Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин
Вищий господарський суд; Рекомендації від 28.12.200704-5/14
Документ v5_14600-07, втратив чинність, поточна редакція — Втрата чинності від 25.02.2016, підстава v0004600-16
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »  

           ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ 
Р Е К О М Е Н Д А Ц І Ї
28.12.2007 N 04-5/14
Господарські суди України
{ Рекомендації втратили чинність на підставі Постанови
Вищого господарського суду
N 4 ( v0004600-16 ) від 25.02.2016 }
Про практику застосування законодавства
у розгляді справ, що виникають
з корпоративних відносин
{ Із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями
Вищого господарського суду
N 04-06/83 ( v6_83600-09 ) від 18.06.2009
N 04-06/190 ( v_190600-09 ) від 28.12.2009 }

З метою однакового і правильного застосування норм
матеріального і процесуального права у розгляді справ, що
виникають з корпоративних відносин, президія Вищого господарського
суду України вважає за необхідне дати такі рекомендації.
1. Підвідомчість і підсудність справ
У вирішенні питання про те, чи є спір таким, що виник з
корпоративних правовідносин, та чи підлягає він вирішенню
господарським судом, слід виходити з вимог пункту 4 частини першої
статті 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (далі - ГПК).
1.1. Пункт 4 частини першої статті 12 ГПК ( 1798-12 )
передбачає такий склад сторін корпоративного спору: 1) учасник
(акціонер, засновник) господарського товариства, в тому числі
такий, що вибув, та товариство або 2) учасники (акціонери,
засновники) господарського товариства у спорі між ними,
пов'язаному із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням
цього товариства. До виключної компетенції господарських судів відносяться
справи у спорах між учасниками (акціонерами, засновниками)
господарського товариства та господарським товариством, пов'язані
з реалізацією та захистом корпоративних прав. У вирішенні питання про належність спору до корпоративного
господарські суди повинні враховувати, що частиною другою
статті 194 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі -
ЦК України) визначено таке: до особи, яка набула право власності
на цінний папір, переходять у сукупності усі права, що ним
посвідчуються. Внесення змін до реєстру власників іменних цінних
паперів визначено у абзаці третьої частини першої статті 5 Закону
України "Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР )
визначено як умову реалізації прав, посвідчених акціями, а не як
момент набуття корпоративних прав. Отже, особа вважається
акціонером та відповідно суб'єктом корпоративних прав з моменту
набуття права власності на акції.
1.2. До корпоративних спорів належать також спори за позовами
учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання
недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач
обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або
інтересів.
1.3. Оскільки пунктом 4 частини першої статті 12
ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що стороною корпоративного спору може
бути також учасник, що вибув з товариства, спори про визнання
недійсними рішень про виключення учасника з товариства, а також
спори, пов'язані з визначенням та стягненням вартості частки майна
товариства, належної до сплати учаснику, який вийшов (вибув) з
товариства, належать до корпоративних і підлягають розгляду
виключно господарськими судами.
1.4. Як випливає зі змісту пункту 1 частини четвертої
статті 12 ГПК ( 1798-12 ), до корпоративних спорів належать спори
між учасниками (акціонерами) господарського товариства з приводу
створення, припинення товариства та управління його діяльністю.
Оскільки установчі документи господарського товариства
затверджуються під час створення товариства, подаються для
державної реєстрації товариства та в подальшому регулюють
відносини з приводу управління господарським товариством, спори за
позовами учасників товариства про визнання недійсними установчих
документів товариства або їх частини, змін до них належать до
корпоративних і вирішуються господарськими судами за
місцезнаходженням відповідних господарських товариств. Спори про ліквідацію чи скасування державної реєстрації
господарських товариств за позовами акціонерів або учасників до
товариств є корпоративними спорами як такі, що виникають між
учасниками господарського товариства та господарським товариством
з приводу припинення останнього. { Пункт 1.4 доповнено абзацом
другим згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду
N 04-06/83 ( v6_83600-09 ) від 18.06.2009 }
1.5. Спори за позовами осіб, що не є учасниками (акціонерами)
господарського товариства, до господарського товариства за своїм
суб'єктним складом не належать до корпоративних. Зокрема, це
стосується спорів: про визнання недійсними рішень органів управління
господарських товариств за позовами кредиторів, заставодержателів,
орендарів майна або інших осіб, що не є учасниками (акціонерами)
відповідних товариств; про визнання недійсними установчих документів суб'єктів
господарювання, їх частини або змін до них за позовами органів
державних реєстраторів державної податкової служби, або інших
органів, що контролюють діяльність товариства; Справи з відповідних спорів залежно від складу сторін
розглядаються господарськими або загальними судами.
