Справа "Беньямінсон проти України" (Заява N 31585/02)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа від 26.07.2007
Документ 974_283, поточна редакція — Прийняття від 26.07.2007

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Беньямінсон проти України"
(Заява N 31585/02)
Страсбург, 26 липня 2007 року

Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2
статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати редакційним
виправленням.
У справі "Беньямінсон проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи
палатою, до складу якої увійшли: п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова, пані С.Ботучарова (S.Botoucharova), п. В.Буткевич (V.Butkevych), пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska), п. Р.Маруст (R.Maruste), п. М.Віллігер (M.Villiger), судді, та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції, після обговорення в нарадчій кімнаті 3 липня 2007 року, виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена за заявою (N 31585/02), поданою проти
України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція)
громадянином України п. Олександром Ісаковичем Беньямінсоном
(далі - заявник) 26 липня 2002 року.
2. Заявник помер 14 листопада 2004 року. 5 лютого 2005 року
його дружина і єдина спадкоємиця, пані Надія Степанівна Черкасова,
виявила бажання підтримати заяву та продовжити розгляд справи у
Суді від імені заявника. Уряд України (далі - Уряд) представляв
його Уповноважений - п. Юрій Зайцев.
3. 7 грудня 2005 Суд вирішив надіслати заяву Уряду на
комунікацію. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції
( 995_004 ) Суд вирішив одночасно розглядати питання щодо
прийнятності та суті заяви.
ФАКТИ
4. Заявник народився в 1943 році і проживав у місті
Сімферополь.
А. Кримінальна справа проти заявника
5. 9 грудня 1998 року було порушено кримінальну справу проти
заявника за обвинуваченням його у шахрайстві та підробку
документів. Заявника підозрювали у тому, що під час процедури
розлучення він підробив підпис своєї екс-дружини на заяві про
розлучення та замість неї привів на судове засідання іншу жінку.
Все це було зроблено нібито з наміром отримати виключне право
власності на майно, що було набуте за час шлюбу.
6. 15 грудня 1998 року заявника затримали та помістили до
ізолятора тимчасового тримання.
7. 16 грудня 1998 року прокурор м. Алушта виніс постанову про
взяття заявника під варту.
8. 21 грудня 1998 року колишня дружина заявника була визнана
потерпілою у провадженні.
9. 13 січня 1999 року, розглянувши клопотання адвоката
заявника про звільнення з-під варти, Алуштинський міський суд
вирішив звільнити заявника під підписку про невиїзд.
10. 21 січня 1999 року слідчий СВ Алуштинського МВ УМВС в
АР Крим (далі - слідчий), призначений для ведення справи, зупинив
провадження у справі до 11 лютого 1999 року у зв'язку з хворобою
заявника.
11. Протягом деякого часу заявник знаходився у списку осіб,
що розшукуються, у зв'язку з тим, що він не реагував на повістки
слідчого. У період між 14 червня та 8 липня 1999 року провадження
у справі було зупинено, оскільки заявник не з'являвся на допит.
12. 9 липня 1999 року попереднє слідство було закінчено та
заявникові було надано доступ до матеріалів справи. Під час
слідства слідчий органів внутрішніх справ допитав десять свідків
та отримав висновок експерта з приводу того, чи підробив заявник
підпис потерпілої на заяві про розлучення.
13. Заявник закінчив вивчення матеріалів справи 19 липня
1999 року. Деякий час у серпні 1999 року він знаходився у списку
осіб, що розшукуються, оскільки він не з'явився у призначений йому
час для ознайомлення з матеріалами справи.
14. 20 жовтня 1999 року суддя Ялтинського міського суду
призначив справу за обвинуваченням заявника у шахрайстві та
підробці документів.
15. Слухання у справі, призначене на 22 жовтня 1999 року,
було перенесене у зв'язку з хворобою адвоката заявника.
16. Ялтинський міський суд відмінив слухання, призначене на
17 листопада та 10 грудня 1999 року, у зв'язку з неявкою
потерпілої та свідка.
17. 24 лютого 2000 року прокуратура Автономної Республіки
Крим (далі - прокуратура АРК) поінформувала заявника про те, що у
відповідь на його скаргу слідчому органів внутрішніх справ, який
займався справою на стадії досудового слідства, було винесено
догану за затримку у розслідуванні справи.
