Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія [...]
Конституційний Суд; Рішення від 10.11.201115-рп/2011
Документ v015p710-11, чинний, поточна редакція — Прийняття від 10.11.2011
 

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним зверненням
громадянина Степаненка Андрія Миколайовича
щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23
статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18,
частини третьої статті 22 Закону України
"Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку
з положеннями частини четвертої статті 42
Конституції України (справа про захист
прав споживачів кредитних послуг)

м. Київ Справа N 1-26/2011
10 листопада 2011 року
N 15-рп/2011

Конституційний Суд України у складі суддів:
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича - доповідача, Бринцева Василя Дмитровича, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Винокурова Сергія Маркіяновича, Гультая Михайла Мирославовича, Запорожця Михайла Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Пасенюка Олександра Михайловича, Сергейчука Олега Анатолійовича, Стецюка Петра Богдановича, Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
зверненням громадянина Степаненка А.М. щодо офіційного тлумачення
положень пункту 23 статті 1, абзацу другого частини четвертої,
пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18,
частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав
споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII ( 1023-12 )
(Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991 р., N 30, ст. 379)
з наступними змінами (далі - Закон) у взаємозв'язку з положеннями
частини четвертої статті 42 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне звернення громадянина Степаненка А.М.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність
неоднозначного застосування вказаних положень Закону
( 422/96-ВР ) судами загальної юрисдикції та органами виконавчої
влади.
Заслухавши суддю-доповідача Бауліна Ю.В. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Громадянин Степаненко Андрій Миколайович звернувся до
Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне
тлумачення положень пункту 23 статті 1, абзацу другого частини
четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої
статті 18, частини третьої статті 22 Закону ( 1023-12 ) у
взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Необхідність в офіційному тлумаченні автор клопотання
аргументує неоднозначним застосуванням вказаних положень судами
України та органами виконавчої влади, що може призвести до
порушення його права на захист державою, як споживача послуг
комерційного банку, передбаченого частиною четвертою статті 42
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Суб'єкт права на конституційне звернення стверджує, що суди
поширюють дію Закону ( 1023-12 ) лише на правовідносини, що
виникають на стадії укладення договору споживчого кредиту. Органи
виконавчої влади, навпаки, виходять з того, що дія Закону
( 1023-12 ) поширюється на правовідносини сторін договору
споживчого кредиту не тільки на стадії його укладення, а й на
стадії виконання.
Громадянин Степаненко А.М. просить Конституційний Суд
України дати офіційне тлумачення положень пункту 23 статті 1,
абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті
11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону
( 1023-12 ) у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті
42 Конституції України ( 254к/96-ВР ), роз'яснивши, чи дія Закону
( 1023-12 ) в частині регулювання договору споживчого кредиту
поширюється лише на стадію укладення такого договору чи й на
стадію його виконання.
2. Свої позиції стосовно предмета конституційного звернення
висловили Голова Верховної Ради України, Національний банк
України, Голова Державної інспекції України з питань захисту прав
споживачів, представник Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини, Асоціація українських банків, Українська асоціація
споживачів, науковці Державного вищого навчального закладу
"Українська академія банківської справи Національного банку
України".
3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушене в
конституційному зверненні питання, виходить з такого.
3.1. Україна як соціальна, правова держава забезпечує захист
прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну
спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед
законом. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не
заборонена законом. Держава захищає права споживачів, здійснює
контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і
робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів
(стаття 1, частина четверта статті 13, частини перша, четверта
статті 42 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права;
Конституція України ( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу;
закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй
(частини перша, друга статті 8 Основного Закону України)
( 254к/96-ВР ).
3.2. Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється
як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до
положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - Кодекс).
Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин
є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3
Кодексу ( 435-15 ). Разом з тим зазначена свобода є обмеженою -
межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості,
добросовісності, пропорційності, розумності.
Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи
законами України засади створення і функціонування грошового та
кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ), має підтримувати на засадах
пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного
перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків
щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і
охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх
кредитних послуг.
Конституційний Суд України виходить також з того, що держава
сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт,
послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в
суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує
знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів
(робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки
договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або
іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу)
( 435-15 ). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть
унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні
послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого
суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну
рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення
особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого
кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного
договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку
укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання,
контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами
договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного
продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку
споживачів.
3.3. Конституційний Суд України бере до уваги також положення
актів міжнародного права.
Так, у пунктах 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН
"Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня
1985 року N 39/248 ( 995_903 ) зазначено такі цілі: сприяти
країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного
захисту свого населення як споживачів; сприяти створенню структур
виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити
споживачів; заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих,
хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для
споживачів; сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою
практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях,
яка негативно позначається на споживачах; заохочувати створення
ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих
цінах. При цьому уряди повинні розробляти, укріплювати та
продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів.
Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією
Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року
N 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у
тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за
допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.
У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від
11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної
практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність
та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних
вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види
торговельної практики утримують споживача від поміркованого і,
таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості
споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної
практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що
виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та
споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти
9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).
За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та
Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів
( 994_b19 ) важливим для забезпечення довіри споживачів є
пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в
зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються
на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної
угоди. 3.4. Згідно з частинами першою, третьою статті 1054 Кодексу
( 435-15 ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа
(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а
позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості
регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту
встановлені законом.
Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і
послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і
надавачами послуг різних форм власності, встановлює права
споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи
реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного
регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2
статті 19 Закону України "Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року
N 2664-III ( 2664-14 ) (далі - Закон про фінансові послуги).
Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону
( 1023-12 ) споживачем вважається фізична особа, яка придбаває,
замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити
продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з
підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого
працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються
кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві
на придбання продукції.
За частиною першою статті 11 Закону ( 1023-12 ) між
кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання
споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти
(споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для
придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених
договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з
нарахованими відсотками.
Частиною другою статті 11 Закону ( 1023-12 ) та абзацом
шістнадцятим частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги
( 2664-14 ) врегульовуються питання щодо відомостей, які
кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору
споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України "Про банки і
банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року N 2121-III
( 2121-14 ) (далі - Закон про банки) - щодо відомостей, які банк
має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.
У частині третій статті 11 Закону ( 1023-12 ) встановлено
правила збору та використання інформації щодо споживача як на
стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його
виконання.
Положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону
( 1023-12 ) передбачають такі права споживача, які за своїм
змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору
споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного
терміну відкликати згоду на укладення договору про надання
споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під
час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені
на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не
бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у
разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного
поширення інформації про несплату боргу тощо.
Права споживачів на стадії виконання кредитного договору
передбачаються також положеннями статті 1056-1 Кодексу ( 435-15 ),
частини четвертої статті 55 Закону про банки ( 2121-14 ), частини
другої статті 6 Закону про фінансові послуги ( 2664-14 ), згідно з
якими банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови
укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір
процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків,
встановлених законом.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що
положення Закону ( 1023-12 ), які є предметом офіційного
тлумачення у справі, спрямовані на захист прав споживачів
кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними
цінностями, що захищаються публічною владою. Тому в аспекті
конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1,
статті 11 Закону ( 1023-12 ) у взаємозв'язку з положеннями частини
четвертої статті 42 Конституції України ( 254к/96-ВР ) слід
розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між
кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про
надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так
і виконання такого договору.
4. У процесі розгляду справи не дістали підтвердження доводи
суб'єкта права на конституційне звернення про наявність
неоднозначного застосування положень частини восьмої статті 18 та
частини третьої статті 22 Закону ( 1023-12 ). Тому конституційне
провадження в цій частині справи підлягає припиненню на підставі
пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ), пункту 1 параграфа 51 Регламенту Конституційного
Суду України ( v001z710-97 ) у зв'язку з невідповідністю
конституційного звернення вимогам, передбаченим цим законом.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 147, 150, 153
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 45, 51, 62, 66, 67,
69, 94, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ), пунктом 1 параграфа 51 Регламенту Конституційного
Суду України ( v001z710-97 ), Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22,
23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"
від 12 травня 1991 року N 1023-XII ( 1023-12 ) з наступними
змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42
Конституції України ( 254к/96-ВР ) треба розуміти так, що їх дія
поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником
(споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що
виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
2. Конституційне провадження у справі щодо офіційного
тлумачення положень частини восьмої статті 18, частини третьої
статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12
травня 1991 року N 1023-XII ( 1023-12 ) з наступними змінами
припинити на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) у зв'язку з
невідповідністю конституційного звернення вимогам, передбаченим
цим Законом ( 422/96-ВР ).
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...