1.6. У визначенні підвідомчості спорів, що виникають з
приводу створення, припинення, управління діяльністю інвестиційних
фондів, господарським судам необхідно враховувати вид
інвестиційного фонду та його організаційно-правову форму. Згідно
із Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові
та корпоративні інвестиційні фонди)" ( 2299-14 ) корпоративні
інвестиційні фонди створюються в організаційно-правовій формі
акціонерного товариства. Тому спори, що виникають з корпоративних
відносин у корпоративних інвестиційних фондах, є корпоративними у
розумінні пункту 4 частини першої статті 12 ГПК ( 1798-12 ) і
незалежно від складу сторін спору підлягають вирішенню
господарським судом за місцезнаходженням корпоративного
інвестиційного фонду. Оскільки діяльність, пов'язана з управлінням активами
корпоративних інвестиційних фондів, провадиться компаніями з
управління активами на підставі договору, укладеного з
корпоративним фондом, спори, що виникають з такої діяльності, є
договірними і не належать до корпоративних. Сторонами такого
договору є юридичні особи: отже, виходячи з приписів статті 1 та
пункту 1 частини першої статті 12 ГПК ( 1798-12 ), спори між ними,
пов'язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або
визнанням недійсним договору про управління активами
корпоративного інвестиційного фонду, підлягають вирішенню у
господарських судах. Підсудність таких спорів визначається за
правилами статті 15 ГПК.
1.7. У вирішенні питання про підвідомчість спорів щодо
внесення або визнання недійсними змін до реєстрів власників
іменних цінних паперів, укладення, зміни, розірвання або визнання
недійсними договорів на ведення реєстрів власників іменних цінних
паперів за позовами акціонерів господарським судам необхідно
враховувати, що відносини з обліку прав власності на цінні папери
є такими, що пов'язані з реалізацією корпоративних прав.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 5 Закону
України "Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) права
на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з
іменних цінних паперів (тобто посвідчуються цінними паперами),
можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру
власників іменних цінних паперів. Обов'язок із забезпечення
належного обліку власників іменних цінних паперів покладається на
емітента. У частині першій статті 9 Закону України "Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу
цінних паперів в Україні" визначено, що емітент шляхом укладення
відповідного договору зобов'язаний доручити реєстратору ведення
реєстру власників іменних цінних паперів, якщо кількість власників
іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як
максимальну для організації самостійного ведення реєстру
емітентом. Таким чином, шляхом укладення договору на ведення
реєстру власників іменних цінних паперів емітент доручає
реєстратору виконувати його обов'язки перед власниками цінних
паперів. Відповідальність за належну організацію обліку власників
іменних цінних паперів законодавство покладає на емітента:
відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону
України "Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні" доручення емітентом
реєстратору вести реєстр власників іменних цінних паперів не
знімає з емітента відповідальності за виконання зобов'язань, що
випливають з угод щодо цінних паперів. Таким чином, судам слід виходити з того, що спори за позовами
акціонерів до реєстраторів, пов'язані з внесенням змін до реєстрів
власників іменних цінних паперів, укладенням, зміною, розірванням,
визнанням недійсними договорів на ведення реєстру власників
іменних цінних паперів, безпосередньо стосуються прав і обов'язків
акціонерного товариства. Тому акціонерне товариство є учасником
названих спорів. Враховуючи наведене, а також і те, що підстави
таких позовів пов'язані з реалізацією акціонерами їх корпоративних
прав та інтересів, зазначені спори є корпоративними і підлягають
розгляду в господарських судах. Судам необхідно в усіх випадках вирішувати питання про
залучення акціонерного товариства до участі у відповідних справах
як відповідача або третьої особи залежно від змісту позовних
вимог.
1.8. Спори між акціонерним товариством та реєстратором,
пов'язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або
визнанням недійсними договорів на ведення реєстру власників
іменних цінних паперів, а також спори між акціонерним товариством
та депозитарієм, пов'язані з укладенням, зміною, розірванням,
виконанням або визнанням недійсними договорів на обслуговування
емісії цінних паперів, до корпоративних спорів не належать. Спори між акціонерами та зберігачами, пов'язані з укладенням,
зміною, розірванням, виконанням або визнанням недійсними договорів
про відкриття рахунку у цінних паперах, зазначених у статті 7
Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ), не
належать до корпоративних і залежно від суб'єктного складу сторін
підлягають вирішенню загальними або господарськими судами.