18. Слухання, призначене на 29 березня 2000 року, було
перенесено за клопотанням заявника.
19. Ялтинський міський суд не зміг провести слухання,
призначене на 19 квітня 2000 року, оскільки суддя був у
відрядженні в іншому місці.
20. 11 травня 2000 року Ялтинський міський суд вирішив, що
необхідно провести подальші досудові слідчі дії, та направив
справу прокурору міста Ялти.
21. У період між 20 та 29 червня 2000 року провадження у
справі було зупинено у зв'язку з тим, що заявник не з'являвся до
слідчого відділу, а потерпіла тимчасово перебувала у Федеративній
Республіці Німеччина.
22. У невизначену дату в червні 2000 року слідчий органів
внутрішніх справ виніс постанову, стверджуючи, що заявник
відмовився брати участь у подальшому розгляді справи та повідомив
свою нову адресу у місті Сімферополі.
23. 3 липня 2000 року слідчий виніс постанову про
встановлення органами внутрішніх справ місцезнаходження потерпілої
та свідків.
24. З 22 липня 2000 року до невизначеної дати у серпні
2000 року прокуратура м. Алушти вивчала матеріали справи.
25. Тим часом 27 липня 2000 року слідчий видав доручення про
встановлення органами внутрішніх справ місцезнаходження заявника.
26. 30 серпня 2000 року слідчий провів допит потерпілої.
31 серпня 2000 року він вирішив зупинити провадження у справі на
підставі того, що потерпіла виїхала на постійне місце проживання
до Білорусії.
27. У невизначену дату на початку жовтня 2000 року
прокуратура м. Алушти порушила дисциплінарне провадження проти
слідчого за необґрунтовану затримку провадження у справі.
28. 10 жовтня 2000 року було призначено нового слідчого у
справі заявника. Того ж самого дня слідчий закінчив провадження у
справі стосовно звинувачення у шахрайстві, але продовжив слідство
стосовно звинувачення у підробці документів.
29. 28 листопада 2000 року прокуратура АРК скасувала
постанову слідчого від 10 жовтня 2000 року.
30. 12 грудня 2000 року справу було передано іншому слідчому.
21 грудня 2000 року знов було призначено іншого слідчого у справі.
31. Розслідування було розпочато 4 січня 2001 року.
32. Постановою від 10 січня 2001 року слідчий закрив
кримінальне провадження у справі, оскільки його розгляд відбувався
після спливу строку притягнення до кримінальної відповідальності.
33. 23 січня 2001 року прокуратура м. Алушти скасувала цю
постанову. Розслідування було розпочато 21 лютого 2001 року.
34. У період між 15 березня та 3 травня 2001 року слідчий
зупинив провадження у справі, оскільки вона підлягала закриттю у
зв'язку з примиренням сторін. В останню зазначену дату слідчий
вирішив закрити провадження у справі у зв'язку із зазначеним вище.
35. У невизначену дату до 9 червня 2001 року прокуратура
м. Алушти скасувала постанову слідчого від 3 травня 2001 року.
36. 10 червня 2001 року слідчий видав доручення про
встановлення органами внутрішніх справ місцезнаходження
потерпілої.
37. 20 червня 2001 року слідчого було повідомлено про те, що
потерпіла виїхала на постійне місце проживання до Республіки
Білорусь.
38. З 16 червня по 18 липня 2001 року провадження у справі
було призупинено у зв'язку з примиренням сторін. У зазначену вище
дату слідчий допитав свідка.
39. З 16 червня по 20 липня 2000 року слідчий допитав
чотирьох із десяти свідків, на показаннях яких базувався
обвинувальний висновок від 21 серпня 1999 року. 13 липня 2001 року
слідчий направив запит до органів внутрішніх справ Республіки
Білорусь щодо встановлення місцезнаходження потерпілої, щоб
вручити їй виклик, який зобов'язує її прийти та дати показання.
40. У період між 20 липня та 17 вересня 2001 року провадження
у справі знов було зупинено у зв'язку з примиренням сторін.
41. 17, 18 та 23 вересня 2001 року слідчий допитав трьох із
десяти свідків, які були залучені до провадження.
