Конвенція Міжнародної організації праці N 150 про адміністрацію праці: роль, функції та організація (укр/рос)
Міжнародна організація праці; Конвенція, Міжнародний документ від 26.06.1978150
Документ 993_024, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 01.07.2004, підстава - 1967-IV

                            Конвенція 
Міжнародної організації праці N 150
про адміністрацію праці: роль, функції та організація
(укр/рос)
( Рекомендацію до Конвенції додатково див. в документі ( 993_270 ) від 26.06.1978 )
( Конвенцію ратифіковано Законом
N 1967-IV ( 1967-15 ) від 01.07.2004 )

Статус Конвенції див. ( 993_330 )

Офіційний переклад
Генеральна конференція Міжнародної організації праці, яка була скликана в Женеві Адміністративною радою
Міжнародного бюро праці та зібралася 7 червня 1978 року на свою
шістдесят четверту сесію, та нагадуючи положення існуючих міжнародних конвенцій та
рекомендацій в галузі праці, у тому числі зокрема Конвенції 1947
року про інспекцію праці ( 993_036 ), Конвенції 1969 року про
інспекцію праці в сільському господарстві ( 993_114 ) та Конвенції
1948 року про організацію служби зайнятості ( 993_224 ), які
передбачають здійснення деяких видів діяльності у галузі
адміністрації праці, та вважаючи бажаним прийняти акти, які встановлюють керівні
принципи стосовно всієї системи адміністрації праці, та нагадуючи про положення Конвенції 1964 року про політику в
галузі зайнятості ( 993_062 ) та Конвенції 1975 року про розвиток
людських ресурсів ( 993_057 ); нагадуючи також про мету створення повної зайнятості, що
винагороджується належним чином, та підтверджуючи потребу того,
щоб програми адміністрації праці були спрямовані на досягнення
цієї мети і на досягнення цілей зазначених конвенцій, та визнаючи необхідність повного дотримання автономії
організацій роботодавців і працівників, нагадуючи у зв'язку з цим
про положення існуючих міжнародних конвенцій та рекомендацій у
галузі праці, які гарантують право на об'єднання, організацію та
ведення колективних переговорів, і зокрема, про Конвенцію 1948
року про свободу асоціації та захист права на організацію
( 993_125 ) та Конвенцію 1949 року про право на організацію та
ведення колективних переговорів ( 993_004 ), які забороняють
будь-яке втручання органів державної влади, яке обмежувало б ці
права або перешкоджало б законному здійсненню їх, та вважаючи, що
організації роботодавців і працівників відіграють значну роль у
досягненні цілей економічного, соціального та культурного
прогресу, та ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо адміністрації праці:
роль, функції та організація, що є четвертим пунктом порядку
денного сесії, та вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює цього двадцять шостого дня червня місяця тисяча
дев'ятсот сімдесят восьмого року наведену нижче Конвенцію, яка
може називатися Конвенцією 1978 року про адміністрацію праці:
Стаття 1
Для цілей цієї Конвенції: a) термін "адміністрація праці" означає діяльність органів
державного управління у сфері національної політики у галузі
праці; b) термін "система адміністрації праці" охоплює всі органи
державного управління, які відповідають за адміністрацію праці та
(або) займаються цими питаннями, незалежно від того, чи це
управління міністерств, державні відомства, у тому числі
напівдержавні та регіональні або місцеві відомства, чи будь-яка
форма децентралізованої адміністрації, та будь-яку організаційну
структуру для координації діяльності таких органів і проведення
консультацій з роботодавцями, працівниками та їхніми
організаціями, а також їхньої участі в роботі цих органів.
Стаття 2
Будь-який член, який ратифікує цю Конвенцію, може, відповідно
до національного законодавства чи національної практики передавати
або доручати певну сферу діяльності адміністрації праці неурядовим
організаціям, зокрема організаціям роботодавців і працівників,
або, у разі потреби, представникам роботодавців і працівників.
Стаття 3
Будь-який член, який ратифікує цю Конвенцію, може розглядати
певні види діяльності в сфері своєї національної політики в галузі
праці як питання, які відповідно до національного законодавства чи
національної практики регулюються шляхом проведення прямих
переговорів між організаціями роботодавців і працівників.
Стаття 4
Кожний член, який ратифікує цю Конвенцію, забезпечує у
спосіб, що відповідає національним умовам, організацію та
ефективне функціонування на своїй території системи адміністрації
праці, функції та обов'язки якої скоординовані належним чином.