1.9. У тих випадках, коли позивач пред'являє до суб'єкта
владних повноважень вимоги, що є похідними від інших вимог у
корпоративному спорі, справа підлягає розгляду в господарському
суді. Такими, зокрема, є вимоги про скасування державної
реєстрації змін до установчих документів у справах про визнання
недійсними рішень загальних зборів про внесення змін до установчих
документів, вимоги про скасування реєстрації випуску акцій у
справах про визнання недійсними рішень загальних зборів про
збільшення статутного капіталу акціонерного товариства та інші.
1.10. Пункт 4 частини першої статті 12 ГПК ( 1798-12 ) не
відносить до складу сторін корпоративного спору осіб, які мають
право на набуття корпоративних прав шляхом вступу до
господарського товариства або придбання акцій. Тому господарським
судам слід виходити з того, що справи у спорах, пов'язаних із
розподілом майна подружжя, вступом до господарських товариств
спадкоємців, правонаступників, осіб, яким було відчужено частку у
статутному капіталі господарських товариств тощо розглядаються
залежно від суб'єктного складу сторін спору загальними або
господарськими судами.
1.11. У визначенні підвідомчості справ зі спорів, пов'язаних
з обігом акцій, господарським судам необхідно розрізняти
правовідносини щодо акцій як речей та правовідносини з приводу
реалізації корпоративних прав, посвідчених акціями. Хоча змістом
акцій є посвідчені ними корпоративні права, однак відповідно до
статті 177 ЦК України ( 435-15 ), цінні папери (в тому числі
акції) є речами. Корпоративними є відносини, пов'язані з
реалізацією корпоративних прав, посвідчених акціями. Відносини,
пов'язані з обігом акцій, до корпоративних не належать. З урахуванням наведеного, спори про визнання права власності
на акції, укладення, розірвання, зміну, виконання а також визнання
недійсними договорів купівлі-продажу акцій та спори щодо інших
правочинів з акціями, крім спорів, пов'язаних з порушенням
переважного права на придбання акцій, не є такими, що виникають з
корпоративних відносин і залежно від суб'єктного складу сторін
підлягають розгляду господарськими або загальними судами.
1.12. Для розмежування трудових та корпоративних спорів у
справах, пов'язаних з рішеннями про обрання або звільнення,
відкликання керівників та інших посадових осіб товариства,
господарським судам слід враховувати підстави подання позову.
Трудовим є спір, пов'язаний із застосуванням норм Кодексу законів
про працю України та з порушенням права позивача на працю,
підставою ж виникнення корпоративного спору є порушення або
оспорювання корпоративних прав учасників (акціонерів)
господарських товариств, норм ЦК України ( 435-15 ),
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (далі - ГК України),
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), вимог
установчих документів господарських товариств. Недотримання вимог законодавства та установчих документів під
час скликання та проведення загальних зборів господарського
товариства є порушенням прав учасників (акціонерів) на управління
товариством, а не трудових прав керівника (інших посадових осіб)
товариства. Відповідно з позовом про визнання недійсними рішень
загальних зборів з цих підстав вправі звертатися учасники
(акціонери) господарського товариства. Тому спори про визнання
недійсними рішень загальних зборів з підстав порушення порядку їх
скликанням та проведення, в тому числі рішень про обрання,
звільнення, відкликання тощо керівників та інших посадових осіб
господарських товариств, належать до корпоративних спорів і
підлягають вирішенню господарськими судами за місцезнаходження
господарського товариства. У випадку коли в позовній заяві об'єднано вимоги про визнання
недійсним рішення загальних зборів про обрання, звільнення,
відкликання, поновлення на посаді тощо керівників чи інших
посадових осіб товариства з підстав порушення норм ЦК України
( 435-15 ), ГК України ( 436-15 ), Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ), інших норм цивільного та
господарського законодавства, статуту товариства з вимогами
скасувати наказ про призначення (звільнення, відкликання)
керівника чи іншої посадової особи або розірвати трудовий
контракт, укладений з керівником чи іншими посадовими особами
товариства, господарський суд повинен на підставі пункту 1 частини
першої статті 80 ГПК ( 1798-12 ) припинити провадження в частині
вимог, які стосуються відповідного наказу або трудового контракту.