42. 8 жовтня 2001 року слідчий органів внутрішніх справ
передав справу до суду з клопотанням про закриття кримінальної
справи у зв'язку із закінченням строку притягнення до кримінальної
відповідальності.
43. 12 жовтня 2001 року прокуратура м. Алушти звернулась до
суду з клопотанням про повернення матеріалів справи та призначила
подальше розслідування.
44. 22, 27 жовтня та 10 грудня 2001 року слідчий допитав
потерпілу.
45. 21 грудня 2001 року слідчий закрив провадження у зв'язку
з відсутністю доказів щодо причетності заявника до злочину, у
скоєнні якого його звинувачували.
46. 11 січня 2002 року Генеральна прокуратура України
скасувала постанову слідчого від 21 грудня 2001 року та передала
справу на подальше розслідування до прокуратури АРК.
47. Постановою від 2 лютого 2002 року слідчий закрив
кримінальне провадження проти заявника у зв'язку із відсутністю
доказів та відсутністю складу злочину.
48. 7 лютого 2002 року прокуратура АРК скасувала цю постанову
на підставі того, що слідчий не дотримався вказівок Генеральної
прокуратури України.
49. 3 квітня 2002 року було призначено нового слідчого для
ведення справи. 5 та 9 квітня 2002 року відповідно він повторно
допитав свідка і потерпілу.
50. 20 квітня 2002 року справу було передано іншому слідчому.
51. 22 квітня 2002 року нове досудове слідство було закінчено
і заявнику було дозволено ознайомитись з матеріалами справи.
3 червня 2002 року матеріали справи разом з обвинувальним
висновком були передані до суду міста Ялти для розгляду по суті.
52. 26 червня 2002 року суд міста Ялти провів попередній
розгляд справи. Визнавши попереднє слідство незадовільним, суд
вирішив повернути справу прокурору м. Алушти на додаткове
розслідування.
53. 5 серпня 2002 року був призначений новий слідчий у
справі.
54. 14 серпня 2002 року провадження у справі було зупинено у
зв'язку з тим, що потерпіла не з'явилась. 11 вересня 2002 року
прокуратура м. Алушти скасувала цю постанову.
55. 13 вересня 2002 року прокуратура АРК порушила
дисциплінарне провадження проти слідчого за затримку провадження у
справі.
56. 15 та 25 вересня 2002 року слідчий викликав потерпілу для
дачі показань. Оскільки 9 жовтня 2002 року потерпіла не з'явилась,
слідчий виніс постанову про встановлення органами внутрішніх справ
її місцезнаходження.
57. У період між 10 жовтня та 12 грудня 2002 року провадження
у справі було зупинено за невідомих причин. У зазначену дату
справу було передано іншому слідчому, який повторно допитав
свідка. 13 та 18 грудня 2002 року слідчий допитав потерпілу та
заявника.
58. 24 грудня 2002 року кримінальну справу заявника було знов
передано до суду міста Ялти.
59. Попередній розгляд справи у суді, призначений на
21 лютого 2003 року, було відмінено у зв'язку з тим, що заявник і
потерпіла не з'явились.
60. Слухання у справі були проведені 12 та 17 березня, 2 та
15 квітня, 14, 19 та 26 травня, а також 31 липня 2003 року.
61. У рішенні від 1 серпня 2003 року, за клопотанням
прокурора, суд повернув справу до прокуратури м. Алушти для
подальшого розслідування.
62. Розслідування у справі знов розпочалось 23 жовтня
2003 року. У період між 5 та 17 листопада 2003 року прокуратура
м. Алушти вивчала матеріали справи.
63. 2 грудня 2003 року було призначено нового слідчого у
справі. У період з 4 по 8 грудня 2003 року матеріали справи
знаходились в прокуратурі м. Алушти.
64. 8 грудня 2003 року слідчий закрив провадження у справі на
підставі Закону України "Про амністію" ( 1131-15 ) від 11 липня
2003 року.
65. 9 січня 2004 року заступник прокурора АРК скасував цю
постанову та закрив кримінальне провадження у справі за
обвинуваченням заявника у зв'язку з відсутністю складу злочину.
66. 17 березня 2004 року остання постанова була скасована
Генеральною прокуратурою України.
67. 8 квітня 2004 року слідчий закрив кримінальну справу
проти заявника у зв'язку з відсутністю складу злочину.
