції посилався на те, що заявник не визнає своєї вини та відмовився давати показання, як на підстави його затримання, що порушило конституційні права заявника.

34. 5 січня 2011 року апеляційний суд м. Києва відмовив в задоволенні апеляції та залишив постанову суду першої інстанції без змін. Він відмовив в задоволенні скарги заявника як такої, що не підтверджується матеріалами справи. Суд також відмовив в задоволенні письмового клопотання двадцяти дев'яти народних депутатів, підтримуваного Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, щодо передачі заявника під грошову заставу або на їх особисту поруку.

35. 16 лютого 2011 року Печерський районний суд м. Києва продовжив строк тримання заявника під вартою до чотирьох місяців. Апеляційний суд м. Києва залишив цю постанову без змін.

36. 21 квітня 2011 року апеляційний суд м. Києва продовжив строк тримання заявника під вартою до п'яти місяців. Суд зазначив, що незважаючи на той факт, що заявник закінчив ознайомлюватись з матеріалами справи, все ще мають бути проведені слідчі дії за участю співобвинуваченого заявника, пана П., та захисників. Суд також зазначив, що відсутні підстави для зміни обраного заявнику запобіжного заходу, беручи до уваги тяжкість пред'явлених йому обвинувачень, його сімейний стан та стан здоров'я.

37. 23 травня 2011 року Печерський районний суд м. Києва залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту без встановлення жодних строків.

38. 27 лютого 2012 року заявника було визнано винним та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки з конфіскацією майна.

39. 16 травня 2012 року апеляційний суд м. Києва залишив вирок суду першої інстанції без змін. Заявник подав касацію і це провадження все ще триває.

II. ВІДПОВІДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

А. Відповідне законодавство та практика

1. Конституція України

40. Відповідні положення Конституції України передбачають таке:

Стаття 19

«...Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Стаття 29

«Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і [тоді] тільки на підставах та в порядку, встановлених законом....

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого».

Стаття 34

«Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань...».

Стаття 62

«Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду...».

Стаття 63

«Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом...».

2. Кримінальний кодекс України

41. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 191
Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

«1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні...

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем...

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах...

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна».

Стаття 364
Зловживання владою або службовим становищем

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби [держави], якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб...

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки...

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з Конфіскацією Майна.

Стаття 365
Перевищення влади або службових повноважень

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб...

2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, ...

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України

42. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 43
Обвинувачений і його права

«... Обвинувачений має право ... ознайомлюватися після [закінчення] досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи...».

Стаття 43-1
Підозрюваний

«... Підозрюваний має право ... вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги надії і рішення ... слідчого.

Стаття 48
Обов'язки і права захисника

«... З моменту допуску до участі у справі захисник має право:

...

(3) ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після [закінчення] досудового слідства - з усіма матеріалами справи...».

Стаття 106
Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину

«Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

(1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

(2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

(3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав [затримання], мотивів [затримання], дня, години, року, місяця [затримання], місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання-2. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.

__________
-2 Редакція пункту було змінено 1 серпня 2012 року: замість слів «до першого допиту» зазначено «з моменту затримання»

Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів...

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

(1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цієї статті;

(2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою; [або]

(3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затримання до суду скарга затриманого негайно надсилається начальником місця досудового ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165-2 цього Кодексу. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.

Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для досудового ув'язнення, начальник місця досудового ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання».

Стаття135
Обов'язковість явки обвинуваченого

«Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк. В разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу...».

Стаття 142
Роз'яснення обвинуваченому його прав на слідстві

«При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому, що він під час провадження досудового слідства має право:

(2) давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

(6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;

(7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства...».

Стаття 148
Мета і підстави застосовування запобіжних заходів

«Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується».

Стаття 150
Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу

«При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують».

Стаття 151
Підписка про невиїзд

«Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібранні від нього підписки про невиїзд».

Стаття 165-2
Порядок обрання запобіжного заходу

«На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

(1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав; [або]

(2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді».

Стаття 218 (у редакції станом на час подій)
Оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи

«Визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку і виконавши вимоги статті 217 цього Кодексу, слідчий зобов'язаний оголосити обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника...

Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи. При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений вправі робити виписки з матеріалів справи і порушувати клопотання. Якщо в справі притягнуто декількох обвинувачених, слідчий повинен пред'явити кожному з них усі матеріали слідства...

...Матеріали досудового слідства пред'являються для ознайомлення підшитими і пронумерованими. Під час пред'явлення матеріалів досудового слідства слідчий зобов'язаний на вимогу обвинуваченого вручити йому засвідчену належним чином копію опису матеріалів кримінальної справи...

Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи».

4. Практика національних судів

43. Уряд надав два рішення національних судів, якими особам було присуджено відшкодування за незаконне тримання їх під вартою.

44. Ухвалою від 17 січня 2007 року апеляційний суд Одеської області присудив відшкодування шкоди особі, яку було затримано 22 листопада 2005 року, але звільнено наступного дня після втручання прокурора, який встановив незаконність затримання особи та скасував постанову міліції про затримання. 5 грудня 2005 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області виніс постанову, якою підтвердив незаконність затримання.

45. Рішенням від 11 жовтня 2007 року апеляційний суд м. Києва присудив відшкодування шкоди особі, яка 7 та 8 липня 2002 року протягом двадцяти двох годин трималась під вартою у відділі міліції без документування такого затримання і яку потім було звільнено. У цій справі 25 травня 2006 року той же апеляційний суд визнав тримання особи під вартою незаконним, оскільки її затримання та тримання під вартою не відповідало статті 106 Кримінально-процесуального кодексу України.

В. Відповідні міжнародні документи

1. Звіти Державного департаменту США про стан дотримання прав людини у країнах світу

46. В звітах Державного департаменту США про стан дотримання прав людини у країнах світу (далі - Звіти) за 2010 рік (опублікований 8 квітня 2011 року) стосовно України зазначалось таке:

«d. Свавільний арешт або затримання

Конституція та закони забороняють свавільний арешт і затримання; проте на практиці ці проблеми залишаються актуальними.

Після призначення 4 листопада нового Генерального прокурора різко зросла кількість звинувачень, висунутих проти опозиційних політиків, що було схожим на вибіркове і політично вмотивоване переслідування з боку адміністрації Януковича. В період від 1 листопада до 31 грудня прокуратура висунула звинувачення проти колишнього Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко та ще більше восьми високопосадовців з її уряду за зловживання владою та/або нецільове використання державних коштів під час перебування на посаді. Допити звинувачених осіб у прокуратурі, які нерідко тривали по декілька годин на день протягом кількох днів, а також відмова змінити запобіжний захід на підписку про невиїзд у деяких випадках ще більше загострили враження про політично вмотивоване переслідування (див. розділ 4). Влада наполягала, що кримінальні переслідування не були спрямовані проти опозиції, і що водночас відбувалися розслідування проти членів правлячої партії; однак, лише за декількома винятками, мова йшла про кар'єрних чиновників низького рівня.

12 грудня УГСПЛ [Українська Гельсінська спілка з прав людини] та Харківська правозахисна група оприлюднили спільну заяву, в якій заявили, що кримінальне переслідування спрямоване проти членів опозиції. Як наслідок, «вибіркове кримінальне переслідування виключно представників опозиції є фактично використанням кримінального судочинства для політичних цілей. Така практика суперечить демократичним цінностям, заснованим на рівності усіх перед законом, та підриває підвалини кримінального судочинства,» - йдеться у заяві.

26 грудня міліція затримала в Києві колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка за підозрою у розкраданні державного майна, зловживанні службовим становищем і використанні підроблених документів. Апеляційний суд відхилив його прохання про зміну запобіжного заходу на підписку про невиїзд та підтримав подання прокуратури про арешт Луценка на два місяці. Вітчизняні спостерігачі від правозахисних груп та опозиційні оглядачі назвали арешт Луценка політично вмотивованим, зважаючи на адміністративну природу злочинів, в яких його підозрюють. Луценко заявив, що прокуратура знехтувала його конституційними правами протягом всього слідства, зокрема, обмежувала доступ та не давала часу на вивчення матеріалів справи, а також створювала інші «штучні бар'єри», щоб не дати йому реалізувати своє право на ознайомлення зі справою...».

2. Резолюція Європейського Парламенту від 9 червня 2011 року щодо України: справи Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду

«Європейський Парламент,

... G. враховуючи те, що дванадцять колишніх високопосадовців з уряду Тимошенко тримаються під вартою, включаючи колишнього Міністра внутрішніх справ і одного з лідерів партії «Народна Самооборона» Юрія Луценка, якого було обвинувачено у зловживанні владою та розтраті коштів та затримано 26 грудня 2010 року за стверджуване небажання співпрацювати з органами слідства, та колишнього першого заступника Міністра юстиції Євгена Корнійчука, якого було затримано 22 грудня 2010 року за обвинуваченням у порушенні законодавства щодо процедури державних закупівель юридичних послуг,

Н. враховуючи те, що пана Луценка не було звільнено з-під варти після початку судового процесу над ним 23 травня 2011 року, не зважаючи на те, що затримання на підставі стверджуваного небажання співпрацювати в розслідуванні його справи є надзвичайно непропорційним заходом,

І. враховуючи те, що у попередній доповіді Датського Гельсінського комітету з прав людини щодо справ Луценка і Корнійчука наводиться велика кількість порушень Європейської конвенції з прав людини...