2. Спори, пов'язані з реалізацією
і захистом корпоративних прав
2.1. Господарським судам у вирішенні спорів між акціонерами
та акціонерним товариством необхідно враховувати, що відповідно до
частини четвертої статті 5 Закону України "Про Національну
депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) підтвердженням права власності на
цінні папери у документарній формі є сертифікат, а на цінні
папери, випущені у бездокументарній формі, або знерухомлені (тобто
переведені з документарної форми у бездокументарну), - виписка з
рахунку у цінних паперах. Сертифікати цінних паперів оформлюються на бланках суворої
звітності. Відповідно до пунктів 14-17 Положення про порядок
ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого
рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від
17.10.2006 N 1000 ( z0049-07 ) (далі - Положення про порядок
ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), під час
внесення до системи реєстру записів про перехід права власності на
іменні цінні папери за наслідками цивільно-правових угод
сертифікат цінних паперів на ім'я попереднього власника подається
реєстратору і погашається. Господарським судам необхідно мати на увазі, що виписка з
реєстру власників іменних цінних паперів не є документом, який
посвідчує право власності на акції. Пунктом 24 розділу VII
Положення про порядок ведення реєстру власників іменних цінних
паперів ( z0049-07 ) передбачено надання виписок з реєстру
власників іменних цінних паперів на запит зареєстрованих осіб.
Водночас назване Положення не містить обмежень щодо підстав та
кількості таких запитів та не передбачає механізмів вилучення і
погашення виданих виписок при реєстрації переходу права власності
на цінні папери. У зв'язку з цим після відчуження акцій у особи
можуть зберігатися видані їй раніше виписки з реєстру власників
іменних цінних паперів. Виписка з реєстру власників іменних цінних
паперів про стан особового рахунку посвідчує факт реєстрації особи
у системі реєстру та належності їй певної кількості акцій лише на
дату видачі виписки, а не на дату звернення до суду. Судам слід враховувати також, що сертифікат цінних паперів є
доказом права власності на цінні папери за умови його дійсності.
Положенням про порядок ведення реєстру власників іменних цінних
паперів ( z0049-07 ) передбачено недійсність сертифікату цінних
паперів, раніше оформленого на ім'я власника цінних паперів, якого
за рішенням (вироком) суду позбавлено права власності на цінні
папери. Сертифікат, не наданий реєстроутримувачу разом з
документом, що підтверджує рішення (вироку) суду, вважається
недійсним, про що реєстроутримувачем здійснюється відповідний
запис у журналі обліку сертифікатів іменних цінних паперів та
повідомляється особа, на ім'я якої він був оформлений, і Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку. З метою визначення дійсності сертифікату акцій, оформленого
на ім'я фізичної особи, господарські суди на підставі пункту 24
розділу VII Положення про порядок ведення реєстру власників
іменних цінних паперів ( z0049-07 ) повинні витребовувати у
реєстратора виписку з реєстру власників іменних цінних паперів про
стан особового рахунку позивача - власника іменних акцій на час
вирішення спору у господарському суді, на час порушення прав
позивача, внаслідок яких виник спір.
2.2. Відповідно до статті 1 ГПК ( 1798-12 ) підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі
іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус
суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до
господарського суду захистом своїх порушених або оспорюваних прав
і охоронюваних законом інтересів. Виходячи з цього, господарським
судам у вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин,
слід з'ясовувати чи були порушені корпоративні права позивача
внаслідок недотримання товариством норм законодавства або вимог
установчих документів. 2.2.1. Законодавством не передбачено право акціонера
звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім
випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним
товариством, або якщо таке право надається йому статутом
акціонерного товариства. У Рішенні Конституційного Суду України N 18-рп/2004 від
( v018p710-04 ) 1 грудня 2004 року у справі N 1-10/2004 щодо
офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (справа про
охоронюваний законом інтерес) зазначено, що "акціонер може
захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси
шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи
невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є,
органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового
захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи
охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не
можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних
охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається
законом". Отже, суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про
захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання
недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи
уповноважений акціонер на представництво інтересів акціонерного
товариства. Відсутність такого уповноваження може бути підставою
для відмови у задоволенні позову. 2.2.2. У вирішенні корпоративних спорів господарським судам
слід виходити з того, що особа стає носієм корпоративних прав з
моменту набуття права власності на акції акціонерного товариства
або вступу до інших господарських товариств. Тому рішення органів
господарського товариства, прийняті до вступу позивача до складу
учасників товариства або придбання ним акцій, не можуть бути
визнані такими, що порушують права позивача, крім випадків, коли
такими рішеннями затверджено локальні нормативні акти товариства
(в тому числі внесено зміни до установчих документів). Відповідно
у господарського суду відсутні підстави для визнання недійсними
рішень органів господарських товариств, прийнятих до набуття
позивачем корпоративних прав. 2.2.3. Недотримання вимог закону та установчих документів
господарських товариств під час скликання і проведення їх
загальних зборів є порушеннями права на участь у роботі цього
органу. Цим правом відповідно до законодавства наділено лише
учасників (акціонерів) господарських товариств. Тому недотримання
вимог закону та установчих документів господарських товариств під
час скликання і проведення загальних зборів не можуть визнаватися
порушеннями прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами)
цього товариства.