Б. Попереднє ув'язнення заявника
68. 15 грудня 1998 року заявник, після того як його було
заарештовано, був відправлений до ізолятора тимчасового тримання
відділу міліції м. Алушти. Протестуючи проти стверджуваного
незаконного ув'язнення, заявник розпочав голодовку, яка тривала
тиждень. Заявник стверджував, що умови тримання у цьому закладі
були неналежними.
69. 23 грудня 1998 року заявник був переведений у
Сімферопольський слідчий ізолятор N 15 (далі - СІЗО).
70. У Суді заявник стверджував, що під час перебування у СІЗО
його було піддано тортурам і такому поводженню, що принижує
гідність. Він стверджував, що умови утримання були абсолютно
незадовільними і самі по собі становили тортури, оскільки протягом
цього періоду він захворів на серйозну хворобу та втратив 20 кг
ваги.
71. Як зазначено вище (див. п. 9), заявника було звільнено із
СІЗО 13 січня 1999 року.
В. Медичні записи
72. 25 січня 1999 року травматолог Алуштинської центральної
міської лікарні провів огляд заявника та знайшов ознаки недавнього
побиття на його щелепі.
73. 1 лютого 1999 року заявника було доставлено до
Алуштинської центральної міської лікарні, де йому було встановлено
діагноз - загострення хронічного дифузного бронхіту.
74. 9 лютого та після 12 лютого 1999 року заявника було
оглянуто та надано лікування в Алуштинському венерологічному
центрі. Йому було встановлено діагноз - короста.
75. Згідно з висновком Республіканського кардіологічного
диспансеру м. Сімферополь, виданого 27 липня 1999 року, заявник
страждав, окрім іншого, на ішемічну хворобу серця, стенокардію,
обструктивний хронічний бронхіт та склероз легень.
76. 3 грудня 1999 року заявник був оглянутий в Алуштинській
центральній міській лікарні, де було виявлено, що заявник страждає
на ішемічну хворобу серця та хронічний бронхіт.
77. З 12 жовтня 2000 року заявника було поставлено на облік у
Сімферопольському туберкульозному диспансері. Відповідно до
висновку, виданого диспансером 23 жовтня 2000 року, 18 липня
2001 року та 5 лютого 2003 року, заявник пройшов амбулаторне
протитуберкульозне лікування. У нього було виявлено активну форму
інфільтративного туберкульозу легень.
78. Згідно з висновками, виданими 17 березня 2002 року та
5 березня 2003 року Республіканським кардіологічним диспансером та
Сімферопольською міською лікарнею N 2 відповідно, заявник все ще
лікувався від хвороб серця, таких як ішемічна хвороба серця та
стенокардія.
79. 14 листопада 2004 року заявник помер. Згідно зі
свідоцтвом про смерть причиною смерті була ділатаційна
кардіоміопатія.
Г. Скарги на дії органів влади
80. У період між 1999 та 2004 роками заявник подавав численні
скарги до органів прокуратури різних рівнів, стверджуючи, що
кримінальна справа проти нього та тримання під вартою були
незаконними і що під час тримання під вартою він зазнав страждань
внаслідок неналежної медичної допомоги. Всі ці скарги були
відхилені.
81. Після того як кримінальну справу проти заявника було
закрито (див. п. 67 вище), у квітні 2004 року заявник звернувся до
районного суду м. Сімферополь з позовом проти Державного
казначейства у Київській області згідно із Законом України "Про
порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними
діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"
( 266/94-ВР ).
82. 25 листопада 2004 року, після смерті заявника, пані
Черкасова звернулась до суду з клопотанням про надання інформації
щодо цивільної справи заявника. У листі від 22 грудня 2004 року
суддя Київського районного суду м. Сімферополь проінформував пані
Черкасову про те, що рішенням, винесеним того самого дня,
провадження було закрито у зв'язку із смертю заявника та у зв'язку
із фактом, що це була особиста заява, яка не могла бути залучена
до провадження.