N. враховуючи те, що ЄС продовжує наголошувати на необхідності поваги до верховенства права, що включає в себе справедливі, безсторонні і незалежні судові процеси при одночасному уникненні небезпеки спровокувати відчуття вибірковості застосування заходів правосудця, та оскільки ЄС вважає ці принципи особливо важливими для країни, яка бажає глибших договірних відносин, заснованих на політичній асоціації,

1. Наголошує на важливості забезпечення максимальної прозорості цих розслідувань та судових розглядів, а також застерігає проти можливого застосування кримінального закону як засобу досягнення політичних цілей;

2. Занепокоєний зростанням вибіркового переслідування діячів політичної опозиції в Україні, а також непропорційністю застосовуваних заходів, особливо у справах пані Тимошенко і колишнього Міністра внутрішніх справ пана Луценка, та звертає увагу на те, що пан Луценко перебуває під вартою з 26 грудня 2010 року; висловлює свою підтримку Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Ніні Карпачовій, яка звернулась до Генеральної прокуратури України з проханням розглянути можливість застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою...

4. Наголошує, що розслідування, які тривають щодо відомих політичних лідерів України, не повинні перешкоджати їхній активній участі у політичному житті країни, зустрічам із виборцями та відрядженням за кордон на міжнародні зустрічі, і тому закликає українську владу скасувати підписку про невиїзд, яка стосується поїздок всередині та за межі країни, щодо Юлії Тимошенко та інших ключових політичних фігур...»

3. Звіт «Freedom House» щодо стану демократії та захисту прав людини в Україні

47. У квітні 2011 року міжнародна громадська організація «Freedom House» опублікувала вищевказаний звіт під назвою: «Б'ючи на сполох: на захист демократії в Україні». Відповідні витяги звіту говорять про таке:

«Корупція

...урядова антикорупційна кампанія не викликає довіри. Влада вказує на судове переслідування колишнього прем'єр-міністра Тимошенко та колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка як сигнал того, що терпіти корупцію ніхто не буде і що політики не є над законом. Проте, ці справи сконцентровані не на звинуваченнях в особистому збагаченні, а на адміністративних зловживаннях. Уряд правильно зазначає, що ці переслідування є потужним сигналом, але цей сигнал у дійсності є попередженням іншим майбутнім опозиційним діячам не кидати виклик владі...

Судова влада

Уряд Януковича проголосив судову реформу одним зі своїх головних пріоритетів. На карту поставлено багато, позаяк одним із найсерйозніших звинувачень у бік влади є те, що вона використовує систему правосуддя, зокрема Генеральну прокуратуру та СБУ, щоб покарати політичних опонентів. Можливо жодне інше питання не спричинювало стільки уваги та критики всередині України та з боку міжнародного співтовариства, ніж таке вибіркове переслідування, особливо стосовно колишнього Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко та її соратників. Рівень занепокоєння змусив США й інші західні посольства, а також посадових осіб у Брюселі зробити публічні заяви щодо цього. Справа Тимошенко є найвідомішим випадком, але звинувачення також було висунуто проти майже десяти інших представників її уряду, в тому числі колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та колишнього заступника голови НАК «Нафтогаз України» Ігоря Діденка. Звинувачення, висунуті проти них, хоча й не є безпідставними, на думку багатьох спостерігачів, є зловживанням судовим процесом. Це не означає, що уряд і Генпрокуратура не повинні активно розслідувати всі випадки корупції чи що колишні високопосадовці повинні мати недоторканість від справедливого судового розгляду. Але влада передусім зобов'язана забезпечити справедливий розгляд цих справ, що вона часто не спроможна була зробити. Уряд і Генпрокуратура, передбачаючи таку критику, зауважують, що більше 350 нинішніх чиновників перебувають під слідством або звинувачені в корупційній діяльності. Але жоден із цих людей, одначе, не має досить сили чи впливу, щоб припустити, що судовий процес буде чесним і неупередженим. Найвищим посадовцем нинішньої влади, який зараз перебуває під слідством у Києві, є Богдан Преснер, колишній заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища в уряді Януковича.