2.3. Господарські суди мають враховувати, що закон виходить з
презумпції легітимності рішень органів управління господарського
товариства, тобто відповідні рішення вважаються такими, що
відповідають законові, якщо судом не буде встановлено інше. У разі
заявлення вимог про визнання рішень загальних зборів або інших
органів дійсними такі вимоги задоволенню не підлягають.
2.4. Відповідно до частини восьмої статті 41, частини першої
статті 60 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 )
загальні збори учасників (акціонерів) акціонерних товариств,
товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю є
правомочними, якщо на них присутні учасники (акціонери) або
представники учасників (акціонерів), що володіють у сукупності
більш як 60 відсотками голосів від загальної кількості голосів.
Зазначеними нормами не передбачається можливість встановлення у
статутах цих товариств іншого кворуму. Тому у вирішенні питання
про правомочність загальних зборів учасників (акціонерів)
господарських товариств господарським судам слід виходити з того,
що незалежно від положень статуту товариства щодо кворуму
загальних зборів вони є правомочними, якщо на них зареєструвалися
учасники, які володіють у сукупності більш як 60 відсотками
голосів від загальної кількості голосів.
2.5. Відповідно до частини першої статті 41 Закону України
"Про господарські товариства" ( 1576-12 ) акціонери (їх
представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються
із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для
участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром
акціонерів у день проведення загальних зборів реєстраційною
(мандатною) комісією, призначеною виконавчим органом акціонерного
товариства або акціонерами, які у сукупності володіють більше ніж
10% голосів і скликали загальні збори, або реєстратором на
підставі укладеного з акціонерним товариством договору. Виходячи з
цього, господарський суд може визначити правомочність загальних
зборів акціонерів за даними протоколу реєстраційної (мандатної)
комісії, в якому повинні бути відображені результати реєстрації
акціонерів. Судам необхідно мати на увазі, що відомості про відсутність
кворуму та/або про порушення вимог законодавства під час
реєстрації акціонерів, які прибули для участі у загальних зборах,
можуть міститись у протоколі контролю за реєстрацією акціонерів,
складеному представниками Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку або її територіальних управлінь відповідно до
Положення про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для
участі у загальних зборах акціонерних товариств, затвердженого
рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від
23.12.1998 N 199 ( z0149-99 ). Відповідні документи є доказами,
які підлягають оцінці судом відповідно до статті 43 ГПК
( 1798-12 ).
2.6. У вирішенні питання про правомочність загальних зборів
господарським судам слід враховувати, що накладення арешту на
акції означає обмеження права відчужувати акції, а не обмеження
прав, посвідчених акціями. Арешт акцій не позбавляє їх власника
можливості реалізації посвідчених акціями корпоративних прав і не
призводить до зменшення загальної кількості акцій у статутному
капіталі акціонерного товариства та, відповідно, загальної
кількості голосів акціонерів. Тому у визначенні правомочності
загальних зборів акціонерів у господарських судів відсутні
підстави для неврахування голосів акціонерів, акції яких
перебувають під арештом. Законодавство не передбачає обмеження кількості голосів
учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю
лише оплаченими частками у статутному капіталі товариства.
Відповідно до частини четвертої статті 58 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) учасники товариств з
обмеженою або додатковою відповідальністю мають кількість голосів,
пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі. Розмір часток
кожного з учасників товариства визначається у статуті товариства.
У зв'язку з цим у визначенні правомочності загальних зборів
учасників та результатів голосування за прийняття рішень голоси
учасників, які неповністю сплатили вартість своїх вкладів,
підлягають врахуванню. { Пункт 2.6 доповнено абзацом другим згідно
з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/83
( v6_83600-09 ) від 18.06.2009 } У разі смерті фізичної особи - учасника товариства з
обмеженою відповідальністю розміри статутного капіталу товариства
та часток його учасників не змінюються. Тому у визначенні
правомочності загальних зборів учасників у суду відсутні підстави
не враховувати частку померлого учасника. { Пункт 2.6 доповнено
абзацом третім згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду
N 04-06/83 ( v6_83600-09 ) від 18.06.2009 }
2.7. Участь акціонера у загальних зборах є його правом, а не
обов'язком. У законі відсутні норми, які зобов'язували б
акціонерів, у тому числі власників значних пакетів акцій, брати
участь у загальних зборах акціонерів. Відповідно у господарського
суду, незалежно від кількості акцій, якими володіє акціонер,
відсутні підстави для прийняття рішень про спонукання акціонера
зареєструватися та взяти участь у загальних зборах акціонерів.