ПРАВО
I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ
83. Заявник помер 14 листопада 2004 року, у той час як справа
була на розгляді у Суді (див. п. 2 вище). Не піддається сумніву,
що його дружина та єдина спадкоємиця має право підтримувати заяву
від імені заявника, і Суд не бачить підстав вважати інакше (див.,
серед інших авторитетних джерел, Horvathova v. Slovakia,
N 74456/01, пп. 25-27, 17 травня 2005 року).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
84. Заявник скаржився, що він страждав внаслідок неналежного
поводження та незадовільної медичної допомоги під час перебування
під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції ( 995_004 ), яка
передбачає наступне: "Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи
такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".
А. Зауваження сторін
85. Уряд стверджував, що заявник не навів жодних конкретних
фактів та не надав жодних переконливих доказів щодо неналежного
поводження. Вони також посилались на недотримання заявником
правила подачі скарги впродовж шести місяців, передбачених п. 1
статті 35 Конвенції ( 995_004 ), на підставі того, що скарга
заявника про стверджувану неналежну медичну допомогу була подана
після спливу шести місяців з моменту його звільнення з
пенітенціарних закладів.
86. Заявник не погодився з цим.
Б. Оцінка Суду
87. Суд спочатку зауважує, що заявник не надав жодних
конкретних фактів щодо стверджуваного неналежного поводження, від
якого він страждав під час перебування у СІЗО, та не довів, що він
звертався з такими скаргами до національних судів. Зокрема,
заявником не вказано, що у своїй скарзі, поданій відповідно до
Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої
громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового
слідства, прокуратури і суду" ( 266/94-ВР ), він зазначив про
неналежні умови тримання під вартою (див. п. 81 вище).
88. У будь-якому випадку Суд нагадує, що зазвичай період
шести місяців розпочинається від дати постановлення остаточного
рішення в процесі вичерпання національних засобів юридичного
захисту. Однак, коли національні засоби юридичного захисту не є
доступними, шестимісячний період починається з дати, коли мала
місце подія, що, як стверджується, становить порушення Конвенції
(див., серед інших авторитетних джерел, Al Akidi v. Bulgaria
(ухвала), N 35825/97, від 19 вересня 2000 року). У справах, де
існує тривала ситуація, період шести місяців розпочинається від
дати припинення ситуації (див. ухвалу у справі "Коваль проти
України", N 65550/01, від 30 березня 2004 року).
89. Застосовуючи вищезазначені принципи до скарг заявника
щодо стверджуваного неналежного поводження та медичної допомоги,
наданої йому під час тримання під вартою, Суд, допускаючи
відсутність особливих засобів юридичного захисту щодо звернення зі
скаргою на умови ув'язнення, зауважує, що заявника було звільнено
13 січня 1999 року, у той час як заяву було подано до Суду
26 липня 2002 року, тобто на шість місяців пізніше (див. ухвалу у
справі "Худоєров проти Росії", N 6847/02, від 22 лютого
2005 року).
90. Суд далі вважає, що дослідження справи не виявляє
існування будь-яких особливих обставин, які могли б перервати або
призупинити перебіг цього періоду. Зокрема, позови заявника
стосовно цього питання до органів прокуратури не можна розглядати
в якості ефективного засобу юридичного захисту відповідно до
п. 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі
"Мельник проти України" ( 974_049 ), N 72286/01, п. 69, від
28 березня 2006 року). Окрім того, не існує обставин для того, щоб
показати, що заявник не мав можливості подати ці скарги до Суду у
той самий день після його звільнення з-під варти.
91. З цього виходить, що ця частина заяви було надана
невчасно та має бути відхилена відповідно до п. 1 та п. 4
статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
92. Заявник скаржився на несправедливість та надмірну
тривалість кримінального провадження у справі проти нього. Він
посилався на п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), у відповідному
положенні якого сказано: "Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного
строку... судом, який... встановить обґрунтованість будь-якого
висунутого проти нього кримінального обвинувачення..."
А. Прийнятність
1. Справедливий судовий розгляд
93. Заявник скаржився на те, що національні суди позбавили
його можливості на справедливий судовий розгляд справи тому, що
відмовились вислухати свідків та перевірити документи, які він
хотів надати.
94. Суд зауважує, що кримінальне провадження у справі проти
заявника було закінчено винесенням постанови про закриття справи у
зв'язку із відсутністю складу злочину (див. п. 67 вище). За таких
обставин Суд вважає, що заявника не можна вважати жертвою
стверджуваної несправедливості цього провадження (див. ухвалу у
справі I.I.v. Bulgaria, N 44082/98, від 25 березня 2004 року).