І хоча уряд заперечує вибірковість переслідування, він розуміє, що принаймні таке враження може скластися. Як зауважив один із посадовців, представники судової влади «не мають поводитися так, як поводилися останнім часом». Він же порівняв нинішню ситуацію зі становищем, яке було до «помаранчевої революції», і висловив занепокоєння тим, що судова система «погоджується виконати будь-яке прохання правоохоронців». Справді, чимало експертів мають стійке враження, що судова система не є системою стримувань і противаг виконавчій владі. Такі побоювання було посилено висловлюваннями голови Конституційного Суду, що, як повідомляється, заявив, що Янукович може «завжди розраховувати на лояльність суду», або високопосадовця правоохоронних органів, який сказав, що Янукович «може розраховувати на нас»...

Висновки та рекомендації

... В цьому дусі, задля відвернення подальшого відходу від демократії в Україні та заради підтримки конструктивних ініціатив, що походять як від влади, так і з-поза неї, група експертів рекомендує наступне:

• Для Президента Януковича та його уряду (адміністрації):

• Зупинити політично мотивовані переслідування, що їх проводить Генеральна прокуратура проти колишніх провідних політиків, водночас проводити таку, що заслуговує на довіру і сприяє підзвітності, антикорупційну кампанію...».

4. Правовий моніторинг в Україні, проведений Дамським Гельсінським комітетом з прав людини

48. 28 квітня 2011 року Данський Гельсінський комітет з прав людини опублікував «Попередню доповідь щодо процесів проти колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та колишнього першого заступника Міністра юстиції Євгена Корнійчука» як частину свого правового моніторингу в Україні. Відповідні частини доповіді говорять про таке:

«…

Завданням моніторингу зазначених кримінальних справ не є встановлення винуватості чи невинуватості обвинувачених. Україна займає досить високі позиції у міжнародних рейтингах корупційності, тому будь-яка чесна спроба боротьби з корупцією вітатиметься міжнародною спільнотою, навіть якщо її об'єктами стануть політики з попереднього режиму. Спокійна передача влади від одного уряду до іншого, однак, є настільки важливим елементом функціонуючої демократії, а кримінальне переслідування стількох членів колишнього уряду є настільки рідкісним навіть для цієї частини світу, що чинна влада повинна розуміти і приймати міжнародний скептицизм щодо її мотивів. Це особливо актуально з огляду на те, що, як вважається, чинна влада має доволі погані показники в боротьбі з корупцією та може мати очевидну зацікавленість в усуненні провідних політичних опонентів від участі в наступних виборах.

Справа проти Юрія Луценка

У 1991-2006 роках Юрій Луценко був членом Соціалістичної партії України, у 2006 він створив Партію «Народна Самооборона». У 2005-2006 та 2007-2010 pp. він був Міністром внутрішніх справ. Наразі він є заступником головного редактора газети «Сільські вісті».

Під час роботи пана Луценка в Міністерстві проти тодішніх опозиційних політиків, між ними і теперішнього Віце-прем'єр-міністра Бориса Колеснікова та покійного колишнього губернатора Харківської області Євгена Кушнарьова, було порушено кримінальні справи, а їх самих було взято під варту. Крім того, було проведено обшук в офісі олігарха та депутата від Партії регіонів Ріната Ахметова.

Справу проти пана Луценка було порушено 2 листопада 2010 року. 5 листопада 2010 року до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

13 грудня 2010 р. обвинувачення було змінено, а досудове слідство оголошено завершеним у той же день. Матеріали досудового слідства становили 47 томів справи. Кінцеві обвинувачення стосувалися порушення частини п'ятої статті 191 (привласнення державного майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем організованою групою) та частини третьої статті 365 (перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) Кримінального кодексу за такі інкриміновані дії:

1. незаконне присвоєння водію пана Луценка міліцейських звань, що призвело до збитків державі через вищу заробітну плату та інші виплати;

2. дозвіл на виділення коштів для організації щорічного святкування Дня міліції у 2009 році в порушення постанови уряду, що забороняла подібні витрати;

3. перевищення повноважень на посаді Міністра у зв'язку з проведенням зовнішнього спостереження за водієм колишнього Голови Служби безпеки, якого підозрювали у причетності до отруєння колишнього Президента пана Ющенка.

24 грудня 2010 року досудове слідство було поновлено.

Пана Луценка заарештували 26 грудня 2010 року за порушення статті 135 Кримінально-процесуального кодексу України, а саме - ухилення від ознайомлення з матеріалами справи у час, встановлений слідчим. Пан Луценко не з'являвся до слідчого декілька разів, посилаючись на зайнятість свого адвоката в іншій кримінальній справі, а у дні, коли він таки з'являвся, його звинувачують в тому, що він навмисно затягував цей процес. Крім того, він нібито поширив у ЗМІ інформацію, отриману під час досудового слідства в його кримінальній справі.



вгору