Стаття 5
1. Кожний член, який ратифікує цю Конвенцію, здійснює заходи,
що відповідають національним умовам, для забезпечення, в межах
системи адміністрації праці, консультацій, співробітництва та
переговорів між органами державної влади та найбільш
представницькими організаціями роботодавців і працівників, або, у
разі потреби, представниками роботодавців і працівників. 2. Настільки, наскільки це сумісно з національним
законодавством та національною практикою, такі заходи здійснюються
на національному, регіональному та місцевому рівнях, а також на
рівні різних галузей економічної діяльності.
Стаття 6
1. Компетентні органи в межах системи адміністрації праці
несуть, у разі потреби, відповідальність за підготовку,
проведення, координацію, перевірку та перегляд національної
політики у галузі праці або беруть участь у згаданих видах
діяльності, а також у межах державного управління є інструментом
для підготовки та імплементації законів і правил, через які
здійснюється така політика. 2. Зокрема, враховуючи міжнародні стандарти у галузі праці,
ці органи: a) беруть участь у підготовці, проведенні, координації,
перевірці та перегляді національної політики зайнятості відповідно
до національного законодавства та національної практики; b) вивчають та аналізують становище зайнятих, безробітних та
не повністю зайнятих, враховуючи національне законодавство та
національну практику стосовно умов праці та трудового стажу й умов
найму, звертають увагу на недоліки та порушення в таких умовах та
вносять пропозиції щодо способів їхнього виправлення; c) надають свої послуги роботодавцям і працівникам та їхнім
відповідним організаціям, відповідно до національного
законодавства чи національної практики, для сприяння - на
національному, регіональному та місцевому рівнях, а також на рівні
різних галузей економічної діяльності - ефективним консультаціям і
співробітництву між органами державної влади і установами та
організаціями роботодавців і працівників, а також між такими
організаціями; d) надають роботодавцям і працівникам, а також їхнім
відповідним організаціям на їхнє прохання технічні консультації.
Стаття 7
Якщо цього потребують національні умови, з метою задоволення
потреб максимально можливої кількості працівників і настільки,
наскільки така діяльність ще не передбачена, кожний член, який
ратифікує цю Конвенцію, сприяє розширенню, поетапно, якщо це
потрібно, функцій системи адміністрації праці таким чином, щоб
охопити діяльність, яка повинна здійснюватись в співробітництві з
іншими компетентними органами, стосовно умов праці та трудового
стажу відповідних категорій працівників, які за законом не є
особами, що працюють за наймом, таких, як: a) орендарів, які не використовують сторонню робочу силу,
здольників і подібних категорій працівників сільськогосподарського
сектора; b) працівників, що працюють не за наймом, які не
використовують сторонню робочу силу і зайняті у неформальному
секторі, як це розуміється у національній практиці; c) членів кооперативів і підприємств, якими керують
працівники; d) осіб, які працюють у системах, створених відповідно до
суспільних звичаїв або традицій.
Стаття 8
Настільки, наскільки це відповідає національному
законодавству та національній практиці, компетентні органи у
системі адміністрації праці беруть участь у підготовці
національної політики стосовно міжнародних питань у галузі праці,
у представленні держави стосовно таких питань, а також у
підготовці заходів, яких слід вжити на національному рівні з цією
метою.
Стаття 9
З метою належної координації функцій та обов'язків системи
адміністрації праці, у спосіб, визначений національним
законодавством чи національною практикою, міністерство праці чи
інший порівняний з ним орган має засоби для з'ясовування, чи
будь-які напівдержавні відомства, які можуть відповідати за
здійснення певних функцій у галузі адміністрації праці, та
будь-які регіональні чи місцеві відомства, яким могли бути
передані певні функції у галузі адміністрації праці, справді
здійснюють свою діяльність відповідно до національного
законодавства і дотримуються визначених для них цілей.
Стаття 10
1. Персонал системи адміністрації праці складається з осіб,
які мають відповідну кваліфікацію для виконання дорученої їм
роботи, мають доступ до навчання, необхідного для такої роботи, та
які не залежать від неналежного зовнішнього впливу. 2. Такий персонал має статус, матеріальні засоби та фінансові
ресурси, необхідні для ефективного виконання своїх обов'язків.
Стаття 11
Офіційні ратифікаційні грамоти цієї Конвенції передаються
Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

Стаття 12
1. Ця Конвенція є обов'язковою тільки для тих членів
Міжнародної організації праці, чиї ратифікаційні грамоти були
зареєстровані Генеральним директором. 2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після дати,
на яку Генеральний директор зареєстрував ратифікаційні грамоти
двох членів. 3. Після цього ця Конвенція набуває чинності для будь-якого
члена через дванадцять місяців після дати, на яку було
зареєстровано його ратифікаційну грамоту.