95. Із цього виходить, що ця частина заяви є явно
неприйнятною у значенні п. 3 статті 35 Конвенції і, таким чином,
має бути відхилена відповідно до п. 4 статті 35 Конвенції
( 995_004 ).
2. Тривалість провадження
96. Суд зазначає, що скарга заявника стосовно того, що
кримінальне провадження у справі проти нього тривало безпідставно
довго, не є явно необґрунтованою у значенні п. 3 статті 35
Конвенції ( 995_004 ). Суд далі зауважує, що заява не є
неприйнятною за будь-яких інших підстав.
Б. Суть
1. Зауваження сторін
97. Уряд вважав, що справа була достатньо складною,
посилаючись на необхідність отримати висновок експерта стосовно
питання, чи дійсно заявник підробив підпис потерпілої (його
колишньої дружини) на заяві про розлучення, та допитати десятьох
свідків. Уряд також зазначив, що органи державної влади доклали
зусиль для того, щоб прискорити розслідування справи.
98. Уряд далі зауважив, що заявник сприяв продовженню
провадження тим, що не реагував на виклики державних органів і
відмовився надати зразки почерку для відповідної експертизи та
подав значну кількість скарг до органів прокуратури щодо ведення
справи проти нього. Уряд також послався на те, що потерпіла та
свідок не з'явились до слідчих органів та суду.
99. Заявник не погодився.
2. Оцінка Суду
а. Період, який має бути врахований
100. Період, який має бути взятий до уваги у цій справі,
розпочався з відкриття кримінальної справи проти заявника 9 грудня
1998 року (див. рішення у справі "Антоненков та інші проти
України" ( 980_424 ), N 14183/02, п. 40, від 22 листопада
2005 року) та тривав до 8 квітня 2004 року, коли слідчий міліції
закрив цю справу. Таким чином, провадження у справі тривало
5 років та чотири місяці.
б. Розумність тривалості провадження
101. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження має
розглядатись у світлі конкретних обставин справи з урахуванням
критеріїв, встановлених прецедентною практикою Суду, зокрема,
складність справи, поведінка заявника та компетентних органів. В
останньому випадку варто також взяти до уваги те, яке значення ця
справа має для заявника (див., серед інших авторитетних джерел,
рішення у справі "Калашников проти Росії" ( 980_057 ), N 47095/99,
п. 125, ЄСПЛ 2002-VI).
102. Суд зазначає, що розслідування щодо обвинувачення у
шахрайстві та підробці документів не були надзвичайно складними.
Зокрема, необхідністю отримати один експертний висновок та
допитати десятьох свідків не можна виправдати загальний період
провадження.
103. Суд зазначає, що на початку провадження заявник декілька
разів не з'являвся на допит, але будь-яка затримка, спричинена
поведінкою заявника, не може розглядатись як така, що сприяла у
вирішальний спосіб тривалості провадження у справі.
104. Стосовно затримок, що стались з вини органів влади, Суд
зауважує, що стадія попереднього слідства тривала більше чотирьох
років. Беручи до уваги той факт, що справа не була складною з
точки зору права і фактів, такий період часу виявляється
надмірним. Суд далі зауважує, що у провадженні були тривалі
періоди, під час яких виявляється відсутність слідчих дій. Такі
періоди бездіяльності, наприклад, виникали з серпня 2000 року до
лютого 2001 року, з березня до червня 2001 року та з грудня
2001 року до квітня 2002 року. Факт того, що такі затримки були
необґрунтованими, підтверджується дисциплінарними провадженнями,
порушеними у трьох випадках проти слідчих, які займалися справою
(див. пп. 20, 30 і 59 вище).
105. Також варто зазначити, що у багатьох випадках розгляд
справи зупинявся у зв'язку з неможливістю викликати потерпілу та
свідків. Суд, на відміну від Уряду, не може звинуватити заявника в
такій їх поведінці. Навпаки, нагадуючи, що обов'язок оперативно
здійснювати правосуддя покладається, в першу чергу, на компетентні
органи (див. рішення у справі Mitchell and Holloway v. the United
Kingdom, N 44808/98, п. 56, від 17 грудня 2002 року), Суд вважає,
що неспроможність органів влади вжити заходів для того, щоб
забезпечити присутність потерпілої та свідків, значною мірою
посприяла надмірній тривалості провадження у справі заявника (див.