2.8. Стаття 159 ЦК України ( 435-15 ) визначає перелік
повноважень, що належать до виключної компетенції загальних зборів
акціонерів. Одночасно у частині другій цієї статті передбачено, що
до виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і
законом може бути віднесене вирішення й інших питань.
Господарським судам слід виходити з того, що коли законом, в тому
числі статтею 41 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) та частиною другою статті 9 Закону України "Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу
цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ), передбачено прийняття
рішення з того чи іншого питання виключно загальними зборами, ці
повноваження не можуть відповідно до статуту акціонерного
товариства бути надані або делеговані іншим органам товариства. Господарські суди також не вправі приймати рішення з питань,
віднесених до виключної компетенції загальних зборів, у тому числі
про внесення змін до установчих документів господарських
товариств, включення особи до складу наглядової ради товариства
тощо.
2.9. Відповідно до частини першої статті 156 та пункту 1
частини другої статті 159 ЦК України ( 435-15 ) повноваження щодо
внесення змін до статуту акціонерного товариства, у тому числі
зміна розміру його статутного капіталу, належить до виключної
компетенції загальних зборів акціонерів. Тому після набрання
чинності ЦК України положення частини четвертої статті 38 Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) щодо можливості
приймати рішення про додатковий випуск акцій не більш як на 1/3
розміру статутного капіталу виконавчим органом не повинні
застосовуватись. Відтак у вирішенні спорів щодо правомірності
прийняття таких рішень виконавчими органами на підставі статуту
акціонерного товариства господарським судам слід виходити з того,
що з 1 січня 2004 року у відповідній частині статути акціонерних
товариств суперечать ЦК України, а тому у вирішенні спорів не
повинні братися до уваги.
2.10. ЦК України ( 435-15 ) змінено коло питань, рішення з
яких приймаються кваліфікованою більшістю голосів акціонерів.
Згідно з частиною четвертою статті 159 ЦК України рішення
загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4
голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, тільки з питань
внесення змін до статуту товариства та ліквідації товариства.
З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів
акціонерів, які беруть участь у зборах. Тому, вирішуючи спори про визнання недійсними рішень
загальних зборів, господарські суди не повинні застосовувати
положення пунктів "б" і "в" статті 42 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) як такі, що суперечать
зазначеним нормам ЦК України ( 435-15 ).
2.11. Під час вирішення спорів про визнання недійсними рішень
загальних зборів недійсними суду слід з'ясовувати, чи відповідає
оспорюване рішення вимогам чинного законодавства та/або
компетенції органу, що прийняв це рішення, чи були загальні збори
правомочними, чи було дотримано визначеного законом порядку
скликання і проведення загальних зборів. Зокрема, підставами
недійсності рішень загальних зборів є такі: а) рішення загальних зборів не відповідає нормам чинного
законодавства; б) рішення прийнято неправомочними загальними зборами або
правомочність загальних зборів встановити неможливо; в) рішення з питання, яке відповідно до закону вирішується
більшістю у 3/4 голосів присутніх на загальних зборах акціонерів,
було прийнято простою більшістю голосів; г) рішення прийнято з питання, не включеного до порядку
денного загальних зборів; д) рішення з питань зміни розміру статутного капіталу
акціонерних товариств прийнято з порушенням обов'язку з надання
акціонерам у встановленому законом порядку інформації,
передбаченої статтею 40 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ), або акціонерам було надано недостовірну
чи неповну інформацію; е) рішення прийнято загальними зборами акціонерів, під час
скликання і проведення яких не було дотримано вимог законодавства
або статуту акціонерного товариства, якщо це призвело до істотного
порушення прав позивача; є) відсутність протоколу загальних зборів, підписаного
відповідно до частини дев'ятої статі 41 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) головою і секретарем зборів. Підстави, зазначені у пунктах б) - е), пов'язані з порушенням
прав акціонерів на управління акціонерним товариством. Тому в разі
подання позову про визнання недійсними рішень загальних зборів з
цих підстав позивачами, які не належать до числа учасників
(акціонерів) відповідних господарських товариств, суд на підставі
статті 1 ГПК ( 1798-12 ) повинен відмовити у задоволенні позову.