Стаття 13
1. Будь-який член, який ратифікував цю Конвенцію, може після
закінчення десятирічного періоду з дати, на яку Конвенція
початково набула чинності, денонсувати її документом про
денонсацію, переданим Генеральному директорові Міжнародного бюро
праці для реєстрації. Така денонсація не повинна набувати чинності
раніше ніж через рік після дати, на яку вона була зареєстрована. 2. Для кожного члена, який ратифікував цю Конвенцію і який
протягом року після закінчення згаданого у попередньому пункті
десятирічного періоду не скористається правом на денонсацію,
передбаченим у цій статті, вона матиме обов'язкову силу на
наступний десятирічний період і після цього він зможе денонсувати
цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду
відповідно до умов, передбачених у цій статті.
Стаття 14
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх
членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх
ратифікаційних грамот та документів про денонсацію, переданих йому
членами Організації. 2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію переданої
йому другої ратифікаційної грамоти, Генеральний директор звертає
увагу членів Організації на дату, на яку ця Конвенція набуває
чинності.
Стаття 15
Генеральний директор Міжнародного бюро праці передає
Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для
реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних
Націй ( 995_010 ) повну інформацію про всі ратифікаційні грамоти
та документи про денонсацію, зареєстровані ним згідно з
положеннями попередніх статей.
Стаття 16
Щоразу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці
вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь
про дію цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку
денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.
Стаття 17
1. Якщо Конференція прийме нову Конвенцію, що повністю або
частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова Конвенція не
передбачає інше, то: a) ратифікація будь-яким членом нової Конвенції, що
переглядає, спричиняє ipso jure, незважаючи на положення статті 13
вище, негайну денонсацію цієї Конвенції у разі, якщо нова
Конвенція, що переглядає, набула чинності, і тоді, коли це
відбулося; b) з дати, коли нова Конвенція, що переглядає, набуває
чинності, ця Конвенція є закритою для ратифікації членами. 2. Ця Конвенція залишається у будь-якому разі чинною за
фактичною формою та змістом для тих членів, які її ратифікували,
але не ратифікували Конвенцію, що переглядає.
Стаття 18
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають
однакову силу.
Конвенция
о регулировании вопросов труда:
роль, функции и организация
N 150

Генеральная Конференция Международной организации труда, созванная в Женеве Административным советом Международного
бюро труда и собравшаяся 7 июня 1978 года на свою шестьдесят
четвертую сессию, отмечая положения существующих международных конвенций и
рекомендаций в области труда, в частности Конвенции 1947 года об
инспекции труда ( 993_036 ), Конвенции 1969 года об инспекции
труда в сельском хозяйстве ( 993_114 ), Конвенции 1948 года об
организации службы занятости ( 993_224 ), в которых
предусматривается осуществление некоторых конкретных видов
деятельности, относящихся к урегулированию вопросов труда, считая желательным принять акты, устанавливающие руководящие
принципы относительно всей системы по регулированию вопросов
труда, напоминая о положениях Конвенции 1964 года о политике в
области занятости ( 993_062 ) и Конвенции 1975 года о развитии
людских ресурсов ( 993_057 ); напоминая также о цели создания
полной и должным образом вознаграждаемой занятости и подтверждая
необходимость того, чтобы программы регулирования вопросов труда
были направлены на достижение этой цели и на осуществление целей
указанных конвенций, признавая необходимость полного соблюдения
автономии организаций предпринимателей и трудящихся, напоминая в
этой связи о положениях существующих международных конвенций и
рекомендаций в области труда, гарантирующих право на объединение,
организацию и ведение коллективных переговоров, и в частности
Конвенцию 1948 года о свободе ассоциации и защите права на
организацию ( 993_125 ) и Конвенцию 1949 года о праве на
организацию и на ведение коллективных переговоров ( 993_004 ),
запрещающих всякое вмешательство государственных органов власти,
которое бы ограничивало эти права или препятствовало их законному
осуществлению, и считая, что организации предпринимателей и трудящихся играют
главную роль в осуществлении целей экономического, социального и
культурного прогресса, постановив принять ряд предложений
относительно регулирования вопросов труда: роль, функции и
организация, что является четвертым пунктом повестки дня сессии, решив придать этим предложениям форму международной
конвенции, принимает сего двадцать шестого дня июня месяца тысяча
девятьсот семьдесят восьмого года нижеследующую Конвенцию, которая
может именоваться Конвенцией 1978 года о регулировании вопросов
труда:
Статья 1
В целях настоящей Конвенции: a) термин "регулирование вопросов труда" означает
деятельность по государственному управлению в области национальной
трудовой политики; b) термин "система по регулированию вопросов труда"
охватывает все государственные административные органы, несущие
ответственность за регулирование вопросов труда и/или занимающиеся
этими вопросами независимо от того, являются ли они
министерствами, ведомствами или другими государственными
учреждениями, включая полугосударственные и региональные или
местные учреждения или любую другую форму децентрализованной
администрации - а также любую организационную структуру, созданную
для координации деятельности таких органов и для обеспечения
консультаций с предпринимателями и трудящимися и их организациями,
а также их участия в деятельности этих органов.