рішення у справі "Антоненков та інші проти України" ( 980_424 ),
зазначене вище, п. 26, та Pekov v. Bulgaria, N 50358/99, п. 106,
від 30 березня 2006 року).
106. Нарешті, Суд вказує на явно неналежну координацію між
різними органами, залученими у справу, що підтверджується
численними направленнями справи на додаткове розслідування з
прокуратури та суду до слідчих органів. Це, разом з постійними
передачами справи новим слідчим, які мали ознайомитись з
матеріалами, було основною причиною, що призвела до затримки.
107. Враховуючи критерії, встановлені прецедентною практикою
Суду щодо оцінки розумності тривалості провадження, Суд вважає, що
тривалість кримінального провадження у справі проти заявника не
відповідає вимозі розумного строку в сенсі п. 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 ).
108. Відповідно було порушення цієї статті.
IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
109. Заявник скаржився на те, що він не мав ефективного
засобу юридичного захисту стосовно стверджуваного неналежного
поводження, неналежних умов тримання та надмірну тривалість
кримінального провадження у справі проти нього. Заявник послався
на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), яка гарантує: "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції
( 995_004 ), було порушено, має право на ефективний засіб
юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке
порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні
повноваження".
А. Прийнятність
1. Засоби юридичного захисту відносно скарг заявника за
статтею 3 Конвенції ( 995_004 )
110. Заявник скаржився на те, що йому було відмовлено у
засобах юридичного захисту щодо його скарг за статтею 3 Конвенції
( 995_004 ).
111. Уряд зазначив, що не було обґрунтованої скарги щодо
стверджуваного неналежного поводження та відносно стверджуваної
незадовільної медичної допомоги, яку заявник міг би вільно подати
проти СІЗО в цивільному судовому провадженні.
112. Суд нагадує, що основні скарги заявника за статтею 3
Конвенції були відхилені як такі, що подані із порушенням строків
(див. п. 91 вище). Навіть припустивши, що заявник обґрунтовано
скаржився стосовно порушення його прав згідно зі статтею 3
Конвенції ( 995_004 ), його скарга за статтею 13 Конвенції має
також бути відхилена відповідно до пп. 1 та 4 статті 35 Конвенції
за недотримання шестимісячного строку.
2. Засоби юридичного захисту відносно скарги заявника щодо
тривалості провадження
113. Суд зазначає, що скарга заявника на відсутність засобів
національного захисту, для того, щоб підняти питання надмірної
тривалості провадження у справі заявника, не є явно
необґрунтованою у значенні п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
Суд далі стверджує, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших
підстав.
Б. Суть
114. Уряд стверджував, що кожна дія органів влади, яка, як
стверджується, затягувала провадження, могла бути оскаржена
заявником до вищих органів прокуратури.
115. Заявник не погодився.
116. Суд нагадує, що стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) гарантує
право на ефективний засіб юридичного захисту в національному
органі у випадку стверджуваного порушення вимоги п. 1 статті 6
Конвенції, а саме - розглянути справу упродовж розумного строку
(див. рішення у справі Kudla v. Poland [GC], N 30210/96, п. 156,
ЄСПЛ 2000-XI). Суд нагадує, що засіб юридичного захисту є
"ефективним", якщо він може бути застосований як для того, щоб
прискорити розгляд справи судом, що розглядає справу, так і
забезпечити сторону в процесі належним відшкодуванням за затримки,
які вже сталися (див. рішення у справі Kudla v. Poland, зазначене
вище, пп. 157-159).
117. Уряд стверджував про наявність у заявника права на
оскарження дій органів державної влади, які перешкоджали розгляду
його справи, до прокуратури. Суд, однак, вважає, що Уряд не
зазначив, чи міг би заявник домогтися захисту, а якщо так, то яким
чином - превентивним або компенсаційним,- шляхом оскарження до тих
інстанцій, які, як стверджується, відповідальні за затримки (див.
рішення у справі "Кобцев проти України" ( 974_031 ), N 7324/02,
п. 49, від 4 квітня 2006 року). Такий засіб національного захисту
не надає відповідної гарантії для незалежного та безстороннього
розгляду скарги заявника (див. рішення у справі "Меріт проти
України" ( 980_110 ), N 66561/01, пп. 62 та 63, від 30 березня
2004 року).
118. Суд далі зауважує, що скарги заявника у вищі органи
прокуратури на затримки провадження у справі призвели до
дисциплінарного покарання слідчих, які займалися справою. Це, тим
не менш, не вплинуло на прискорення провадження. Такий засіб
національного захисту не надає заявнику суттєвої компенсації за
затримки (див., mutatis mutandis, "Кормачева проти Росії"
( 980_215 ), N 53084/99, п. 63, від 29 січня 2004 року).
119. Отже, Суд доходить висновку, що було порушення статті 13
Конвенції ( 995_004 ), з огляду на відсутність ефективного і
доступного засобу юридичного захисту згідно з національним
законодавством щодо скарги заявника на тривалість провадження у
кримінальній справі, порушеній проти нього.
V. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
120. Заявник скаржився за статтею 2 Конвенції ( 995_004 ) на
те, що його життя було піддано ризику у зв'язку із неналежними
медичними умовами у СІЗО.
121. Суд зазначає, що, незважаючи на те, що є правдою те, що
після звільнення заявник був вимушений пройти курс стаціонарного
лікування хронічного бронхіту, ішемічної хвороби серця,
стенокардії, корости та туберкульозу, не було вказано, що заявник
отримав ці хвороби під час перебування під вартою в СІЗО, яке
тривало двадцять один день.
122. Отже, Суд відхиляє цю скаргу відповідно до п. 4
статті 35 Конвенції ( 995_004 ) як таку, що є явно необґрунтованою
у значенні п. 3 статті 35 Конвенції.
123. Заявник далі скаржився за статтею 5 Конвенції
( 995_004 ), що його арешт та взяття під варту були незаконними.
Суд вважає, зазначаючи, що скаргу було подано до Суду 26 липня
2006 року, а отже, ця скарга була подана з перевищенням періоду
шести місяців, передбачених п. 1 статті 35 Конвенції (див. ухвалу
у справі "Коваль проти України" ( 974_143 ), N 65550/01, від
10 грудня 2002 року), і має бути відхилена відповідно до пп. 3 та
4 статті 35 Конвенції.
VI. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
124. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає: "Якщо Суд визнає порушення Конвенції ( 995_004 ) або
протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої
Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у
разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу
сатисфакцію"
А. Шкода
125. Стосовно матеріальної шкоди, пані Черкасова вимагала
компенсацію за витрати на поховання заявника у розмірі 865 євро.
Вона також вимагала 8300 євро у якості моральної компенсації.
126. Уряд зазначив, що стверджувана матеріальна шкода не
стосувалась предмета спору і вимоги моральної шкоди були
надмірними.
127. Суд не вбачає жодного причинного зв'язку між визнаним
порушенням і стверджуваною заявником моральною шкодою; Суд, таким
чином, відхиляє цю вимогу. З іншого боку, керуючись принципом
справедливості, Суд присуджує заявнику 2000 євро у якості
матеріальної шкоди.
Б. Пеня
128. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі
граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до
якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає скарги за статтями 6 та 13 Конвенції
( 995_004 ) щодо тривалості кримінального провадження у справі
проти заявника та відсутності засобів юридичного захисту для
вирішення цієї скарги прийнятними і решту заяви неприйнятною;
2. Вирішує, що у справі було порушено статтю 6 Конвенції
( 995_004 );
3. Вирішує, що у справі було порушено статтю 13 Конвенції
( 995_004 );
4. Вирішує, що: (a) держава-відповідач має сплатити заявнику впродовж трьох
місяців від дати набрання рішенням статусу остаточного відповідно
до п. 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ) 2000 євро (дві тисячі
євро) у якості моральної шкоди, які мають бути конвертовані у
національну валюту держави-відповідача за курсом на день
здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може підлягати
сплаті із зазначених сум;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного
розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий
відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки
Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс
три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої
сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі
26 липня 2007 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77
Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК
(C.Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН
(P.Lorenzen)



вгору