2.12. Суди повинні мати на увазі, що відсутність реєстру
акціонерів під час проведення загальних зборів акціонерів робить
неможливим встановлення правомочності загальних зборів і тому є
підставою для визнання недійсними прийнятих цими зборами рішень
незалежно від виду акціонерного товариства (відкрите чи закрите
акціонерне товариство). Разом з тим суд може відмовити в позові про визнання рішень
загальних зборів акціонерів недійсними за умови наявності належних
доказів участі у загальних зборах усіх акціонерів, зокрема, якщо з
протоколу загальних зборів акціонерів вбачається, що у зборах
брали участь акціонери, які володіють 100 відсотками голосів та
підписали протокол як голова та секретар зборів.
2.13. Під час розгляду справ зі спорів про визнання
недійсними рішень зборів акціонерів з підстав недотримання вимог
закону чи статуту акціонерного товариства щодо повідомлення
акціонерів про скликання загальних зборів господарським судам слід
враховувати, що передбачений частиною першою статті 43 Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) обов'язок
опублікувати загальне повідомлення про скликання загальних зборів
в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України,
Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів
та фондового ринку встановлений законом для інформування власників
акцій, які ще не зареєстровані в системі реєстру власників іменних
цінних паперів акціонерного товариства, а також тих осіб, які до
проведення загальних зборів можуть придбати акції і
зареєструватися у реєстрі власників іменних цінних паперів
акціонерного товариства про скликання загальних зборів. Акціонери,
зареєстровані у реєстрі власників іменних цінних паперів,
повідомляються про скликання загальних зборів шляхом надсилання їм
персональних повідомлень. Тому публікація загального повідомлення про скликання
загальних зборів не свідчить про те, що зареєстрований у реєстрі
власників іменних цінних паперів акціонер був повідомлений про
скликання загальних зборів, а відсутність або порушення строків
публікації загального повідомлення не може вважатися порушенням
порядку повідомлення тих акціонерів, щодо яких судом встановлено
факт його належного персонального повідомлення про скликання цих
загальних зборів. Порядок скликання загальних зборів учасників товариств з
обмеженою або додатковою відповідальністю регулюється приписами
частини п'ятої статті 61 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) та установчими документами цих товариств.
Положення статті 43 Закону України "Про господарські товариства",
в тому числі щодо публікації повідомлення про скликання зборів
учасників у засобах масової інформації, не поширюються на
відносини, пов'язані із скликанням зборів учасників товариств з
обмеженою або додатковою відповідальністю.
2.14. Якщо під час розгляду справи судом буде встановлено, що
допущені акціонерним товариством порушення порядку персонального
повідомлення акціонера не призвели до неможливості його участі у
загальних зборах, а також у разі встановлення судом факту
присутності акціонера на загальних зборах, зазначені порушення не
є підставами для визнання рішень загальних зборів акціонерів
недійсними. Зокрема, якщо статутом товариства передбачено, що акціонери
повідомляються персонально рекомендованим листом, то інформування
акціонера шляхом надіслання йому простого листа не може бути
достатньою підставою для визнання недійсними рішень загальних
зборів за наявності доказів отримання акціонером відповідного
повідомлення.
2.15. Якщо судом встановлено, що позивач - учасник (акціонер)
господарського товариства не повідомив товариство або реєстратора
про зміну свого місця проживання (місцезнаходження), посилання
позивача на неповідомлення його про скликання загальних зборів не
може бути підставою для визнання рішень загальних зборів
недійсними.
2.16. Господарським судам у вирішенні спорів зі справ про
визнання недійсними рішень загальних зборів за позовами
акціонерів, яких не було повідомлено про проведення загальних
зборів, необхідно давати оцінку всіх обставин справи в їх
сукупності та з'ясовувати, чи порушує оспорюване рішення права та
охоронювані законом інтереси позивача. Позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні відповідних
вимог тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни
результатів голосування з прийнятих загальними зборами акціонерів
рішень, оскільки вплив акціонера на прийняття загальними зборами
рішень не вичерпується лише голосуванням.
2.17. З урахуванням вимог частини третьої статті 92
ЦК України ( 435-15 ) недійсність рішення загальних зборів про
обрання керівника господарського товариства не є підставою для
визнання недійсними правочинів, вчинених цим керівником від імені
товариства.
2.18. Розглядаючи справи про визнання недійсними правочинів,
вчинених керівником товариства з перевищенням повноважень,
господарським судам необхідно виходити з положень частини третьої
статті 92 ЦК України ( 435-15 ), якою передбачено, що у відносинах
з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва
юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли
юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма
обставинами не могла не знати про такі обмеження.
2.19. Господарським судам у вирішенні спорів про визнання
недійсними рішень наглядової ради акціонерного товариства слід
виходити з того, що до порядку скликання засідань наглядової ради
акціонерного товариства не можуть бути застосовані за аналогією
норми, які визначають порядок скликання загальних зборів, оскільки
склад та функції відповідних органів є настільки різними, що це
виключає можливість застосування аналогії закону. Підставами визнання недійсними рішень наглядової ради можуть
бути такі порушення порядку скликання та проведення засідання
ради, які мали наслідком неправомочність засідання наглядової
ради.