Статья 2
Каждый член Организации, ратифицирующий настоящую Конвенцию,
может, в соответствии с национальным законодательством или
правилами или национальной практикой, передавать или поручать
определенную сферу деятельности в области регулирования вопросов
труда неправительственным организациям, в частности организациям
предпринимателей и трудящихся или, при необходимости,
представителям предпринимателей и трудящихся.
Статья 3
Каждый член Организации, ратифицирующий настоящую Конвенцию,
может рассматривать отдельные области своей национальной трудовой
политики как вопросы, которые, в соответствии с национальным
законодательством или правилами или национальной практикой,
регулируются путем использования прямых переговоров между
организациями предпринимателей и трудящихся.
Статья 4
Каждый член Организации, ратифицирующий настоящую Конвенцию,
обеспечивает методом, отвечающим национальным условиям,
организацию и эффективное функционирование на своей территории
системы по регулированию вопросов труда, функции и обязанности
которой должным образом скоординированы.
Статья 5
1. Каждый член Организации, ратифицирующий настоящую
Конвенцию, проводит соответствующие национальным условиям
мероприятия для обеспечения в рамках системы по регулированию
вопросов труда консультаций, сотрудничества и переговоров между
государственными органами власти и наиболее представительными
организациями предпринимателей и трудящихся или, при
необходимости, представителями предпринимателей и трудящихся. 2. В той мере, насколько это совместимо с национальным
законодательством и правилами и национальной практикой, такие меры
проводятся на национальном, региональном и местном уровнях, а
также на уровне различных секторов экономической деятельности.
Статья 6
1. Компетентные органы в рамках системы по регулированию
вопросов труда несут, в случае необходимости, ответственность за
подготовку, проведение, координацию, проверку и пересмотр
национальной трудовой политики или участвуют в перечисленных видах
деятельности, а в сфере регулирования вопросов труда они являются
в пределах компетенции государственной администрации инструментом
подготовки и применения законов и правил, через которые
осуществляется такая политика. 2. В частности, с учетом соответствующих международных
трудовых норм, эти органы: a) участвуют в подготовке, проведении, координации, проверке
и пересмотре национальной политики в области занятости, в
соответствии с национальным законодательством и правилами и
национальной практикой; b) изучают и обследуют положение полностью и не полностью
занятых, а также безработных, учитывая национальное
законодательство и правила и национальную практику относительно
условий труда и трудовой жизни и условий занятости, указывают на
недостатки и нарушения в таких условиях и представляют предложения
относительно средств их исправления; c) предоставляют свои услуги предпринимателям и трудящимся и
их соответствующим организациям, в соответствии с национальным
законодательством или правилами или практикой, с целью содействия
на национальном, региональном и местном уровнях, а также на уровне
различных секторов экономической деятельности - эффективным
консультациям и сотрудничеству между государственными органами
власти и учреждениями и организациями предпринимателей и
трудящихся, а также между такими организациями; d) предоставляют предпринимателям и трудящимся и их
соответствующим организациям, по их просьбе, технические советы.
Статья 7
Каждый член Организации, ратифицирующий настоящую Конвенцию,
содействует, если национальные условия этого требуют в целях
удовлетворения потребностей возможно самого большого числа
трудящихся и в той мере, в какой такая деятельность еще не
предусмотрена, расширению, и если это необходимо - поэтапно,
функций системы по регулированию вопросов труда так, чтобы
включить в нее деятельность, осуществляемую в сотрудничестве с
другими компетентными органами, касающуюся условий труда и
трудовой жизни таких категорий трудящихся, которые по закону не
являются лицами, работающими по найму, а именно: a) арендаторов, не использующих постороннюю рабочую силу,
издольщиков и аналогичных категорий сельскохозяйственных
трудящихся; b) лиц, работающих не по найму, не использующих постороннюю
рабочую силу, занятых в неформальном секторе, как он понимается в
национальной практике; c) членов кооперативов и предприятий, управляемых
трудящимися; d) лиц, работающих согласно обычаям или традициям.
Статья 8
В той мере, в какой это отвечает национальному
законодательству и правилам и национальной практике, компетентные
органы в системе по регулированию вопросов труда участвуют в
подготовке национальной политики, касающейся международных связей
в области труда, в представлении государства в этой области, а
также в подготовке мер, которые следует принять на национальном
уровне в этих целях.
Статья 9
В целях должной координации функций и обязанностей системы по
регулированию вопросов труда согласно национальному
законодательству или правилам или национальной практике
министерство труда или любой другой аналогичный орган имеет
средства для выяснения, действительно ли полугосударственные
учреждения, которые могут нести ответственность за осуществление
конкретных функций по регулированию вопросов труда, а также любые
региональные или местные учреждения, которым могут быть переданы
такие функции, осуществляют свою деятельность в соответствии с
национальным законодательством и правилами и выполняют задачи,
порученные им.
Статья 10
1. Персонал системы по регулированию вопросов труда состоит
из лиц, имеющих соответствующую квалификацию для выполнения
порученной им работы, которые имеют доступ к профессиональной
подготовке, необходимой для такой, работы, и которые независимы от
ненадлежащего внешнего влияния. 2. Такой персонал имеет статус, материальные средства и
финансовые ресурсы, необходимые для эффективного выполнения своих
обязанностей.
Статья 11
Официальные документы о ратификации настоящей Конвенции
направляются Генеральному директору Международного бюро труда для
регистрации.
Статья 12
1. Настоящая Конвенция связывает только тех членов
Международной организации труда, чьи документы о ратификации
зарегистрированы Генеральным директором. 2. Она вступает в силу через двенадцать месяцев после того,
как Генеральный директор зарегистрирует документы о ратификации
двух членов Организации. 3. Впоследствии настоящая Конвенция вступает в силу в
отношении каждого члена Организации через двенадцать месяцев после
даты регистрации его документа о ратификации.
Статья 13
1. Любой член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, может по истечении десятилетнего периода с момента ее
первоначального вступления в силу денонсировать ее посредством
акта о денонсации, направленного Генеральному директору
Международного бюро труда и зарегистрированного им. Денонсация
вступает в силу через год после регистрации акта о денонсации. 2. Каждый член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, который в годичный срок по истечении упомянутого в
предыдущем пункте десятилетнего периода не воспользуется своим
правом на денонсацию, предусмотренным в настоящей статье, будет
связан на следующий период в десять лет и впоследствии сможет
денонсировать настоящую Конвенцию по истечении каждого
десятилетнего периода в порядке, установленном в настоящей статье.
Статья 14
1. Генеральный директор Международного бюро труда извещает
всех членов Международной организации труда о регистрации всех
документов о ратификации и актов о денонсации, полученных им от
членов Организации. 2. Извещая членов Организации о регистрации полученного им
второго документа о ратификации, Генеральный директор обращает их
внимание на дату вступления настоящей Конвенции в силу.
Статья 15
Генеральный директор Международного бюро труда направляет
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций для
регистрации в соответствии со статьей 102 Устава Организации
Объединенных Наций ( 995_010 ) полные сведения относительно всех
документов о ратификации и актов о денонсации, зарегистрированных
им в соответствии с положениями предыдущих статей.
Статья 16
Каждый раз, когда Административный совет Международного бюро
труда считает это необходимым, он представляет Генеральной
конференции доклад о применении настоящей Конвенции и решает,
следует ли включать в повестку дня Конференции вопрос о ее полном
или частичном, пересмотре.
Статья 17
1. В случае, если Конференция примет новую конвенцию,
полностью или частично пересматривающую настоящую Конвенцию, и
если в новой конвенции не предусмотрено обратное, то: a) ратификация каким-либо членом Организации новой,
пересматривающей конвенции влечет за собой автоматически,
независимо от положений статьи 13, немедленную денонсацию
настоящей Конвенции при условии, что новая, пересматривающая
конвенция вступила в силу; b) начиная с даты вступления в силу новой пересматривающей
конвенции настоящая Конвенция закрыта для ратификации ее членами
Организации. 2. Настоящая Конвенция остается во всяком случае в силе по
форме и содержанию в отношении тех членов Организации, которые ее
ратифицировали, но ратифицировали новую, пересматривающую
конвенцию.
Статья 18
Английский и французский тексты настоящей Конвенции имеют
одинаковую силу.
Дата вступления в силу: 11 октября 1980 года.
"Ваше право",
N 21, 1998 год



вгору