2.20. Господарським процесуальним законодавством не
передбачено можливості звернення до господарського суду зі скаргою
на дії або бездіяльність органів управління господарських
товариств. Натомість особа, чиї права порушені діями або
бездіяльністю органу управління господарського товариства, не
позбавлена права на звернення до суду з позовом про зобов'язання
господарського товариства вчинити певні дії або утриматись від
вчинення певних дій.
2.21. Під час вирішення спорів, пов'язаних з реалізацією
права учасників (акціонерів) господарських товариств на
інформацію, господарським судам слід враховувати, що відповідно до
абзацу першого частини третьої статті 5 Закону України "Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу
цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) права на участь в
управлінні, одержання доходу та інші, які випливають з іменних
цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до
реєстру власників іменних цінних паперів. Відповідно право на
отримання інформації про діяльність товариства може бути
реалізовано акціонером лише з моменту внесення запису про особу до
реєстру власників іменних цінних паперів. Обсяг відомостей, надання яких вправі вимагати учасник
(акціонер) господарського товариства, визначено статтями 10, 48
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ).
Відповідно до пункту "г" частини першої статті 10 Закону України
"Про господарські товариства" на вимогу учасника товариство
зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти
товариства про свою діяльність, протоколи зборів. Стаття 48 Закону
України "Про господарські товариства" встановлює право акціонерів
на ознайомлення з протоколами засідань правління. Установчими
документами господарських товариств може бути передбачено й інші
відомості, які надаються господарським товариством на вимогу
учасника (акціонера). Отже, господарське товариство, якщо його установчими
документами не передбачено інше, зобов'язане надавати на вимогу
учасника (акціонера) лише річні баланси, документи річної
звітності товариства, протоколи загальних зборів, а також надавати
йому для ознайомлення книгу протоколів засідань правління. Закон ( 1576-12 ) не встановлює обмежень щодо періоду часу,
за який учасник товариства має право отримувати інформацію.
2.22. Розглядаючи справи зі спорів про стягнення сум
дивідендів, господарські суди повинні виходити з того, що
відповідно до пункту "д" частини 5 та частини 6 статті 41 Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) затвердження
річних результатів діяльності акціонерного товариства, порядку
розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку
(дивідендів) належить до виключної компетенції загальних зборів.
Суд вправі прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за
наявності рішення загальних зборів акціонерного товариства про
спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого
визначається розмір належних акціонеру-позивачу дивідендів, строки
та порядок їх виплати. Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування
прибутку (частини прибутку) товариства на виплату дивідендів
виходить за межі компетенції господарського суду.
2.23. Право на отримання частини прибутку акціонерного
товариства належить кожному власнику акцій цього товариства.
Законодавством переважне право на отримання частини прибутку
надано лише власникам привілейованих акцій (частина сьома статті 6
Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок") ( 3480-15 ).
Усі власники простих акцій мають рівні права на отримання
дивідендів, якщо загальними зборами акціонерів прийнято рішення
про спрямування прибутку (частини прибутку) на їх виплату. При
цьому прибуток (частина прибутку) розподіляється між усіма
акціонерами пропорційно кількості належних їм акцій. Відтак
рішення загальних зборів про нарахування і виплату дивідендів лише
одному або частині акціонерів, які не є власниками привілейованих
акцій, є таким, що порушує права інших акціонерів на отримання
частини прибутку товариства.
2.24. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України
"Про Національну депозитарну систему та особливості електронного
обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) рішення про передачу
ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається
виключно на загальних зборах акціонерів. У випадках, передбачених
абзацом третім частини другої статті 9 Закону України "Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу
цінних паперів в Україні" та пунктом 2 розділу I і пунктом 4
розділу IX Положення про порядок ведення реєстрів власників
іменних цінних паперів ( z0049-07 ), рішення про передачу реєстру
власників іменних цінних паперів реєстратору може бути прийнято
виконавчим органом акціонерного товариства за погодженням з
наглядовою радою. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що
прийняття рішення про витребування у реєстратора реєстру власників
іменних цінних паперів та документів системи реєстру для передачі
їх іншому реєстратору за відсутності відповідного рішення
загальних зборів або виконавчого органу акціонерного товариства
виходить за межі компетенції суду. Відповідний позов підлягає
задоволенню лише у разі невиконання відповідного рішення загальних
зборів або виконавчого органу товариства.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »